Просто читаю тут, и одни недовольные им. Все не так. Он у нас самый позорный.
Вот и возникает вопрос - сможет, ли он выиграть в следующий раз.
Сразу отвечаю: я в первый раз за него голосовала и второй раз буду за него голосовать.
Вот и возникает вопрос - сможет, ли он выиграть в следующий раз.
Сразу отвечаю: я в первый раз за него голосовала и второй раз буду за него голосовать.
показать весь текст
29
720
0
Роман Бессмерный, кстати был в оккупации
Вообще с оранжевых, много нормальных Томенко и его культурная деятельность
Вообще с оранжевых, много нормальных Томенко и его культурная деятельность
3
Про мінські угоди.
Кожного разу, коли або щось відбувається, або хтось щось говорить (наприклад, Меркель чи Путін, яким апріорі вірити не можна), повертається палке обговорення Мінських угод.
Всередині України є два популярних трактування угод.
1. Порошенківське. «Петро Олексійович обдурив Путіна і виграв час для України».
2. Антипорошенківське. «Порошенко зрадник, мінські угоди зрадницькі, ми мали тоді вже воювати до кінця».
Обидві ці формули - дуже велике спрощення. Бо мають дуже чітке політичне завдання - додатки Порошенку політичних балів чи позбавити їх. Іноді раціонально, іноді через симпатію чи антипатію.
Я ж впевнений що опції не підписувати ті угоди не було. Тому що всі розрахунки «зрадник - геній» ЧОМУСЬ ігнорують весь інший контекст. Свідомо - з політичних міркувань, через симпатію чи антипатію до Порошенка чи просто через брак аналітичних навичок.
А контекст важливий.
Тоді не було жодного консенсусу щодо підтримки України. Нам ніхто не збирався постачати зброю. Ніхто не збирався фінансувати війну до переможного кінця. Від слова взагалі. І не постачав ніякого важкого озброєння та не давав великих грошей аж до вторгнення. Точніше, до моменту, коли відкрилися Буча та Ірпінь.
На той момент Путін ще не був токсичним виродком, з яким ніхто не хотів мати справу. Його таким зробили не стільки Крим (на той момент практично безкровний) та Донбас, скільки Сирія (де російська армія вбила десятки якщо не сотні тисяч цивільних), «новичок, терористична активність в Африці та втручання у вибори в США. Ну і Україна та репресії в Росії зробили свій внесок. Але другорядний.
Сам Путін, вочевидь, не мав наміру тоді захоплювати Україну військовим шляхом. Тоді зробити те, що Путін зробив 24.02 - напасти з усіх напрямків - він міг би набагато успішніше. Не тільки через стан української армії. А тому, що тоді українське політичне поле і настрій українського суспільства і близько не були такими монолітними як зараз.
Путін обрав шлях політичної дестабілізації. І ми зараз розуміємо що ДНР та ЛНР мали бути «повернуті» Україні в якості ракових пухлин. Але маючи вражаючу перевагу в силах та засобах (в 2014 російська армія була в кращому стані ніж в 2022, корупція за 8 років зробила свою справу) він міг примушувати Україну за допомоги Заходу до перемовин. За грузинським сценарієм. Адже Європа не хотіла проблем. І за таким саме грузинським сценарієм потім зробити Україну «кишеньковою». Але план провалився.
Тому у Порошенка не було особливого вибору. Вести перемовини чи ні. І укладати угоди чи ні.
Але за що треба сказати дякую і Порошенко, і Зеленському - так це за те, що вони ці угоди жодного дня, схоже, дійсно виконувати не збиралися. Зеленський щиро чи навмисно постійно повторював, що він би таке ніколи не підписав (у тих обставини - підписав би). Петро Олексійович ухилявся від імпліментації як міг. Західні партнери на той час - з 2015 і далі - нам вже відверто підігравали. Бо побачили Сирію.
Тому мінські угоди це не зрада і не перемога. Це неминуча реальність. І врятували нас не вони, а безмежна самовпевненість та дурість Путіна і компанії, які про Україну так нічого і не зрозуміли.
Богданов
Гдето прав
Не все надо рассматривать примитивно и линейно
Кожного разу, коли або щось відбувається, або хтось щось говорить (наприклад, Меркель чи Путін, яким апріорі вірити не можна), повертається палке обговорення Мінських угод.
Всередині України є два популярних трактування угод.
1. Порошенківське. «Петро Олексійович обдурив Путіна і виграв час для України».
2. Антипорошенківське. «Порошенко зрадник, мінські угоди зрадницькі, ми мали тоді вже воювати до кінця».
Обидві ці формули - дуже велике спрощення. Бо мають дуже чітке політичне завдання - додатки Порошенку політичних балів чи позбавити їх. Іноді раціонально, іноді через симпатію чи антипатію.
Я ж впевнений що опції не підписувати ті угоди не було. Тому що всі розрахунки «зрадник - геній» ЧОМУСЬ ігнорують весь інший контекст. Свідомо - з політичних міркувань, через симпатію чи антипатію до Порошенка чи просто через брак аналітичних навичок.
А контекст важливий.
Тоді не було жодного консенсусу щодо підтримки України. Нам ніхто не збирався постачати зброю. Ніхто не збирався фінансувати війну до переможного кінця. Від слова взагалі. І не постачав ніякого важкого озброєння та не давав великих грошей аж до вторгнення. Точніше, до моменту, коли відкрилися Буча та Ірпінь.
На той момент Путін ще не був токсичним виродком, з яким ніхто не хотів мати справу. Його таким зробили не стільки Крим (на той момент практично безкровний) та Донбас, скільки Сирія (де російська армія вбила десятки якщо не сотні тисяч цивільних), «новичок, терористична активність в Африці та втручання у вибори в США. Ну і Україна та репресії в Росії зробили свій внесок. Але другорядний.
Сам Путін, вочевидь, не мав наміру тоді захоплювати Україну військовим шляхом. Тоді зробити те, що Путін зробив 24.02 - напасти з усіх напрямків - він міг би набагато успішніше. Не тільки через стан української армії. А тому, що тоді українське політичне поле і настрій українського суспільства і близько не були такими монолітними як зараз.
Путін обрав шлях політичної дестабілізації. І ми зараз розуміємо що ДНР та ЛНР мали бути «повернуті» Україні в якості ракових пухлин. Але маючи вражаючу перевагу в силах та засобах (в 2014 російська армія була в кращому стані ніж в 2022, корупція за 8 років зробила свою справу) він міг примушувати Україну за допомоги Заходу до перемовин. За грузинським сценарієм. Адже Європа не хотіла проблем. І за таким саме грузинським сценарієм потім зробити Україну «кишеньковою». Але план провалився.
Тому у Порошенка не було особливого вибору. Вести перемовини чи ні. І укладати угоди чи ні.
Але за що треба сказати дякую і Порошенко, і Зеленському - так це за те, що вони ці угоди жодного дня, схоже, дійсно виконувати не збиралися. Зеленський щиро чи навмисно постійно повторював, що він би таке ніколи не підписав (у тих обставини - підписав би). Петро Олексійович ухилявся від імпліментації як міг. Західні партнери на той час - з 2015 і далі - нам вже відверто підігравали. Бо побачили Сирію.
Тому мінські угоди це не зрада і не перемога. Це неминуча реальність. І врятували нас не вони, а безмежна самовпевненість та дурість Путіна і компанії, які про Україну так нічого і не зрозуміли.
Богданов
Гдето прав
Не все надо рассматривать примитивно и линейно
2
Вам він не здається досить зверхнім? В мене якась непрязнь до нього, ручі говорить правильні і розумні, але подача зверхня. В одному з інтерв´ю відчула нотки сексизму також. Ось така суб´єктивна думка
1
Звісно, з мільйонів освічених дорослих людей нема достойних... Або про них ніхто не знає, бо у них нема грошей кіно про себе зняти, по телевізору їх не показують і не покажуть, бо всі ЗМІ під контролем? У нас прям все як у росії.
5
Як цікаво. Іззадоволенням послухаю оправданія Єрмаку, Оману, шашликам, Вагнеру, скороченню арміі.. Поки що досить.
6
Да нет, давно его не слышно было.
Все его тези, все то то ранние оранжевые несли, все это было началом, ’ранние оранжевые’, до юли- яныка и слабого ющенко.
Был шанс, все тоже - мова, армия, вера. Это все початок, но... внутриковерная борьба, приволокли янка в пику юле, скандал зинченко и порошенко, все это привело, шо маємо.
А ющенко был прав , патриоты его команды были правы.
И Роман тоже.
Мне , кажется, не все его понимают, он не говорит простыми словами, образован.
Кстати после них, 2005 начали качать Украину, даже до них проект Манафорт и раздел Украины. Проект Днр, тоже 2005 год, но все игрались, не готовились. А Янукович.. даже после Грузии сократил впк, убрал финансирование укроборпрома.
Что уж вспоминать(
Все его тези, все то то ранние оранжевые несли, все это было началом, ’ранние оранжевые’, до юли- яныка и слабого ющенко.
Был шанс, все тоже - мова, армия, вера. Это все початок, но... внутриковерная борьба, приволокли янка в пику юле, скандал зинченко и порошенко, все это привело, шо маємо.
А ющенко был прав , патриоты его команды были правы.
И Роман тоже.
Мне , кажется, не все его понимают, он не говорит простыми словами, образован.
Кстати после них, 2005 начали качать Украину, даже до них проект Манафорт и раздел Украины. Проект Днр, тоже 2005 год, но все игрались, не готовились. А Янукович.. даже после Грузии сократил впк, убрал финансирование укроборпрома.
Что уж вспоминать(
2
Олена Зеркаль
Юрій Гудименко
Іванна Климпуш-Цинцадзе
Та ще є варіанти, я впевнена, просто по 1+1 їх не покажуть
Юрій Гудименко
Іванна Климпуш-Цинцадзе
Та ще є варіанти, я впевнена, просто по 1+1 їх не покажуть
4
Да, Демсокира - то моє велике сподівання, вони багато чого роблять у боротьбі з корупцією
А як війна почалася - з першого дня на фронті
Гудименко, на жаль, отримав жахливі поранення, але це не заважає йому працювати на Перемогу
А як війна почалася - з першого дня на фронті
Гудименко, на жаль, отримав жахливі поранення, але це не заважає йому працювати на Перемогу
4
Ой, хватит уже... я тоже не у себя дома. Вы одна? Мы только выплатили кредит за нее и сделали ремонт, по итогу жить там не будем. И при чем тут Зеля? я не живу у себя дома, потому что раша пришла. И президент в этом не виноват.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу