Заместитель Анонима• 15 апреля 2023
Будете в другому турі голосувати за В. Зеленського
Я думаю так
показать весь текст
Результат:
вже голосів:
2163
1344 (62.14%)
Ні
819 (37.86%)
Так
5
Ответ дляFlower Girl23
Очень правильная статья, как по мне...
Як уникнути інерційного сценарію? Виклик № 1 — зрозуміти країну.
Коли я прочитав статтю Валерія Пекара про інерційний сценарій розвитку, вона мені сподобалась і не сподобалась одночасно. Бо я вважаю позицію Валерія в цілому адекватною і своєчасною. Це, на мою думку, не стільки аналітика скільки візіонерство (воно не завжди має бути приємним), але реалістичне. До якості обгрунтування у мене є питання, але не бачу сенсу розбирати їх релевантність. Бо тоді буде виглядати, що я не погоджуюсь з самим висновком. А я - погоджуюсь.
Ризик інерційних тенденцій - реальний. Побоювання автора зрозумілі і логічні. Ми можемо опинитися у “болоті” і за наявності грошей на відновлення (бо щоб отримати розвинену країну мало відновитися, треба розвиватися). Так саме можемо пережити 5 чи 10 років “застою” і без усілякого авторитаризму (загрозу якого я вважаю вигаданою), а просто тому що після війни буде попит на різні сорти популізму. А популізм рідко корелює з розвитком навіть якщо ми будемо виконувати рекомендації ЄС і НАТО.
Коротше, ризиків опинитися в болоті вистачає. І без того, щоб погоджуватися з кожним аргументом Пекаря. І саме тому мене хвилює виключно одне питання: як ризик цього сценарію знизити?
Ось про це я і написав за посиланням:
.
Коли я прочитав статтю Валерія Пекара про інерційний сценарій розвитку, вона мені сподобалась і не сподобалась одночасно. Бо я вважаю позицію Валерія в цілому адекватною і своєчасною. Це, на мою думку, не стільки аналітика скільки візіонерство (воно не завжди має бути приємним), але реалістичне. До якості обгрунтування у мене є питання, але не бачу сенсу розбирати їх релевантність. Бо тоді буде виглядати, що я не погоджуюсь з самим висновком. А я - погоджуюсь.
Ризик інерційних тенденцій - реальний. Побоювання автора зрозумілі і логічні. Ми можемо опинитися у “болоті” і за наявності грошей на відновлення (бо щоб отримати розвинену країну мало відновитися, треба розвиватися). Так саме можемо пережити 5 чи 10 років “застою” і без усілякого авторитаризму (загрозу якого я вважаю вигаданою), а просто тому що після війни буде попит на різні сорти популізму. А популізм рідко корелює з розвитком навіть якщо ми будемо виконувати рекомендації ЄС і НАТО.
Коротше, ризиків опинитися в болоті вистачає. І без того, щоб погоджуватися з кожним аргументом Пекаря. І саме тому мене хвилює виключно одне питання: як ризик цього сценарію знизити?
Ось про це я і написав за посиланням:
.
5
Nata.t.1970• 16 апреля 2023
Ответ дляVA 11
Из-за этого идиота столько людей погибло. К шашлыкам же он готовился.
Киев
На майские, действительно, были шашлыки
А ЧТО он должен был сделать?
На майские, действительно, были шашлыки
А ЧТО он должен был сделать?
1
Ответ дляzaza1-
Я йому вдячна, це мій вибір. Це війна, в якій винен тільки один президент московитів путя та всі московити. Я впевнена, що Петя вже давно віддав би нас янику чи медведчуку... Тут писали, що і у Петі були зрадники при владі. Чи тільки у Зе все повинно бути гладко?
Петя 5 лет был президентом чего ж не сдал?
Медведчук в раде сидел при Зеленском.
Медведчук в раде сидел при Зеленском.
14
Ответ дляLudaSHS
Тут многие понимали все это
В темах Политика и Война много писали / девочки политические тогда оказались правы.
Да и все блогеры - журналисты тогда, тот же Портников. Он сказал- будет дорога на Крым.
Д Томчук , что убили, с ’ информационного сопротивления’ , как Машовец сейчас - тоже
Это темы тут 2015 г
И снов в 19 наступили на грабли и сейчас кровавая цена.
В темах Политика и Война много писали / девочки политические тогда оказались правы.
Да и все блогеры - журналисты тогда, тот же Портников. Он сказал- будет дорога на Крым.
Д Томчук , что убили, с ’ информационного сопротивления’ , как Машовец сейчас - тоже
Это темы тут 2015 г
И снов в 19 наступили на грабли и сейчас кровавая цена.
Помню и те темы, и «воинственное меньшиство» (с) из местных, и летящие в них копья.
Портников вообще в большинстве прогнозов, как в воду смотрит, причем у него хорошо складывается с общим стратегическим видением.
Портников вообще в большинстве прогнозов, как в воду смотрит, причем у него хорошо складывается с общим стратегическим видением.
10
Stefaniya K.• 16 апреля 2023
Ответ дляLudaSHS
Як уникнути інерційного сценарію? Виклик № 1 — зрозуміти країну.
Коли я прочитав статтю Валерія Пекара про інерційний сценарій розвитку, вона мені сподобалась і не сподобалась одночасно. Бо я вважаю позицію Валерія в цілому адекватною і своєчасною. Це, на мою думку, не стільки аналітика скільки візіонерство (воно не завжди має бути приємним), але реалістичне. До якості обгрунтування у мене є питання, але не бачу сенсу розбирати їх релевантність. Бо тоді буде виглядати, що я не погоджуюсь з самим висновком. А я - погоджуюсь.
Ризик інерційних тенденцій - реальний. Побоювання автора зрозумілі і логічні. Ми можемо опинитися у “болоті” і за наявності грошей на відновлення (бо щоб отримати розвинену країну мало відновитися, треба розвиватися). Так саме можемо пережити 5 чи 10 років “застою” і без усілякого авторитаризму (загрозу якого я вважаю вигаданою), а просто тому що після війни буде попит на різні сорти популізму. А популізм рідко корелює з розвитком навіть якщо ми будемо виконувати рекомендації ЄС і НАТО.
Коротше, ризиків опинитися в болоті вистачає. І без того, щоб погоджуватися з кожним аргументом Пекаря. І саме тому мене хвилює виключно одне питання: як ризик цього сценарію знизити?
Ось про це я і написав за посиланням:
.
Коли я прочитав статтю Валерія Пекара про інерційний сценарій розвитку, вона мені сподобалась і не сподобалась одночасно. Бо я вважаю позицію Валерія в цілому адекватною і своєчасною. Це, на мою думку, не стільки аналітика скільки візіонерство (воно не завжди має бути приємним), але реалістичне. До якості обгрунтування у мене є питання, але не бачу сенсу розбирати їх релевантність. Бо тоді буде виглядати, що я не погоджуюсь з самим висновком. А я - погоджуюсь.
Ризик інерційних тенденцій - реальний. Побоювання автора зрозумілі і логічні. Ми можемо опинитися у “болоті” і за наявності грошей на відновлення (бо щоб отримати розвинену країну мало відновитися, треба розвиватися). Так саме можемо пережити 5 чи 10 років “застою” і без усілякого авторитаризму (загрозу якого я вважаю вигаданою), а просто тому що після війни буде попит на різні сорти популізму. А популізм рідко корелює з розвитком навіть якщо ми будемо виконувати рекомендації ЄС і НАТО.
Коротше, ризиків опинитися в болоті вистачає. І без того, щоб погоджуватися з кожним аргументом Пекаря. І саме тому мене хвилює виключно одне питання: як ризик цього сценарію знизити?
Ось про це я і написав за посиланням:
.
Людо,ви читали ,що влітку буде історичне рішення-союз нас,поляків и прибалтів?Думаю як маленьке нато в нато.Чех говорить і читала,що відкриті кордони,торгівля.Це добре
1
Nata.t.1970• 16 апреля 2023
Ответ дляVA 11
Сказать людям, что война будет.
И?
Чтобы некоторые *патриоты* мужчины выехали?
Чтобы некоторые *патриоты* мужчины выехали?
1
Ответ дляzaza1-
Я йому вдячна, це мій вибір. Це війна, в якій винен тільки один президент московитів путя та всі московити. Я впевнена, що Петя вже давно віддав би нас янику чи медведчуку... Тут писали, що і у Петі були зрадники при владі. Чи тільки у Зе все повинно бути гладко?
Суцільний жах.
Вже навіть пню зрозуміло, що в маштабах трагедії пряма провина зеленського та його влади. Але ж танці на граблях, це так приманливо...
Вже навіть пню зрозуміло, що в маштабах трагедії пряма провина зеленського та його влади. Але ж танці на граблях, це так приманливо...
18
Stefaniya K.• 16 апреля 2023
Бо та кацапня з білорашкою погрожує полякам ,прибалтам і нам всім потрібно гуртуватись,юридично щось зробити
Nata.t.1970• 16 апреля 2023
Ответ дляksusha1155
Він в першому пройде
Я тоже так думаю
Даже уверена в этом
Даже уверена в этом
1
Ответ дляRe1ne
Точно? не из за Путина?
путін брехав нам про шашлики? путін говорив що очах когось бачить мир і ’сойдЄмся по сРЄдінЄ’, путін будував дороги в той час коли армію ворожа країна накопичувала поряд і танки із Далекого Сходу перекидували до кордонів України? путін назначив баканова та наумова на керівні посади? путін дозволив богуслаєву продавати двигуни до гвинтокрилів уже в 2022 році?
18
По инерционный сценарий
Це багатофакторне питання. Частково від ризиків «інерційного сценарію» нас страхує доволі сумна новина — занадто багато викликів доведеться вирішувати будь-якій українській владі відразу після війни. І ніде крім як в Європі і США грошей на це взяти нема де.
Але у нас існує доволі специфічна пастка очікувань. Перші пару років по завершенню війни, коли ми будемо перебувати у стані компенсаційного зростання, коли будуть повертатися люди (не всі, але значна частина), перевідкриватися виробництва і відбуватися яке не яке, але відновлення ми будемо радіти. Дуже радіти як все зростає та розвивається. Але потім ми знову дійдемо до якогось стану рівноваги і будемо питати один в одного: а що далі?
Ні, у нас не буде як в Південній Кореї 1953 року, коли в країні існувала реальна загроза фізичного голоду і розвиватися заважала не тільки корумпована диктатура Лі Син Мана (яка протрималася 7 років після війни), але й чисто фізичне знищення геть усієї країни. Нам надто пощастило з географією, з невисоким демографічним навантаженням на територію (на зараз), нам пощастило з більшістю сусідів.
У нас буде трохи інша ключова проблема. Проблема консолідації значної частини суспільства заради формування запиту на реальні зміни правил гри. Так вже історично чомусь склалося, що модернізація і реформи сприймаються в Україні як справа небагатьох. Як своєрідна героїчна боротьба меншості активістів та ентузіастів проти СИСТЕМИ і БІЛЬШОСТІ. Де люди, які «все розуміють» протистоять людям, які не розуміють чого самі хочуть і що буде благом для них.
Ми можемо мріяти (без усіляких розрахунків під цим) про зниження податків в 10 разів і податковий (насправді — офшорний) рай чи про швидку перемогу над корупцією. Та про багато що можемо мріяти. І ще більшого можемо боятися. Але поки ми не будемо трохи частіше читати і намагатися зрозуміти те, що пише Елла Лібанова чи інші українські соціологи і демографи, нас чекає постійне розчарування. І заход на черговий цикл внутрішнього болота.
Бо всі страхи, про які пише Валерій — то було вже. 2005-2007, 2015-2018 і ось повертається. Кожного разу, коли ми звертаємо на якийсь ризикований цикл випробувань та змін (або коли нас зовнішні обставини на нього завертають), ми говоримо про одне й те саме, боїмося одного й того ж і все не можемо зрозуміти ЩО З НАМИ НЕ ТАК. Так, ви скажете, що тоді такої війни не було. Так, не було. Але це змінює зовнішні обставини та масштаби, а не принципові виклики, які ми як суспільство не можемо подолати.
Але давайте я додам трохи оптимізму.
Ні, і сценарію, коли нам не дають грошей на відновлення — не існує. Просто тому, що такої дискусії нема. Нема на порядку денному питання «давати чи не давати Україні гроші на відновлення?». Є питання «як саме давати». І так, у мене для влади погані новини. Вони будуть другорядним суб´єктом відновлення, але навіть дуже швидке відновлення усіх проблем не вирішить.
Чи буде «зруйновано всю країну»? Скоріше за все, ні. Так, ми втратили величезну частку економіки. Десятки міст і сотні сіл зруйновано вщент. Але крім знищеного ми вже маємо оновлену енергосистему, яка вже дуже далеко відійшла від радянської і вже інтегрована до ЄС і оптимізовану структуру усіх бізнесів, які переживуть війну. Тут додаються нові набуті економічні зв´язки і зкореговані економічні очікування населення. І досвід з запитом тих, хто повернеться в країну після війни. Так, повернуться не всі. Але ті хто так — з оновленим запитом до держави та суспільства навколо, з новими знаннями та досвідом.
