Фамильная фондюшница• 16 августа 2022
Що зі мною? Тут є ті, кому теж так погано? Прочитайте….
Дівчатка, хочу вилити душу тут.
Я замучилась, правда не знаю від чого. Напевно, від життя. Мені дуже важко, постійно тривога. Я дуже — дуже сильно, невпевнена у собі. Любий погляд прохожої мимо людини я запам’ятовую і аналізую. Як вона на мене дивиться, а зазвичай, дивляться, вилупивши очі. Насправді, я дуже боюсь подивитися людям в очі, людям які проходять помимо мене на вулиці. Для мене дуже важлива думка інших. Я не можу прийняти рішення сама, від слова зовсім. Мені постійно потрібно з кимось радитись, то не з 1 людиною. Щоб я прийняла якесь рішення, Потрібна думка, як мінімум, 5 людей. Я замучилась. В мене зовсім немає друзів. Лише 1 подруга. З батьками давно відносини погані, вони в мене люди перших потреб. З ними точно не можна поговорити про щось духовне, вище. У цьому я запевнилась декілька років назад.Я бачу, як на вулиці молодь розважається, сміється, байдикує, як мої однолітки зустрічаються десь разом, гарно проводять час. Де в них беруться сили на це життя? Мені так погано ви собі не уявляєте. Але найбільша моя Проблема, це невпевненість у собі. Я постійно стараюся в своїй зовнішності щось змінити, щоби побачити себе зовсім іншою. Я кожен місяць міняю колір волосся. То нарощую, то знімаю, то стараюсь відростити, то стрижу. Кожен тиждень переставляю меблі у своїй кімнаті. Ставлю всі меблі в новому положенні, під новим ракурсом. Постійно стираю пам’ять у своєму телефоні. Повністю. Зі всіма фотографіями. Я сподіваюсь, що я точно почну нове життя, і що в мене щось зміниться. Я постійно задавлю свої почуття алкоголем, аптечними наркотиками.Я вже замучилась бігати по психіатрах. Таблетки від психіатрів, допомагають мені тільки за тупити свої страждання. А коли я перестаю приймати курс, то за декілька тижнів, все повертається на свої круги. Моє життя дуже дивне, не зібране, Без радості,Хаотичне, З дивними спадами. Я навіть цей текст організовано влаштувати не можу. Скачу з теми на тему, які в своєму житті. Я просто комплекс чогось незрозумілого, чогось депресивного, чогось не нормального, чогось нещасного. Мені дуже не подобається мій зовнішній вигляд. Я постійно, стараюсь робити нові макіяжі. Щоби побачити нову себе. Але мені нічого не помагає, справді, ні перестановка меблів, ні новий колір волосся, ні нова пам’ять в телефоні, ні нова сторінка в інстаграми, нічого, зовсім нічого.така не впевнена у собі.. Люди відчувають мою слабкість.. Я не вмію говорити. Грамотно говорити. Постійно забуваю слова, плету дурниці.мене, чомусь не поважають. А я навпаки, не можу кимось командувати, комусь вказувати що робити, я завжди стараюсь до людей з добротою, бути лагідною. Але на мені всі їздять. За рахунок в мене всі самостверджується. І справа, напевно не в моїй зовнішності. Тому що, я мабуть, не потворна, я так думаю. Я просто занадто при викла до свого обличчя, і я його ненавиджу, ненавиджу свій облік. Насправді, я мабуть най звичайнісінька зовнішністю, така як всі. Але чому мене не поважають? В нових колективах.. Нових колективах багато людей одразу починають самостверджуватися за рахунок мене. Мабуть, тому що я занадто слабка. Мабуть, тому що я тільки 1 своїм поглядом посилаю імпульси, які дають зрозуміти, що я не впевнена, ніколи не захищу сама себе, бо я просто цього не вмію. Мені дуже погано. Я розказала лиш найменшу частину того всього, що зараз відбуваються в мене всередині. Я думаю, що мало хто читає цей великий текст до кінця.. Кому воно потрібно? Хто може мені допомогти словом чи порадою… Допоможіть, будь ласка ,я не хочу жити.
