Я заздрю сучасним дітям із благополучних і забезпечених сімей

Наши родители жили в еще более худший условиях, чем мы. Меньше надо себя жалеть и выискивать причины почему вы несчастны. Жить сегодняшним днем, когда уже все доступно, фильмами и конфетами никого н удивить.

Коровам хвости крутити, тобто підеш в доярки.
У мене був пунктик, що треба вчитися, вступати до ВУЗу, бо за мене ніхто нічого не зробить.
Тому зараз своїй дитині виконую забаганки, щоб не було такого дитинства, як у мене.

Автор, головне в сім´ї- любов. От реально.
Ми росли в не в багатстві. Зі зручностями на вулиці. Але дитинство- просто щасливе. Літо у бабусі, корови, гуси пасли, в ставку купалися, на велосипедах ганяли, по деревах лазили, будували там шалаші. Рибалка на світанку, ноги мокрі від роси.. а мед із щільників.. а сіно пахуче таке-ми з горища просто падали на сіно в сіннику.. бабусині пироги з печі, молоко з кринки, карасі на вогні в листі, картопля запечена в вуглях на полі.. та ше море всього
А зимою з татом на лижах, або море літом, з татових плечей пірнати, потім шашлик, і дині, кавуни.. в шахи грали з татом, я вигравати почала вже в класі 3 в нього( потім зізнався шо піддавався.), а з мамою їздили в цирк і зоопарк, потім в музеї.. памятаю як в театрі в опері спала в неї на колінах.. мама смачно пекла торт, а ми збивали яйця ручним міксером...мені подарували папугу, а він вилетів через вікно.. а через 2 тижні я прокинулась і побачила на вікні його, і вже потім через роки батьки зізналися що все місто обігали шукаючи подібного.. а ще на касетних такий огромезний магнітофон ми записували різні історії смішні, потім слухали..
Та море, море всього
От ніяких незручностей, утисків, образ, нічого такого не пригадується
Лиш світлі спогади .
То може то не від того залежить??

и я завидую и богатым, и красивым, и здоровым, теперь еще вот молодым ...но часто об этом забываю , вот вы напомнили и я внезапно вспомнила, что тоже завидую, ведь ни детства нормального, не юности золотой и сейчас такое себе, про старость вообще страшно думать- короче жизнь прекрасна, но правда не у всех, сидишь и успокаиваешь себя, что все ж могло быть и хуже, а внутренний голос шепотом- но могло ж быть и лучше)))

Мужчина обязан обеспечивать семью вообще-то.
Я тоже работаю+ на мне дети, быт.

Ну, да.
Тогда и быт пополам.
А то на мне дети, уроки, стирка, уборка, готовка+работаю.
А муж пришел и с телефоном лежит.

Ну так він і забезпечує в міру своїх можливостей.
Чи ви виходили заміж за топ менеджера, а він двірником став?

Так хто в цьому винен?

По-Вашему Я?

Я выходила за человека, который обещал любить и уважать. И хотел детей. Семью.
А сейчас все тяготы сгрузил на меня.

Ну так це ж ви закривали очі на те, що він з телефоном лежить, а ви після роботи на 2 зміну до плити.
От він і сприймає це як за правило.
А якби правило було з самого початку інше, то і не лежав би з телефоном.

Ну так любов і повага ну ніяк не кількістю грошей вимірюється.

Офигительная тема, на самом деле. О том, что очень важно-какой старт.
Мы ж, ясное дело, выучились-в люди выбились. Раз по клаве компьютера и телефона резво клацаем)
Судьбы-разные у всех. Его Величество случай многим из нас шибко помог.
Правда, невероятно трудно выбраться из беспросветной бедности.

Автор, нечему завидовать. Мой сын вырос инфантилом. У него все было и все есть. Ему ничего не интересно и ничего не нужно. В голове только игры. Куча денег потрачена на репетиторов. ЗНО слал отвратительно. Учится в затрапезном Киевском университете. Учиться тоже не интересно. Вот я думаю, если бы ничего этого не было, может появился бы интерес к жизни, учебе, стремление развиваться и достичь чего-то большего в жизни.

Я не бачу, щоб мій підліток і його друзі у Києві якось особливо страждали від війни. Батьки зробили все, щоб вона була для них лише в новинах

А мені нічого не привили, ніяких цінностей. Тільки залякали до не можу. І ніякої освіти не дали, тільки школу з горем пополам закінчила, після школи куди буду поступати не цікавились, що сама знайшла туди і пішла. Аби подалі від дому і з общагою, і з моїми поганими оцінками прийняли. Потім пішла на роботу і як кінь пахала.