Хочу трохи понити.

Пів року тому організація в якій я працюю подала заявку на участь в одному конкурсі. Мене обрали представником. І звичайно на мої плечі лягло дуже багато роботи, окрім основної ще додатково розробка та підготовка проекту. Не буду вдаватися в подробиці, але мені було важко не тільки морально, але й фізично. Працювала ночами. Але я розуміла за що я працюю. У випадку, якщо наша організація входить в 10, то я отримаю підвищення та багато приємних бонусів. Ближче до часу Х, мене ще й накрив непоганий нервовий зрив. Я перестала їсти на фоні постійних нервів та переживань. Єдиний, хто з моїх близьких знав про мою участь, це чоловік. Друзям і рідним нічого не говорила. Тому і підтримку чекала саме від нього. Але він мене ще й винною зробив. Типу " ти зі своєю роботою зовсім здуріла. День і ніч в роботі. Ми всі голодні...". Але все ж таки я змогла сама себе зібрати до купи. В результаті наша організація увійшла в трійку. Сьогодні начальник підписав наказ про переведення на іншу посаду. На роботі всі радіють, вітають. А вдома навіть говорити про це не можна, бо " мені вже в печінці твоя робота".
Може я вже придираюсь, але для мене це був дуже важливий професійний етап. Я тільки хотіла, щоб мене підтримали і пораділи разом зі мною. І ні першого, і ні другого.
Зараз я розумію, що при хорошій підтримці можна легко гори звернути. Але якщо її немає, то ой як не просто їх звертати ((
Дівчатка, поділіться як ваші чоловіки реагують на ваші успіхи в професійному плані.