Двойня и близнецы. Родители, как ваше общее впечатление?

Господи, як страшно. Обіймаю Вас! Навіть не уявляю. ЩО Ви пережили

Дякую велике. Дуже страшно. Я зараз навіть думати про це не можу. Мені здається, що я тоді взагалі не при розумі була. Тобто, я не усвідомлювала ситуацію, мені треба було лише доносити, а що за цим стоїть я навіть не замислювалась.
По-перше, я навіть проревітись як слід не могла, бо мала живу дитину і треба було про нього думати. Я з тих пір взагалі не можу тепер плакати.
По-друге, мене змушували робити ті пологи, кричали, що я не виживу, не виношу, дебіла народжу, сама помру, щоб подумала про старшого живого... І я тільки зараз починаю розуміти, чим це могло закінчитись.
Але цей малий - це просто божий подарунок, це неймовірна дитина. Йому вже 12й рік, а я щодня дякую богу, що виключив мені тоді мізки і дав йому народитись.
А ось що до сих пір гризе - так і не знаю, хто був той другий... дівчинка постійно сниться, але не знаю. Дуже хочу спробувати підняти архіви в пологовому, може там щось залишилось...

Ви просто супермама. Можна підняти, піти до церкви...Сил Вам та всього Вам найкращого!

В вашем случае двойня, разные мешки у них, потому и никак не сказалось на живом ребенка.
А у моей мамы близнецы были в одном мешке, потому живой ребенок лежал вместе с мертвым, ну и весил меньше 3 кг при родах. Маму на консилиуме тогда рассматривали, тк это сложный случай. Ну и плохо это на ее здоровье сказалось. Огромная прибавка в весе на препаратах, проблемы с сердцем, давление 220.

Тоже самое моей маме говорили, что живой ребенок будет отсталым. Потому мама с детства с братом носилась, больше его лелеяла. Но у него здоровье, как у быка и никакой умственной отсталости нет.
Но да, он сам не может. Очень компанейский. В детстве брат постоянно за мной все повторял и был со мной в группе в садике, хотя младше меня, устраивал истерики, потому ему разрешили быть в группе не по его возрасту.

Какой ужас. Бедная Ваша мама

Так, моє щастя, що вони були окремо. Вже під кінець той другий почав розкладатись, але в живого все було норм, тому червоною точкою була дата ПДР, а на наступний день було заплановано кесареве. Але я не встигла, народила день в день. Хоча вода в малого вже була зелена. Вони в принципі проти були, щоб я сама народжувала, повний родзал персоналу був, але малий лежав перший, я просила його народити, а далі вже хай роблять, що хочуть. Та все пройшло прекрасно. В мене старший був 3700, тож цей на 3520 мені здався взагалі скелетом, одні кісточки світились, в руки боялась взяти.
Але прибавка в мене теж дуже велика була.

От бачите, значить мені не здалось. Я теж зразу списувала на якусь товариськість. Але ж воно трохи інше. Малим був, то треба щоб хтось його постійно торкався, тоді йому комфортно. Де старший - там і він. І прямо з фізичним контактом. Притулиться до нього і сидить. Йдемо по вулиці, старший рядом йде, а цьому прямо під ноги треба лізти. Я все з нього сміюсь, що його магнітом до мене тягне. Сидять в телефонах грають, то малому треба обов´язково біля старшого, чи біля голови, чи хоч до якоїсь руки/ноги приліпитись. Підсвідомо. Старший спокійно сам собі в кімнаті може сидіти, а цьому треба, щоб хтось в зоні доступу був. Дружить з всією школою, від першокласників і до дядьків-випускників, він з усіма знайде спільну мову. Великий в 5 років пішов на бокс, то змушені були і цього взяти в неповні 4, бо він просто хвостом скрізь. Він катав істерики, де його брат дівся, ходила разом з ним в зал чекати великого, так цей повторював все, що діти робили.
Ну і однозначно можу сказати, що він більш самостійний, ніж старший. Тобто він абсолютно самостійний. Він нереально пробивний, в нього немає ’не можу, не вмію, боюсь’. Мені здається, що він навіть через асфальт проросте. Ось такі зовсім різні діти.

Мама рожала без кесарево, рассказывала, что живой ребенок крутит головой и помогает своему продвижению, а вот мертвого выдавливали, ей его отказались показывать.

В мене всі пологи зайняли три години від першої схватки. Навіть перевдягти не встигли. Малий народивсь дуже швидко, дрібний же був. І раптово потуги закінчились. Вони хвилин 15 не знали, що робити. Тоді потягли за пуповину, бо плацента малого не відходила. І знову почалась потуга. Виявилось, що плаценти вже склеїлись, бо та друга розкладалась і пристала до першої. То вже народила й друге. Не показували довго, а тоді вмовила. Але я ношу окуляри, без них не так чітко бачу. То ж все, що побачила, це муміфікований продовгуватий циліндрик на довжину руки дорослого чоловіка. Не можна було зрозуміти, де ноги, а де голова. Зараз думаю, що добре, що не змогла роздивитись чітко. Мені й так ця картинка щоразу перед очима стоїть. Дуже хочу знати, хто то був. Мучить воно мене сильно. Кожного разу дивлюсь на малого і думаю, а яке б те інше було.

Те друге немовлятко - янгел-охоронець для другої Вашої дитинки... Щиро співчуваю Вам.