Як відноситеся до фемінітивів?

Ms cucumber. І вашим, і нашим.

отлично отношусь. это правильно.
люди привыкнут.

пані кукумбер

У нас в школе всегда были ’учительница’,’математичка’,’биологичка’ и т.д.Но это мы так учителей называли за глаза.
Хто ж знав,що вчитель математики за 20 років перетвориться на математикиню(
А вот как мастер маникюра будет тогда на украинском,интересно?

Чому саме вірно?

От знову ви феміністок образили!? Чому одразу «огірок»? Може я хочу бути «морською огуринею» чи «огурчинею»

Ну то не виключено , що є матрьошки.
Я не проти фемінітивів. Я проти нав´язування їх як єдино вірного варіанту.

у меня знакомый медбрат.
в трудовой у него была запись: медсестра.
это по-вашему правильно?

Майстриня манікюру? Манікюрниця? Манікюрикиня?

Ось ’Манікюрикиня’ я з 3 разу нормально проговорила,и то,по складах

Не розумію чому ви наведи цей приклад. Бо медбрат було задовго до оцих нових правил.

Мені здається, ми звикнемо. В мене від «етеру» вже немає ніякої реакції, хоча раніше ну дуже незвично було. Доречі, я дуже вітаю перехід на власні назви, які ближчі до оригіналу, як от Атени, Фройд, та ін.

Мені здається, ми звикнемо. В мене від «етеру» вже немає ніякої реакції, хоча раніше ну дуже незвично було. Доречі, я дуже вітаю перехід на власні назви, які ближчі до оригіналу, як от Атени, Фройд, та ін.

это пример наоборот.
нет профессии медбрат. и в вузе это называется ’сестринська справа’. он мужик, но в трудовой он сестра. это тупо. как и женщина учитель.

А мені цей етер дуже ріже вухо. Так само, як і Фройд.

Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)
·
МОВНЕ. *Втомлено* Гаразд, про фемінітиви. Там, кажуть, якась кобіта заявила, що її професійну гідність принижує, коли її звуть ’психологиня’, а не ’психолог’, зчинився рейвах, і кілька душ і 1 журналіст прийшли мене питати, що я з цього приводу думаю. Ну ок, ’най буде’, - все ліпше, ніж про вбитих дніпрянських дітей думати. Тим більше, що це теж, певним чином, усе та сама війна.
Бо в цьому сюжеті насправді все дуже просто: людина, котра таке написала (і ті, котрі відчувають так само), тим всього лиш засвідчила, що вона, як казав про себе Сталін, ’чєлаек рюскай культури’, - навіть якщо на позір технічно досконало опанувала українську, вона її не відчуває. В даному випадку - не відчуває, що фемінітиви в українській не просто граматично правильні, а й оцінково нейтральні.
А в російській - от же ж в чім штука, ні. Не нейтральні. Тому ’лікарка’ - це жіночий рід іменника, а ’врачиха’ - пейоратив (образливе). ’Редакторка’ - жін. рід від ’редактор’ (і ’головна редакторка’ цілком норм. звучить!), а ’редакторша’ - атож, знецінення (відтінок залежить від контексту). От панійці і ’психологиня’ так принизливо звучить. Бо всі дєвочки, виховані на поезїї ’Сєрєбрянного Вєка’, змалечку запам´ятали, як пристрасно боролась Ахматова за те, щоб її визнали не за якусь там ’поэтессу’, а за цілого ’поэта’, і таки перемогла! (герой Андруховича таких літературних дєвочек уявляв з пенісом і тестикулами - бо, як на українськомовну прошивку, це дійсно смішна проблема, але це нам вона смішна, а в Росії це ні разу були не жарти...)
Чому так? та тому що, встонадцяте повторю Юрія Шевельова, ’кожна мова є чортячо небезпечний свідок історії народу, котрий ту мову вживає’ (с). Тому що в нас були жіночі школи, жіноче право на володіння майном (материзна), завдяки чому в нас жінки, м.ін., фундували університети й академії, і шлюбна угода з обумовленим жіночим вихідним (’понеділкуванням’) була, і ще ціла купа пундиків, які й не снились нашим сестрам навіть у просвіщенній Європі (’малороссы позволяют говорить женщинам!’, - з жахом записав у кінці ХІХ ст. німець, що провадив реєстри переселенців в Оренбурзькі степи). От. А в Росії був ’домострой’, і невістка звалась ’сноха’ - та, себто, кого ’сношає’ чоловіча частина родини. І дві, здавалось би, близькоспоріднені слов´янські мови саме цю культурну прірву й відбили: коли в одній фемінітиви - це звичайна граматична функція роду, а в другій і в ХХ, і в ХХІ-му ще столітті - приниження, зашите глибоко в колективній пам´яті тицяння носом, що ти не людина, ти бабадура, дірка для злягання, соррі, сношанія (’сегодня я, с Божьей помощью, вы...л Керн’, - як писав другові рос. класик, котрий досі вважається в них зразком куртуазности, бо іншої там не знали, - те, що їхня солдатня всюди, куди не влізе, масово ґвалтує жінок, є одним із віддалених наслідків цього самого споконвічного жіночого безправ´я, ). Ясно, що образливо, як же ж ні...
Відтак виникає два питання.
1) Що з цим робити? та просто, усвідомити, що ви тягнете в українську мову чужорідні культурні маркери: свою ’травму снохи’ намагаєтесь прищепити на нашу ’материзну’. Усвідомлення - як відомо з психології, перший крок до зцілення від травми. Добре, що проговорили, можете собі ще для практикуму щодня нагадувати, що Леся Українка не мала проблем Ахматової з ’поетом’ і ’поетесою’. Навіть її мама не мала. (Зате я мало не тридцять років нема-нема та й мушу виправляти в титрах під моїм іменем ’письменника’ на ’письменницю’ - бо наших журналістів переїхав у школі Сєрєбряний Вєк, і ’письменниця’ їм уже звучить ’несолідно’.) Як тільки ви цю різницю сповна осягнете, вам одразу попустить.
2) Чи ’невроз фемінітивів’ - це тільки реакція ’російськокультурної прошивки’? Ні, не тільки. Буває й банальне хамство людей цілком собі українськомовних, але кепсько вихованих - яким мовні інновації (чи те, що вони такими вважають) ріжуть вухо, і вони лютують, як завжди обмежена людина на незрозуміле, й гигочуть, як підлітки, з ’навіжених феміністок’. Нічого, звикнуть. Мені також не всі впроваджувані фемінітиви до смаку, і дратує, коли їх механічно дочіплюють у множині до кожного збірного звертання (українська мова знає десятки способів зграбно звернутись до змішаної аудиторії, не обов´язково щоразу ґалантно додавати ’і українки’, ’і захисниці’, ’і читачки’ тощо - цитуючи ту-таки Лесю Українку, ’сепаратизм сей трохи смішнуватий’), - але це все теми для фахових мовознавчих дискусій, а не для фейсбучних сеансів аґресії, скеруйте краще свою аґресію назовні, а не всередину і так щодня нищеної ворогом спільноти... І вчіть, будь ласка, мову - рідну мову треба вчити все життя, якщо ж ви справді вірите, ніби старе галицьке слівце ’членкиня’ щойно вигадали навіжені феміністки, це певний знак, що українську мову ви знаєте погано.
На цьому все, як кажуть наші бійчині - ’доповідь закінчила’.
Шануймося.

Удалено администрацией...

У мене було 12 з української мови. А зараз дивлюся: літери я не правильно пишу, правила не знаю, та й мову , виходить, не знаю. А ще якщо врахувати, що я вдома можу не літературною, а рідною балакати)) то взагалі . Мене тут якось звинуватили, що я росіянка і просто через Гугл транслейт зробила переклад. І щоб ’ не вийо.... Та разгаваривала мсвоим рузьким’. А я виросла в україномовній родині , центральна Україна і зі специфічним діалектом , який місцями звучить як суржик

Здивували 12-кою. Звідки ж тоді гендерний ’признак’, ’грузи’ й інші русизми?

так, зараз вводять правила укр мови аж дореволюційні. те, шо я вчила, теж вже не правильне)

А ще є блогиня, психотерапевткиня, історикиня

Ви хотіли сказати дорадянські?

У нас в школе всегда были ’учительница’,’математичка’,’биологичка’ и т.д.Но это мы так учителей называли за глаза.
Хто ж знав,що вчитель математики за 20 років перетвориться на математикиню(
А вот как мастер маникюра будет тогда на украинском,интересно?

Ось ’Манікюрикиня’ я з 3 разу нормально проговорила,и то,по складах

Гарно! Тому що під руським сапогом, все мужицьке хАрАшо, а жіноче взагалі ніщо. Чи не гарно, коли ти жінка...письмениця, художниця, лікарка. А не прихвісток чоловіка.

Мені здається, ми звикнемо. В мене від «етеру» вже немає ніякої реакції, хоча раніше ну дуже незвично було. Доречі, я дуже вітаю перехід на власні назви, які ближчі до оригіналу, як от Атени, Фройд, та ін.