Вот это мне нравится
Ми перемогли!
Шкільна ’лінійка’, посмішки на фото,
Пахучі квіти і мереживні банти!
Приємні нині у батьків турботи,
А скрізь лунає: ’Ми перемогли!’
І хтось в садочок з лялькою у сукні,
Там затишок дбайливо зберегли.
І аромат смачненького із кухні,
А скрізь лунає: ’Ми перемогли!’
У телефонах зникли всі додатки,
Що про тривогу сповіщати нам могли!
Всі наші душі нині мають латки,
А скрізь лунає: ’Ми перемогли!’
І якось сонце світить по новому,
На святкування вишиванки одягли!
Ми маєм гордість і шалену втому,
І скрізь лунає: Ми перемогли!
Забиті потяги, додому всі прямують,
Хоча, не всі - багато полягли...
Ми пам´ятатимемо, з неба нас рятують,
Бо скрізь лунає: ’Ми перемогли!’
Анастасія Адаменко
21.07.2022 р.
Ми перемогли!
Шкільна ’лінійка’, посмішки на фото,
Пахучі квіти і мереживні банти!
Приємні нині у батьків турботи,
А скрізь лунає: ’Ми перемогли!’
І хтось в садочок з лялькою у сукні,
Там затишок дбайливо зберегли.
І аромат смачненького із кухні,
А скрізь лунає: ’Ми перемогли!’
У телефонах зникли всі додатки,
Що про тривогу сповіщати нам могли!
Всі наші душі нині мають латки,
А скрізь лунає: ’Ми перемогли!’
І якось сонце світить по новому,
На святкування вишиванки одягли!
Ми маєм гордість і шалену втому,
І скрізь лунає: Ми перемогли!
Забиті потяги, додому всі прямують,
Хоча, не всі - багато полягли...
Ми пам´ятатимемо, з неба нас рятують,
Бо скрізь лунає: ’Ми перемогли!’
Анастасія Адаменко
21.07.2022 р.
26
Плачу 😢 бо теж маю дівчинку Лізу 4 р. у Вінниці.
А доця баче і каже ,,Мама не хнич, військові впораються,,
А доця баче і каже ,,Мама не хнич, військові впораються,,
4
Молодое поколение может и не знает Евтушенко, была такая пафосная песня у Бернеса ’хотят ли русские войны’. Оказалось, хотят ещё и как
7
Горова взагалі відома письменниця, автор багатьох дитячих книг, а зараз в неї змінився напрям ’ буде тобі Враже..’ відомо всім) є ще ’ Мотанка , ’ теж до мурашок.. а ще її ’падай падай падай Кримський міст!)) ’
1
Как-то тут выложили стихотворение, оно меня очень сильно зацепило, непривычно сильно, мне несвойственно так реагировать. И была такая навязчивая ассоциация со старшей дочерью моей квартирантки, как будто от её лица написано. Они очень долго не выходили на связь, а виделись мы в разгар боевых действий в Мариуполе. И после прочтения я почувствовала, что их в живых уже нет. Так и было, позже узнали, что вся семья погибла под авиабомбой - мать, две дочери, парень старшей. 37, 18, 12, 19 лет
На випускний в мене сукня з відкритою спиною.
Гарно, але я тепер на дієту приречена.
Море сміється крізь вікна блискучою піною,
В травні нагріється - плавати буду щовечора.
От би сусідка ще лампу для селфі позичила!
Класно б зняла для тік-току, як граю на скрипці я.
Мама до ранку на зміні, ми вдвох із сестричкою.
Ким мені стати - музикою? Слідчим в поліції?
До ЗНО ще чотири замріяних місяці,
Купа часу підтягнути англійську і хімію.
Менша над супом гречаним сидить і комизиться,
Я не витримую, скоро на неї нагримаю.
Я поспішаю у двір, ну яке там
Там на площадці Микита з новою гітарою.
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Хай той Микита мене покохає як я його!
*
Мама прийшла на світанку, бліда й перелякана
Каже, збирай свої речі, ми будемо їхати.
Доню, окраїну міста розстріляно танками,
А за вікном завивають сирени, не віхола.
Менша схопила улюблену ляльку з залисиной,
Я запаковую сукню з відкритою спиною.
Думаю, їде Микита чи вдома залишиться?
Море у вікнах бурмоситься хвилями синіми.
Мама дарма прогріває старенького опеля,
Каже сусідка, що виїзди з міста закрито всі.
Десь недалеко щось бахає, гупає, копає,
Ми повернулись до хати, це скоро закінчиться.
Менша спить в ванні, ми з мамой ночами не спим давно.
Тиждень десь поруч щось гупає, копає, бахає.
Де ти, Микито? Де море, де скрипка і ЗНО?
Я відчуваю себе у живиці комахою.
Ніч розривається разом із нашею стелею,
Це вже над нами щось копає, бахає, гупає.
Мабуть, контузія. Світ - оніміла містерія…
Мама з Микитой мене з-під стіни виколупує.
*
В надрах підвалу нема ЗНО і майбутнього…
Скільки минуло вже днів - надскладна математика.
Я обіймаю Микиту в підвалових сутінках
Вчора він втратив водночас гітару і матінку.
Сукня, напевне, була б вже на мене великою -
Весь наш підвал на голодну дієту приречений.
Менша тихенько, як кицька, до себе покликала,
Марить: от зараз би супу тарілочку з гречкою…
Вчора будинок навпроти згорів із сусідами,
(Вуха заткнула малій, щоб не слухала криків їх).
Я зрозуміла, ким стану, прийміть це до відома:
Виживу - вивчусь на самого кращого лікаря.
Тільки не виживу, дива такого не станеться.
Мама, Микита, сестричка згорнулась калачиком…
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Першою вмерти, щоб їхньої смерті не бачити.
На випускний в мене сукня з відкритою спиною.
Гарно, але я тепер на дієту приречена.
Море сміється крізь вікна блискучою піною,
В травні нагріється - плавати буду щовечора.
От би сусідка ще лампу для селфі позичила!
Класно б зняла для тік-току, як граю на скрипці я.
Мама до ранку на зміні, ми вдвох із сестричкою.
Ким мені стати - музикою? Слідчим в поліції?
До ЗНО ще чотири замріяних місяці,
Купа часу підтягнути англійську і хімію.
Менша над супом гречаним сидить і комизиться,
Я не витримую, скоро на неї нагримаю.
Я поспішаю у двір, ну яке там
Там на площадці Микита з новою гітарою.
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Хай той Микита мене покохає як я його!
*
Мама прийшла на світанку, бліда й перелякана
Каже, збирай свої речі, ми будемо їхати.
Доню, окраїну міста розстріляно танками,
А за вікном завивають сирени, не віхола.
Менша схопила улюблену ляльку з залисиной,
Я запаковую сукню з відкритою спиною.
Думаю, їде Микита чи вдома залишиться?
Море у вікнах бурмоситься хвилями синіми.
Мама дарма прогріває старенького опеля,
Каже сусідка, що виїзди з міста закрито всі.
Десь недалеко щось бахає, гупає, копає,
Ми повернулись до хати, це скоро закінчиться.
Менша спить в ванні, ми з мамой ночами не спим давно.
Тиждень десь поруч щось гупає, копає, бахає.
Де ти, Микито? Де море, де скрипка і ЗНО?
Я відчуваю себе у живиці комахою.
Ніч розривається разом із нашею стелею,
Це вже над нами щось копає, бахає, гупає.
Мабуть, контузія. Світ - оніміла містерія…
Мама з Микитой мене з-під стіни виколупує.
*
В надрах підвалу нема ЗНО і майбутнього…
Скільки минуло вже днів - надскладна математика.
Я обіймаю Микиту в підвалових сутінках
Вчора він втратив водночас гітару і матінку.
Сукня, напевне, була б вже на мене великою -
Весь наш підвал на голодну дієту приречений.
Менша тихенько, як кицька, до себе покликала,
Марить: от зараз би супу тарілочку з гречкою…
Вчора будинок навпроти згорів із сусідами,
(Вуха заткнула малій, щоб не слухала криків їх).
Я зрозуміла, ким стану, прийміть це до відома:
Виживу - вивчусь на самого кращого лікаря.
Тільки не виживу, дива такого не станеться.
Мама, Микита, сестричка згорнулась калачиком…
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Першою вмерти, щоб їхньої смерті не бачити.
8
Ответ дляMargoMor
Как-то тут выложили стихотворение, оно меня очень сильно зацепило, непривычно сильно, мне несвойственно так реагировать. И была такая навязчивая ассоциация со старшей дочерью моей квартирантки, как будто от её лица написано. Они очень долго не выходили на связь, а виделись мы в разгар боевых действий в Мариуполе. И после прочтения я почувствовала, что их в живых уже нет. Так и было, позже узнали, что вся семья погибла под авиабомбой - мать, две дочери, парень старшей. 37, 18, 12, 19 лет
На випускний в мене сукня з відкритою спиною.
Гарно, але я тепер на дієту приречена.
Море сміється крізь вікна блискучою піною,
В травні нагріється - плавати буду щовечора.
От би сусідка ще лампу для селфі позичила!
Класно б зняла для тік-току, як граю на скрипці я.
Мама до ранку на зміні, ми вдвох із сестричкою.
Ким мені стати - музикою? Слідчим в поліції?
До ЗНО ще чотири замріяних місяці,
Купа часу підтягнути англійську і хімію.
Менша над супом гречаним сидить і комизиться,
Я не витримую, скоро на неї нагримаю.
Я поспішаю у двір, ну яке там
Там на площадці Микита з новою гітарою.
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Хай той Микита мене покохає як я його!
*
Мама прийшла на світанку, бліда й перелякана
Каже, збирай свої речі, ми будемо їхати.
Доню, окраїну міста розстріляно танками,
А за вікном завивають сирени, не віхола.
Менша схопила улюблену ляльку з залисиной,
Я запаковую сукню з відкритою спиною.
Думаю, їде Микита чи вдома залишиться?
Море у вікнах бурмоситься хвилями синіми.
Мама дарма прогріває старенького опеля,
Каже сусідка, що виїзди з міста закрито всі.
Десь недалеко щось бахає, гупає, копає,
Ми повернулись до хати, це скоро закінчиться.
Менша спить в ванні, ми з мамой ночами не спим давно.
Тиждень десь поруч щось гупає, копає, бахає.
Де ти, Микито? Де море, де скрипка і ЗНО?
Я відчуваю себе у живиці комахою.
Ніч розривається разом із нашею стелею,
Це вже над нами щось копає, бахає, гупає.
Мабуть, контузія. Світ - оніміла містерія…
Мама з Микитой мене з-під стіни виколупує.
*
В надрах підвалу нема ЗНО і майбутнього…
Скільки минуло вже днів - надскладна математика.
Я обіймаю Микиту в підвалових сутінках
Вчора він втратив водночас гітару і матінку.
Сукня, напевне, була б вже на мене великою -
Весь наш підвал на голодну дієту приречений.
Менша тихенько, як кицька, до себе покликала,
Марить: от зараз би супу тарілочку з гречкою…
Вчора будинок навпроти згорів із сусідами,
(Вуха заткнула малій, щоб не слухала криків їх).
Я зрозуміла, ким стану, прийміть це до відома:
Виживу - вивчусь на самого кращого лікаря.
Тільки не виживу, дива такого не станеться.
Мама, Микита, сестричка згорнулась калачиком…
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Першою вмерти, щоб їхньої смерті не бачити.
На випускний в мене сукня з відкритою спиною.
Гарно, але я тепер на дієту приречена.
Море сміється крізь вікна блискучою піною,
В травні нагріється - плавати буду щовечора.
От би сусідка ще лампу для селфі позичила!
Класно б зняла для тік-току, як граю на скрипці я.
Мама до ранку на зміні, ми вдвох із сестричкою.
Ким мені стати - музикою? Слідчим в поліції?
До ЗНО ще чотири замріяних місяці,
Купа часу підтягнути англійську і хімію.
Менша над супом гречаним сидить і комизиться,
Я не витримую, скоро на неї нагримаю.
Я поспішаю у двір, ну яке там
Там на площадці Микита з новою гітарою.
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Хай той Микита мене покохає як я його!
*
Мама прийшла на світанку, бліда й перелякана
Каже, збирай свої речі, ми будемо їхати.
Доню, окраїну міста розстріляно танками,
А за вікном завивають сирени, не віхола.
Менша схопила улюблену ляльку з залисиной,
Я запаковую сукню з відкритою спиною.
Думаю, їде Микита чи вдома залишиться?
