Так хочу дитинку!!! Готовність чоловіка стати батьком!!!

Переглядала фейсбук: мої друзі, однокласники, співробітники ведуть своїх діток до школи. Усі такі милі, красиві, усміхнені і з вогником в очах. Рада за них усіх, і тих, кому трапилося щастя стати мамою і ваше життя осяяне дитячим сміхом.
На перше вересня гуляла з похресницею, їй 9. Яка чудова дівчинка. Розумна, цікава співрозмовниця, одним словом - маленьке чудо!!!
З дітьми я сама не спішила, з першим чоловіком не склалося, а зараз живу громадянським шлюбом, нібито вже і пора (як виповнилося 30, життя якимось пустим здається). У сьогоднішні стосунки вкладаю набагато більше, ніж мій чоловік. Звичайно, у нього багато позитивних сторін(без шкідливих звичок, не скупий), є і негативні (ідеалу не існує), але коли говоримо про дітей: він каже, що "думай сама, коли захочеш, не мені ж (чоловікові) це вирішувати)", і ще каже, що дитина -це турбота матері. Тобто допомагати він не збирається. Я намагаюся не обмежувати його свободу. До прикладу, не подобається, що він кожного дня відпочиває з друзями- приходить додому за північ. Заміж не кличе, каже, що йому це не потрібно, і що це нічого не змінить. Він не з тих, хто проявляє почуття.
Коли настрій хороший, каже, що хоче дитину, але у майбутньому. для довідки: у нього є донька від першого шлюбу, якій допомагає матеріально на достойному рівні, але іншої участі у вихованні не бере.
Дівчатка, а як ви визначили готовність свого коханого, чоловіка до батьківства? Розумію, що тягнути нема куди, але дуже хочу, щоб дитина росла з батьком (адже мої розлучилися, коли мені було 6)? Та й проблеми зі здоров´ям у мене уже є.