Це багатофакторне питання. Частково від ризиків «інерційного сценарію» нас страхує доволі сумна новина — занадто багато викликів доведеться вирішувати будь-якій українській владі відразу після війни. І ніде крім як в Європі і США грошей на це взяти нема де.
Але у нас існує доволі специфічна пастка очікувань. Перші пару років по завершенню війни, коли ми будемо перебувати у стані компенсаційного зростання, коли будуть повертатися люди (не всі, але значна частина), перевідкриватися виробництва і відбуватися яке не яке, але відновлення ми будемо радіти. Дуже радіти як все зростає та розвивається. Але потім ми знову дійдемо до якогось стану рівноваги і будемо питати один в одного: а що далі?
Ні, у нас не буде як в Південній Кореї 1953 року, коли в країні існувала реальна загроза фізичного голоду і розвиватися заважала не тільки корумпована диктатура Лі Син Мана (яка протрималася 7 років після війни), але й чисто фізичне знищення геть усієї країни. Нам надто пощастило з географією, з невисоким демографічним навантаженням на територію (на зараз), нам пощастило з більшістю сусідів.
У нас буде трохи інша ключова проблема. Проблема консолідації значної частини суспільства заради формування запиту на реальні зміни правил гри. Так вже історично чомусь склалося, що модернізація і реформи сприймаються в Україні як справа небагатьох. Як своєрідна героїчна боротьба меншості активістів та ентузіастів проти СИСТЕМИ і БІЛЬШОСТІ. Де люди, які «все розуміють» протистоять людям, які не розуміють чого самі хочуть і що буде благом для них.
Ми можемо мріяти (без усіляких розрахунків під цим) про зниження податків в 10 разів і податковий (насправді — офшорний) рай чи про швидку перемогу над корупцією. Та про багато що можемо мріяти. І ще більшого можемо боятися. Але поки ми не будемо трохи частіше читати і намагатися зрозуміти те, що пише Елла Лібанова чи інші українські соціологи і демографи, нас чекає постійне розчарування. І заход на черговий цикл внутрішнього болота.
Бо всі страхи, про які пише Валерій — то було вже. 2005-2007, 2015-2018 і ось повертається. Кожного разу, коли ми звертаємо на якийсь ризикований цикл випробувань та змін (або коли нас зовнішні обставини на нього завертають), ми говоримо про одне й те саме, боїмося одного й того ж і все не можемо зрозуміти ЩО З НАМИ НЕ ТАК. Так, ви скажете, що тоді такої війни не було. Так, не було. Але це змінює зовнішні обставини та масштаби, а не принципові виклики, які ми як суспільство не можемо подолати.
Але давайте я додам трохи оптимізму.
Ні, і сценарію, коли нам не дають грошей на відновлення — не існує. Просто тому, що такої дискусії нема. Нема на порядку денному питання «давати чи не давати Україні гроші на відновлення?». Є питання «як саме давати». І так, у мене для влади погані новини. Вони будуть другорядним суб´єктом відновлення, але навіть дуже швидке відновлення усіх проблем не вирішить.
Чи буде «зруйновано всю країну»? Скоріше за все, ні. Так, ми втратили величезну частку економіки. Десятки міст і сотні сіл зруйновано вщент. Але крім знищеного ми вже маємо оновлену енергосистему, яка вже дуже далеко відійшла від радянської і вже інтегрована до ЄС і оптимізовану структуру усіх бізнесів, які переживуть війну. Тут додаються нові набуті економічні зв´язки і зкореговані економічні очікування населення. І досвід з запитом тих, хто повернеться в країну після війни. Так, повернуться не всі. Але ті хто так — з оновленим запитом до держави та суспільства навколо, з новими знаннями та досвідом.
4
Stefaniya K.• 16 апреля 2023
Ой,якби не Зеля,невідомо ,що б зараз було зі мною і моєю родиною.Я йому вдячна.
4
Nata.t.1970• 16 апреля 2023
Ответ дляVA 11
Нет, чтобы спасти детей и женщин.
Так ВСЕ, кто хотел-выехали или продолжают выезжать
Ответ дляMazdo4ka
Я як раз в Україні, і вже казала, що бачу більшість прихильників Зе (серед моїх знайомих) як раз за кордоном.Їм там видніше.Коли у нас тут були ракетні удари, вони мені пишуть, ой у вас там такеее, краще за нас знають мабуть.
Так, наголосували і втікли((
Але їх загалом було 3/4, тож не дивно, шо їх можна всюди зустріти
Але їх загалом було 3/4, тож не дивно, шо їх можна всюди зустріти
13
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу