Немного дополню свою тему. Онкология и конец жизни ребенка.

Автор, я очень крепко вас обнимаю! Пожалуйста, держитесь! Я, правда, не знаю какие слова вам говорить. Просто знайте, что очень много людей вам сопереживают и просят Бога, чтобы случилось чудо!

Господи , допоможи цій дитині і вам все пережити.В якому Ви місті?

Душа вашої донечки сама вибрала собі такий шлях для свого ж розвитку. Так само як і ваша душа вибрала свій. Ми ж у цьому світі по суті всі страждаємо, у кожного своє горе. Ми прийшли у цей світ удосконалити свою душу, вивчити уроки, закріпити матеріал з попереднього життя. Чи ви думаєте, що то все так просто і ми, насправді, просто кусок м´яса? У цьому житті душа вашої Анни вибрала бути вашою донькою, а в наступному, можливо, вона буде вже вашою подругою чи коханим чоловіком, а, може мамою, а може просто сусідкою, і у вас буде постійне відчуття, що ви знаєте цю людину все життя. І такий коловорот буде доти, доки душа не стане ідеальною, не здасть іспит на відмінно. Ми народжуємось, вмираємо, потім знов народжуємось, і знов вмираємо. Але споріднені душі завжди поруч. Міняються лиш ролі. Цей світ, який би він не був прекрасним, є тяжким випробуванням і вже від нас залежить як ми його пройдемо і чи не вибере потім наша душа ще гірший шлях.

Якщо потрібна якась допомога, підтримка, що небудь, напишіть в особисті повідомлення

Автор, Вы Мать, вы сила и вера своего ребенка. Верьте в нее. Верьте в себя и свою материнскую силу. Вы просили этого не писать, но по вере дано вам будет. Я знаю, что это сложно и кажется, невозможным, но чудеса случаются. Пусть оно случится с вами. Сначала хотела писать про снеговиков, но рука не поднялась. Я верю в вашу Анечку, верю в чудо. Буду ждать пост не про снеговиков, а про чудо!

Автор, и мне в личку наишите пожалуйста.
Хочу Аню через вас чем- то порадовать. Очень прошу вас

Ой, получился аноним. Вот точно открылась, это я мсч- ница. Автор, напишите мне пожалуйста

Нам присылали очень много игрушек, кукол её любимых, вкусностей. Сейчас она уже ничего не хочет из этого. Старается просто спать. Огромное спасибо Вам, светлый человек 🙏🏻🙏🏻🙏🏻

Напишите мне пожалуйста в личку. У вас и так большая нагрузка, и младший сын. Прошу вас

Автор, напишіть у фб Леся Літвінова (хоча вона зараз з контузією в госпіталі, але може відповість) або Марія Айлен, може вони порадять психолога або ще якусь допомогу вам з донечкою.
Так хочеться чуда, це ваш шлях, один на двох

Або з їхнього фонду ще чудова жінка Iryna Koshkina, якщо я не помиляюсь вона пережила схожу трагедію(. Автор, вам сил душевних, обіймаю і плачу з вами(. Не мають батьки хоронити дітей((( Але ви точно побачити 5 сніговиків, життя для душі точно існує, я в це вірю.

Я вірю що це не кінець, вірю що побачу своїх найрідніших, іноді я відчуваю іх присутність. Автор люба розумію і підтримую Вас. Сил Вам.
Дівчата неміряйтеся в кого більше горя від втрати рідних.

Плачу. Как это все больно. Автор, не знаю что сказать. Надеюсь у вас есть кто-то рядом с вами, кто может поддержать…

Я тоже очень хочу верить, что там что-то есть, иначе какой смысл!?
Сопереживаю Вам, даже не могу найти слов поддержки.
Просто мысленно пожелаю Вам терпения

Есть мой маленький любимый сыночек, мама и папа. Они моя опора.

Там дуже багато чудових людей, різних, у Марії померла сестра від хвороби, хоча вона і стала для молодшої донором, і все так чудово складалося, але вже як сталося.
Просто автору і донечці зараз потрібна допомога, саме на цьому відрізку життя їм треба бути не самим.

До смерті мами від раку і не задумувалася про той світ. Але він є, тому що мама там і ми побачимось, іншого просто не може бути. І все. не піддавайте сумнівам цю впевненість, не шукайте доказів. Просто вірте в те, від чого Вам буде легше

Автор у меня болел отец, месяц не дождался первую внучку, я каждый день молилась, как умела, в конце он тоже очень мучился от болей и я в своей вечерней молитве попросила если есть хоть один шанс, то прошу о выздоровлении, а если конец не избежен то просила о скорейшей смерти... И он умер, на следующей день

О том что что то есть после, уверена. Отец перед тем как началась агония, сказал - ’я все’

В моєї мами налбуфін був останнім зі знеболювальних перед трамадолом, його виписували в пігулках. Після нього вже тільки морфій. Але дієвіші за налбуфін є. Вибачте, що влізла.

Дуже сильно обіймаю Вас, Автор...Немає слів

Там есть.
Увидите обязательно своих снеговиков.
А пока крепитесь. Обнимаю..

Для мами дитина і в 23, і 40, і в 50.

Автор, рыдаю вместе с Вами.
Сил Вам и терпения, Анечке прожить сколько положено в наименьших муках, без боли.
А снеговики обязательно будут.
Обнимаю Вас, милая❤️

Зупиніться. Ви занурюєтеся в жаль до себе. А Вона поряд з вами. Вона потребує не ваших страждань, а вашої сили і підтримки.
Легше вам не стане, але донечка не повинна відчувати всю силу вашого розпачу.
Їй ще важче(
Пробачте, якщо грубо.

Мені здається, тут можуть допомогти тільки якісь медичні препарати для вас. Немає правильних слів, які б полегшили ваш біль, чи якогось умонастрою, ідеї. Просіть, хай вам щось пропишуть. Зараз вам важко в це повірити, але пройде час - і болітиме менше. Це точно, я знаю, про що говорю.

Автор, если есть силы - пишите нам в теме.

Другой мир есть. Я знаю. И моя мамочка, которая там, она рядом. И мне помогает. Автор, очень обнимаю вас!! Сильно-сильно! В бога я тоже перестала верить...но в др. Мир , нет. Он существует. И рано или поздно мы встретимся с теми, кто ушёл от нас, и кого мы так сильно любим!!!

Плачу з вами. Просто не уявляю як це тяжко

Автор, невыносимо больно читать каждое Ваше слово. Не нужно держаться, плачьте, разговаривайте, пишите сюда, если хотите, проживайте эту боль. Вы имеете на нее право.

https://www.facebook.com/palliativecare.Kyiv и почитайте у них на странице... Я , к сожалению, совсем не умею поддерживать. Хотя плачу навзрыд, но что написать ... Не умею. Все душу в себе, так привыкла. Все мои родные, отец, мать, две бабушки, умерли по сути на моих только руках за последние около десять лет и все с онко или психическими проблемами. То есть было тяжело. Но они были все уже в возрасте, это не дети. У меня не здоровый ребенок с рождения и много генетики, каждый год у нас один новый глобальный опять ошарашивающий диагноз. Я каждый раз жду очередного все страшнее. Вся такая жизнь... Потому я где то, конечно не так как вы, но где то могу понять, как это ужасно, не справедливо и чудовищно, когда это ребенок... У меня сыну как раз тоже будет вот совсем скоро 14... Просто любите ее и все, как вы и любите, до последнего. Просто любите. И старайтесь если возможно сделать ,если так будет, ее уход легче и не таким болезненным... Сил вам.