Розкуркулення...

"Павло Бондаренко
3 ч. ·
30 січня 1930 року в СРСР почалося "розкуркулення" відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) "Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації".
Якщо хтось гадає, що куркулями комуністи вважали лише заможних селян - це не так. То раніше до куркулів записували один контингент – сільських багатіїв, які мали великі земельні ділянки, користувалися працею наймитів та (головне) були ще й лихварями, тобто обдирали селян, надаючи позички під грабіжницькі відсотки. Так було за царя. За комуністів ознаки куркуля розширили. Зокрема до числа "куркулів" зараховувалися:
– ті, хто мав сільгоспмашини та здавав їх в оренду або обробляв землю і врожай односельців самотужки. Екстраполюючи на сьогодення: якщо у вас, наприклад, є мотоблок і ви за 50 гривень зорали сусідові город – Ви, шановний читачу, є "куркулем", хоч навіть і голодуєте;
– ті, хто крім праці на своєму полі, займався відхожою торгівлею на кшталт "коробейників". Це якби зараз селянин виростив кабана, продав його в місті на базарі, купив калоші й продав їх односельцям – він є "куркулем", нехай навіть сам у драних штанях ходить;
– ті, хто за допомоги власної худоби за платню обробляли поля сусідів, нехай навіть щоб трохи заробити собі на чоботи.
Нарешті ті, хто мав сільські крамнички, млини, крупорушки, олійні тощо. Мій прапрадід був висококваліфікованим слюсарем. Працював багато років на заводі у Харкові. Збирав кошти, мріючи про власний млин. І він його побудував. Саме у 1929 році. Власноруч.
Односельці вмовляли: дивися, що робиться навколо, облиш. Але він вперто мотав головою: не може такого бути, щоб у мене це забрали. Я сам побудував, на власні гроші. Але комуністи та комнезамівці (патологічні нероби і п`яниці, що збиралися у комітети незаможних аби грабувати односельців) дочекалися, доки прапрадід заб’є останній гвіздок і млин "націоналізували". А прапрадіда мого, як куркуля, відправили на 5 років ліс валити.
Повернувся він уже коли був колгосп. Хоч Голодомору не застав, але геть хворий. Куди податися? До колгоспу, ремонтувати техніку. Так незабаром і помер просто біля колгоспної сівалки. А млина, до речі, коли він повернувся з табору, уже не було. Розвалився від "дбайливості" колгоспного начальства. Так ось сумна індивідуальна історія…
А якщо мужик, який не хотів йти до колгоспу, не підпадав до жодної з цих категорій, його відправляли на лісоповал як "підкуркульника", мовляв, він хоч і злидар, але виступає на боці класових ворогів. Таким чином під загрозою "розкуркулень" селян "добровільно-примусово" до колгоспів загнали.
Там грошей за працю не платили, а ставили у відомість "палички", тобто "трудодні". Наприкінці року за 1 трудодень видавали по 200-800 грамів зерна - де як. У "багатих" колгспах навіть півтора кіло можна було заробити за день каторжної роботи, щоправда таких було відсотків 5.
На фото: Донеччина, село Удачне, початок 1930-х років, дружина селянина Семена Дугельного разом із дочкою Любою. Голову родини за звинуваченням у куркульстві й не бажанні вступати до колгоспу засудили до чотирьох років таборів і заслали на північ СРСР.
Його родину вигнали із власного будинку. Їхня подальша доля невідома. Біля хати стоять уже нові власники з числа "комнезамівців" або інших "активістів", які брали участь у "розкуркуленні".
Ахкакуюстранупотєрялі...
P.S.
А більш детально про це і не лише, ви можете дізнатися з книги, автором якої маю честь бути
"СТІНКОВА КРАЇНА""