Кто вырос в проблемной семье? Зайдите, пожалуйста

У мужа была такая «семья», только там ещё хуже не отец а отчим…
Я удивляюсь как он вырос в целом адекватным. Конечно вижу некоторые нюансы, которые являются отпечатком такой жизни, но в целом могло быть и хуже…

И мой совет идти к психотерапевту. В терапию. Только важно найти своего терапевта. И быть готовой самой работать с этим всем, читать литературу, прилагать усилия, привычки реагировать выработанные годами не так просто изменить, но возможно.

У меня тоже такая семья была, отчим после Афганистана, больной на всю голову, бил маму, бил брата, унижал всех, жизнь была в страхе постоянно. Они то пили вместе, то он ее до получсмерти избивал.

Я в терапии уже 4 года. Изменения очень большие. Но я и сама читаю, изучаю ещё касательно своих травм. Ещё конечно есть над чем работать. Но это лучшее решения для своего психологического здоровья было.
Поэтому если у вас есть возможность сейчас оплачивать хотя бы раз в неделю терапевта. Я бы советовала найти своего и начать этот путь.
Обнимаю вас!)

Виросла в сім’ї, де батько постійно скандалив, бив маму, були зламані ребра часто і так багато чого, при цьому він не пив взагалі, просто такий ненормальний... Нас, дітей, в сім’ї п’ятеро, завжди підримували один одного і захищали маму, по можливості. Дитинства не було, можна сказати, приємних спогадів немає взагалі. Моя дитяча мрія була вирости, вивчитися на поліцейську і посадити батька у в’язницю. Скільки не просили маму розвестися, вона так і не погодилася, до цього часу живе з ним. ЇЇ дуже жаль і не розумію навіщо такі жертви, адже від батька ми не отримували нічого, ні любові, ні допомоги, змалку звикли робити все самі і навіть досить важкі фізичні роботи, заробляли на життя собі самі. Всі ми виросли нормальними людьми, навчалися добре, закінчили вузи і зараз у всіх свої сім’ї, нормальні роботи. До батька ненависть в душі до цього часу і не знаю, як його можна пробачити. Бачимося дуже рідко, раз в рік або два роки. Мій син їх майже не знає і намагаюсь відгородити його від поїздок туди. Вони також не особо цікавляться нашим(дітей) життям і онуками. Ми звикли жити без них. Просто викреслила той період життя з пам’яті і роблю все, щоб моя сім’я, дитина були щасливими.