Просто хочу виговоритися

Мені 21 рік і я жахливо втомилась від свого життя і тривожності. Зовсім недавно я була зовсім іншою людиною, а зараз я майже не виходжу з квартири, яку ненавиджу. Маю нареченого, який підтримує мене як може, та тримаю вдома 3х котів, яких обожнюю, але чомусь не можу знайти в собі сміливість та сили жити далі. Два роки тому мене вигнала з дому мати, бо я почала зустрічатись с хлопцем, два роки ми тинялися по зйомам: на першому власниця квартири приходила коли нас не було, рилася по холодильнику і речах, кинула на гроші. На другому таргани були розміром с два пальці, на третьому хвора на шизофренію сусідка. Гадаю, що цей страх того, шо ти завтра по чиємусь бажанню можеш опинитись с речами на вулиці і дав деякі наслідки. Пів року тому моя мама померла і мені дісталась у спадок квартира, в яку мені прийшлось переїхати по ряду причин. Але я зіштовхнулась з новою проблемою: якоюсь дивною ненавистю сусідів. Сьогодні був апогей : вони зібрались у мене під дверима, виламувати двері і казали щось типу «щоб ми вас не чули і не бачили». Скажу одразу, ми не скандальні, не шумні, друзів багато не маємо, не п‘ємо, не куримо, більшу кількість часу на роботі. До цього діти цих сусідів причепилися до мене що від нашої квартири смердить, хоча це неможливо, за котами я слідкую і піклуюсь. Нареченому не казала, бо він в таких моментах досить різкий, а я не хочу, щоб він наробив дурниць. Планую продати цю квартиру і переїздити у інше місто, у свій будинок, насправді зараз це моя єдина мрія, мати свою територію, де ніхто не буде мене чіпати і я зможу стати тим, ким я була до цього. Якщо хтось може допомогти розмовою, буду вдячна