Італія. Деякі проміжні висновки.

Скоріш за все, тема просто для поговорити. Дуже цікавлять різні думки і досвід.
Зараз нарешті визріло питання - а чи треба воно мені? Бо час йде...
Отже, мої спостереження, відчуття.
1. По великому рахунку, в них є чому повчитися нам, українцям, які женуть вперед 24/7. Я вже якось писала тут трохи, італійці в корені інші. Вони живуть кожну хвилину від народження і до останнього подиху. В них все пьяно-пьяно. Вони насолоджуються, радіють, захоплюються. Вони не переймаються зовнішніми ознаками, трендами. Вони спокійні, відкриті, веселі. Вони дуже лояльні один до одного. Не матюкаються в чергах, не лаються на касі, спокійно чекають, привітні. З ними перестаєш боятися помилитись. Вони або всі разом допомагатимуть, як діти, або спокійно чекатимуть поки ти вирішиш свою ситуацію.
2. Шикарна країна. Архітектура, пам´ятки, цікаві місця, історія, природа, клімат, моря, громадський транспорт, магазини, центр Європи - година/дві і ти де завгодно.
3. Мова досить милозвучна, не мега складна, не викликає відрази, реально вивчити на пристойному рівні.
4. Освіта. В мене поки досвід середньої школи і це - прекрасно. Про рівень знань поки не можу судити, але мої підлітки просто летять в ту школу. Диво дивне! Культурно, зручно, продумано, максимальна охорона, неймовірно відкриті і дружні стосунки дітей з вчителями. Дітей вчать любити вчитись. Ну і дві додаткові мови обов´язкові. У нас - англ і франц. Додам, навіть з пенсіонерами на пошті я можу порозумітись елементарною англійською. Моя ж мати не скаже навіть як її звати на англ.

Це найочевидніші позитивні сторони.
В коментах допишу мінуси.
Питання - чи розглядаєте ви саме Італію, як більш-менш комфортне місце для якогось періоду свого життя? А хто тут - як вам тут живеться насправді?