Треба якось жити далі

Шукайте через прихосток, бувають безкоштовні варіанти

Дуже розумію, про що ви пишете, але в нашій сім*ї було схоже на самому початку в 14р. Чоловік рвався добровольцем попри все. Але наші діти тоді були ще всі до 12р і сім*я виходило залишалась зовсім беззахисна. Він втримався на місці, але все було нервово, поки змирився. За ці роки ми купили житло, переїхали в Київську обл, я укріпилася в своїй справі, поздавала мовні екзамени..
І ось тепер, коли все навалилося в одну мить, я вже мовчала, як риба, знала, що буде далі.
Так і є, чоловік добровольцем в гарячих точках з перших днів, тобто третій місяць пішов. Я в Україні в селі з дітьми випускниками 15-17рр.. Терпимо, плануємо самі все.
Чоловік мій завжди мав внутрішній стержень, він його і попхав в саме пекло, по другому бути не могло.
Таке.. Так що добре, що ваш втримався, він дорослий, а не хлопчак, що преться на війну, хай там що. Треба пам*ятати про обов*язки перед сім*єю