А ви знали як стрижуть ваших хлопців?)

Юмористичне оповідання на реальних подіях

Іноді накривають абсолютно несподівані речі. Але якщо я це відчуваю, значить це важливо. І навіть якщо я зійшла з розуму, все одно- це важливо. Бо іншого не маю. Короче, до справи. Сєрий сказав, що жінки коли стрижуть, часто грудьми притуляються. Перша думка, то набір букв з репертуару Вєрки Сердючки. Шо?!!! Йоб твою мать?
Да я колишнього чоловіка стригла 15 років! В мене був синяк на нозі за невдалу зачіску! Шо?
Щоб стригти чоловіка треба відійти на крок і трохи нахилитись. Навіть якщо ви бочка.
Друга думка: дєвки, що ж ви себе так не поважаєте, що третесь сіськами об лівого чувака з вулиці?! Навмисно!
Третя: може то я не таво-етаво?
Я і закохуючись довго підпускаю...

Заплуталась, четверта, п´ята, шоста.... Вони як нитки заплутались. Тоненькі. Краще викинуть. Але ж муляє. Написала вірш. Не відпустило. Посварила себе, обізвала навіженою, не пускає. Вже на очах сльози. І тихо піднявшись з колін встала широкоплеча темна думка: вони ж сидять в тих кріслах і усміхаються? Дома чекають люблячі дружини, діти, когось дівчина замріяна і щаслива. А вони сидять, усміхаються, мовчать і приходять знов до найсимпотніших. І від того так гидко і пусто цієї ночі. Так одиноко, ніби мене забула експедиція десь на північному полюсі. Мене чекає холод, голод, і білі зубаті медведі. Їх зуби: моя страшна уява і вимогливість. Але ж якби парикмахер чувак терся членом об мене, я б не тільки більше б не прийшла, може навіть би й послала, може й вдарила б. Може мені лише й місце: на північному полюсі, я дика.
Але я не вірю в те, що можна подумати, що то так треба, для діла.

І знову алгоритм: самій стригти? Ні хуя собі?! А що ще: очі зав´язать, фуфайку вдягти на нього:)?!
Ніколи не стригти, хай блаженно треться, аппетит нагулує?! Тю. Де нагуляв _
-там хай і їсть. Я не річ, я не мама, я не терпіла. Я, разом з кожною моєю зморшкою, помилкою, псіхом: унікальна й не повторна. І якщо мене не вміє любити навіть ВІН, то я буду з усіх сил любити себе сама. Як там? Хто їв кактус, плакав, і все одно їв? Оце я. Закрити очі на все, що вважається НЕ норм? Бути як всі, але з мужиком дома, так скать треніками на дивані?
Повірити в лапшу і жіночно поправити ту що спадає?
Прийняти світ, сказати: я сама не свята?
Сказати: я без нього ніяк, все одно приповзла на колінах до нього, що стоїть вперто під вікном? Але ж він каже: ти не права. Ти придумала. Але я все одно тебе люблю. Але.... І знову сльози і відчуття самотності на тому їбучому полісі. Й чітке розуміння несправедливості і гендерної нерівності. І абсолютно прозоре, чесне відчуття, що інші, набагато гірші.
... Десь підсвідомо, у Білому тумані уяви, летить біла ворона. Стоїть жіночка перукар. Стриже чуб хлопцю чогось через сраку, ой, тисяча вибачень, з сторони його спини, хтиво треться цицьками. Він робить вигляд, що так і треба. В голові перебирає список покупок. І всміхаєтбся кутками губ, обдумуючи фразу, як взяти б телефон і ходити лише до неї. Ворона рже. Занавєс.