Розлучення... Як пережити?

Автор что бы вам было на него наплевать вы бы так себя не вели, вы его любите и вы бы никогда с ним не разошлись и даже если бы он сейчас пришёл с вами переспать вы бы переспали при этом зная что он уйдет.

Автор, у вашого поки що чоловіка - інша жінка. Це факт, чоловіки не підуть в нікуди. Ви або починаєте ’повертати’ його в сім´ю, чим просто втрачаєте час, нерви в самоповагу, або відпускаєте і дажете собі шанс стати щасливою.
Поясню, чому він зрадів від цих Ваших слів. Він ініціатор розмови про розлучення, ще є залишки совісті, тому він почуває себе винним. А після ваших слів він зрадів, типу він не один цього хоче в вже не такий він і винен. Повірьеч може прийти хвилина, коли Вам буде заявлено: ’а ти ж не проти була! Ти сама хотіла! Пам´ятаєш, ти казала?’.
Мені дуже знайома Ваша ситуація. 2 роки я намагалася налагодити стосунки. Знала про коханку і все-одно - ліпила цукерку з какашки. Чоловік і не проти був, ми ходили до психолога, їздили вдвох в подорожі, але тільки на горизонті з´являлася фея - все коту під хвіст. Я втомилася і подала на розлучення. Розуміла, що рішення правильне, але як я себе їла за те, чи все я зробила для того, щоб зберегти сім´ю, а як же дати без батька, а як же я, 40+ і з 2 дітьми... А він при будь-якому вдалому випадку нагадував: це ж ти заяву подала, а не подала б сиділа б мовчки - діти б росли в повній сім´ї.
Жалію. Дуже жалію. Про одне - ще витратила ті 2 роки на реанімацію ’дохлої лошаді’.
Автор, сил Вам, мудрості, зважених і тверезих рішень і величезного щастя!