Я замучилась, правда не знаю від чого. Напевно, від життя. Мені дуже важко, постійно тривога. Я дуже — дуже сильно, невпевнена у собі. Любий погляд прохожої мимо людини я запам’ятовую і аналізую. Як вона на мене дивиться, а зазвичай, дивляться, вилупивши очі. Насправді, я дуже боюсь подивитися людям в очі, людям які проходять помимо мене на вулиці. Для мене дуже важлива думка інших. Я не можу прийняти рішення сама, від слова зовсім. Мені постійно потрібно з кимось радитись, то не з 1 людиною. Щоб я прийняла якесь рішення, Потрібна думка, як мінімум, 5 людей. Я замучилась. В мене зовсім немає друзів. Лише 1 подруга. З батьками давно відносини погані, вони в мене люди перших потреб. З ними точно не можна поговорити про щось духовне, вище. У цьому я запевнилась декілька років назад.Я бачу, як на вулиці молодь розважається, сміється, байдикує, як мої однолітки зустрічаються десь разом, гарно проводять час. Де в них беруться сили на це життя? Мені так погано ви собі не уявляєте. Але найбільша моя Проблема, це невпевненість у собі. Я постійно стараюся в своїй зовнішності щось змінити, щоби побачити себе зовсім іншою. Я кожен місяць міняю колір волосся. То нарощую, то знімаю, то стараюсь відростити, то стрижу. Кожен тиждень переставляю меблі у своїй кімнаті. Ставлю всі меблі в новому положенні, під новим ракурсом. Постійно стираю пам’ять у своєму телефоні. Повністю. Зі всіма фотографіями. Я сподіваюсь, що я точно почну нове життя, і що в мене щось зміниться. Я постійно задавлю свої почуття алкоголем, аптечними наркотиками.Я вже замучилась бігати по психіатрах. Таблетки від психіатрів, допомагають мені тільки за тупити свої страждання. А коли я перестаю приймати курс, то за декілька тижнів, все повертається на свої круги. Моє життя дуже дивне, не зібране, Без радості,Хаотичне, З дивними спадами. Я навіть цей текст організовано влаштувати не можу. Скачу з теми на тему, які в своєму житті. Я просто комплекс чогось незрозумілого, чогось депресивного, чогось не нормального, чогось нещасного. Мені дуже не подобається мій зовнішній вигляд. Я постійно, стараюсь робити нові макіяжі. Щоби побачити нову себе. Але мені нічого не помагає, справді, ні перестановка меблів, ні новий колір волосся, ні нова пам’ять в телефоні, ні нова сторінка в інстаграми, нічого, зовсім нічого.така не впевнена у собі.. Люди відчувають мою слабкість.. Я не вмію говорити. Грамотно говорити. Постійно забуваю слова, плету дурниці.мене, чомусь не поважають. А я навпаки, не можу кимось командувати, комусь вказувати що робити, я завжди стараюсь до людей з добротою, бути лагідною. Але на мені всі їздять. За рахунок в мене всі самостверджується. І справа, напевно не в моїй зовнішності. Тому що, я мабуть, не потворна, я так думаю. Я просто занадто при викла до свого обличчя, і я його ненавиджу, ненавиджу свій облік. Насправді, я мабуть най звичайнісінька зовнішністю, така як всі. Але чому мене не поважають? В нових колективах.. Нових колективах багато людей одразу починають самостверджуватися за рахунок мене. Мабуть, тому що я занадто слабка. Мабуть, тому що я тільки 1 своїм поглядом посилаю імпульси, які дають зрозуміти, що я не впевнена, ніколи не захищу сама себе, бо я просто цього не вмію. Мені дуже погано. Я розказала лиш найменшу частину того всього, що зараз відбуваються в мене всередині. Я думаю, що мало хто читає цей великий текст до кінця.. Кому воно потрібно? Хто може мені допомогти словом чи порадою… Допоможіть, будь ласка ,я не хочу жити.
показать весь текст
60
0
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу