Насильно мил будешь, або як це спрацювало на мене

Сиджу перебираю в голові кому можна дати. І згадала один випадок..
Якось я мала нагоду познайомитись з симпатичним чолов´ягою. Він мене не цікавив як людина, але в мене прокинулась до нього наскільки тваринне бажання, що я ледь-ледь втримувалась від спроби згвалтувати його. Швидко взявши діло в свої рученята, ми опинились наодинці. Але для чого - він не знав. Я вилізла на нього, притиснулась грудьми, почала важко дихати, а він сидить здивований і каже "ти чого?". Коротше, так виявилось, що я йому не подобаюсь, і він мене не хоче.
Я побивалась, каталась по підлозі, робила ляльку вуду, і вирішила помстись: закохати його в себе. Про той випадок не згадувала, ми гуляли, він спочатку був байдужим, а потім парфуми з феромонами подіяли: він закохався. І не так, що просто хотів пропарити качана, а саме закохався - з квіточками, бігав за мною. Але я нічого не відчувала, він мені потрібен був лише для "поматросить и бросить". Він постійно дивувався говорив "чому ти не хочеш зі мною бути? ти ж тоді хотіла". Я так йому і не дала, бо побоялась, що він від мене все не відстане. Мучала я його довго - давала надію, вела себе так, ніби здавалась, але сексу в нас так і не було. Я із садистичним задоволення спостерігала як його каштанчик прориває штани, а я не даю. Мені було приємно, що він мучиться так, як я тоді. Через три-чотири місяці я ледве відбилась від нього, і то, бо прислала йому фотку де я гола ( без обличчя) з іншим. Знаю від знайомих, що мучився він ще рік по мені. Отака мені наука. І що я зробила? Все через мій егоїзм. Якби я відстала тоді від нього, він не закохався би, не страждав би потім. Я, напевно, погана людина, бо закохала його навмисне.