Море у вікнах бурмоситься хвилями синіми.
Мама дарма прогріває старенького опеля,
Каже сусідка, що виїзди з міста закрито всі.
Десь недалеко щось бахає, гупає, копає,
Ми повернулись до хати, це скоро закінчиться.
Менша спить в ванні, ми з мамой ночами не спим давно.
Тиждень десь поруч щось гупає, копає, бахає.
Де ти, Микито? Де море, де скрипка і ЗНО?
Я відчуваю себе у живиці комахою.
Ніч розривається разом із нашею стелею,
Це вже над нами щось копає, бахає, гупає.
Мабуть, контузія. Світ - оніміла містерія…
Мама з Микитой мене з-під стіни виколупує.
*
В надрах підвалу нема ЗНО і майбутнього…
Скільки минуло вже днів - надскладна математика.
Я обіймаю Микиту в підвалових сутінках
Вчора він втратив водночас гітару і матінку.
Сукня, напевне, була б вже на мене великою -
Весь наш підвал на голодну дієту приречений.
Менша тихенько, як кицька, до себе покликала,
Марить: от зараз би супу тарілочку з гречкою…
Вчора будинок навпроти згорів із сусідами,
(Вуха заткнула малій, щоб не слухала криків їх).
Я зрозуміла, ким стану, прийміть це до відома:
Виживу - вивчусь на самого кращого лікаря.
Тільки не виживу, дива такого не станеться.
Мама, Микита, сестричка згорнулась калачиком…
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Першою вмерти, щоб їхньої смерті не бачити.
Вот этот стих до истерики
Когда первый раз читала его плакала навзрыд (
Когда первый раз читала его плакала навзрыд (
6
интересно, кто-нить винит совок в нападении фашистов? по идее должны ведь, что совок гражданская война ничему не научила.......или просто тогда советчицы не было?
Ответ дляMargoMor
Как-то тут выложили стихотворение, оно меня очень сильно зацепило, непривычно сильно, мне несвойственно так реагировать. И была такая навязчивая ассоциация со старшей дочерью моей квартирантки, как будто от её лица написано. Они очень долго не выходили на связь, а виделись мы в разгар боевых действий в Мариуполе. И после прочтения я почувствовала, что их в живых уже нет. Так и было, позже узнали, что вся семья погибла под авиабомбой - мать, две дочери, парень старшей. 37, 18, 12, 19 лет
На випускний в мене сукня з відкритою спиною.
Гарно, але я тепер на дієту приречена.
Море сміється крізь вікна блискучою піною,
В травні нагріється - плавати буду щовечора.
От би сусідка ще лампу для селфі позичила!
Класно б зняла для тік-току, як граю на скрипці я.
Мама до ранку на зміні, ми вдвох із сестричкою.
Ким мені стати - музикою? Слідчим в поліції?
До ЗНО ще чотири замріяних місяці,
Купа часу підтягнути англійську і хімію.
Менша над супом гречаним сидить і комизиться,
Я не витримую, скоро на неї нагримаю.
Я поспішаю у двір, ну яке там
Там на площадці Микита з новою гітарою.
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Хай той Микита мене покохає як я його!
*
Мама прийшла на світанку, бліда й перелякана
Каже, збирай свої речі, ми будемо їхати.
Доню, окраїну міста розстріляно танками,
А за вікном завивають сирени, не віхола.
Менша схопила улюблену ляльку з залисиной,
Я запаковую сукню з відкритою спиною.
Думаю, їде Микита чи вдома залишиться?
Море у вікнах бурмоситься хвилями синіми.
Мама дарма прогріває старенького опеля,
Каже сусідка, що виїзди з міста закрито всі.
Десь недалеко щось бахає, гупає, копає,
Ми повернулись до хати, це скоро закінчиться.
Менша спить в ванні, ми з мамой ночами не спим давно.
Тиждень десь поруч щось гупає, копає, бахає.
Де ти, Микито? Де море, де скрипка і ЗНО?
Я відчуваю себе у живиці комахою.
Ніч розривається разом із нашею стелею,
Це вже над нами щось копає, бахає, гупає.
Мабуть, контузія. Світ - оніміла містерія…
Мама з Микитой мене з-під стіни виколупує.
*
В надрах підвалу нема ЗНО і майбутнього…
Скільки минуло вже днів - надскладна математика.
Я обіймаю Микиту в підвалових сутінках
Вчора він втратив водночас гітару і матінку.
Сукня, напевне, була б вже на мене великою -
Весь наш підвал на голодну дієту приречений.
Менша тихенько, як кицька, до себе покликала,
Марить: от зараз би супу тарілочку з гречкою…
Вчора будинок навпроти згорів із сусідами,
(Вуха заткнула малій, щоб не слухала криків їх).
Я зрозуміла, ким стану, прийміть це до відома:
Виживу - вивчусь на самого кращого лікаря.
Тільки не виживу, дива такого не станеться.
Мама, Микита, сестричка згорнулась калачиком…
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Першою вмерти, щоб їхньої смерті не бачити.
На випускний в мене сукня з відкритою спиною.
Гарно, але я тепер на дієту приречена.
Море сміється крізь вікна блискучою піною,
В травні нагріється - плавати буду щовечора.
От би сусідка ще лампу для селфі позичила!
Класно б зняла для тік-току, як граю на скрипці я.
Мама до ранку на зміні, ми вдвох із сестричкою.
Ким мені стати - музикою? Слідчим в поліції?
До ЗНО ще чотири замріяних місяці,
Купа часу підтягнути англійську і хімію.
Менша над супом гречаним сидить і комизиться,
Я не витримую, скоро на неї нагримаю.
Я поспішаю у двір, ну яке там
Там на площадці Микита з новою гітарою.
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Хай той Микита мене покохає як я його!
*
Мама прийшла на світанку, бліда й перелякана
Каже, збирай свої речі, ми будемо їхати.
Доню, окраїну міста розстріляно танками,
А за вікном завивають сирени, не віхола.
Менша схопила улюблену ляльку з залисиной,
Я запаковую сукню з відкритою спиною.
Думаю, їде Микита чи вдома залишиться?
Море у вікнах бурмоситься хвилями синіми.
Мама дарма прогріває старенького опеля,
Каже сусідка, що виїзди з міста закрито всі.
Десь недалеко щось бахає, гупає, копає,
Ми повернулись до хати, це скоро закінчиться.
Менша спить в ванні, ми з мамой ночами не спим давно.
Тиждень десь поруч щось гупає, копає, бахає.
Де ти, Микито? Де море, де скрипка і ЗНО?
Я відчуваю себе у живиці комахою.
Ніч розривається разом із нашею стелею,
Це вже над нами щось копає, бахає, гупає.
Мабуть, контузія. Світ - оніміла містерія…
Мама з Микитой мене з-під стіни виколупує.
*
В надрах підвалу нема ЗНО і майбутнього…
Скільки минуло вже днів - надскладна математика.
Я обіймаю Микиту в підвалових сутінках
Вчора він втратив водночас гітару і матінку.
Сукня, напевне, була б вже на мене великою -
Весь наш підвал на голодну дієту приречений.
Менша тихенько, як кицька, до себе покликала,
Марить: от зараз би супу тарілочку з гречкою…
Вчора будинок навпроти згорів із сусідами,
(Вуха заткнула малій, щоб не слухала криків їх).
Я зрозуміла, ким стану, прийміть це до відома:
Виживу - вивчусь на самого кращого лікаря.
Тільки не виживу, дива такого не станеться.
Мама, Микита, сестричка згорнулась калачиком…
Господи, я обіцяю, останнє проханнячко:
Першою вмерти, щоб їхньої смерті не бачити.
Спасибо Вам за стих. Вчера , как прочитала, плакала навзрыд и сегодня перечитываю и плачу, скопировала себе для памяти, хочу выучить наизусть.
Сын моряк в рейс ушел ещё в начале зимы, написал в марте, что у них в команде мариуполец, который долго не мог связаться с семьёй. Потом вышли на связь, сказали, что живы. А потом , ещё через пару недель написал, что вся семья погибла, а папа в другом полушарии и даже нет возможности вернуться, черный от горя
Сын моряк в рейс ушел ещё в начале зимы, написал в марте, что у них в команде мариуполец, который долго не мог связаться с семьёй. Потом вышли на связь, сказали, что живы. А потом , ещё через пару недель написал, что вся семья погибла, а папа в другом полушарии и даже нет возможности вернуться, черный от горя
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу