Потрібен погляд зі сторони

Одружились коли мені було 19, йому 23. Працював в закладі, де постійно пив і був зловлений на знайомстві з дівкою. Змусила звільнитись або розлучаємось. Просидів більше року без роботи. Я все тягнула, кинула універ.

Знайшла йому нову роботу. Пішов звідти через рік десь бо не підвищували зарплатню. Просто в один прекрасний день поставив мене перед фактом. Знову я тягну все сама біля 2 років. Житло зйомне. Знову знаходжу йому роботу. Наче стабільно, я при цьому заробляю в 2-2,5 рази більше. Беремо квартиру в іпотеку, виплачуємо за короткий термін достроково.

Війна. Його скорочують. Через 2 місяці знаходить роботу, але сильно там не напрягаєтьчя під час випробувального терміну. Проект закривають за місяць. Наразі шостий місяць без роботи. Я йому зрадила наприкінці року, він дізнався. Ми напередодні посварились сильно, я була п’яна в хлам. Знаю, не виправдання, але на тверезу голову ніколи б так не зробила.
Він мені пробачив, я намагалась максимально полегшити йому життя. Готувала, прибирала, при цьому він не працює. Нещодавно в нас померла собака, це була моя собака, яку завела ще до шлюбу. Я дуже важко переношу, і тут мені прилітає, що я не так горювала після зради, як від втрати собаки. Але потім вибачився. Сьогодні знову каже «а що ти такого робиш, щоб загладити провину за зраду?». Я кажу, в мене зараз немає ні сил, ні бажання це обговорювати це по-перше, а по-друге, нічого, що ти зраза на повному пансіоні живеш і я тобі нічого не кажу, даю час прийти в себе? Так, в останній час я не готую, бо я в депресії. До цього ще взяла другу роботу собі.
Ще я йому оплачую курси навчання зараз.

Я вже не знаю. Чи я заслуговую на це за зраду, чи я дура що тягну це.