Тривожна мама. Розлучення під час війни. Емоційне вигорання. Адаптація в садочку

Доброго дня!тема, щоб виговоритися.сиджу і розумію, що здаю морально На початку війни,чоловік пішов з сім’ї,сказав,що одному йому краще,а я обтяжую його, “нарезаю задачи»(типу чоловічої роботи в домі)Зараз ми з дитиною вдвох(3роки).Я все пережила нормально,давно в сім’ї були розлади.Думала,зараз дитина піде в садочок,я на роботу і будемо жити як всі.До слова,в мене професія така,що робота завжди буде,питання лише у графіку. Взимку,в садочку відкрили яслі,я на радостях відвела дитину,думаю,ок,адаптація,потихеньку переживемо і ввійдемо в колію. Почалися соплі,за ними ми підхопили отит,мононуклеоз,с-м джанотті крості,стоматити,залетіли в лікарню з темп,яка не збивалася і тд, з травня вирішила зробити перерву до осені. Часткова відмова від горщика.пхає ногами.істерики. Після лікарні мене наче підмінили.дитина до садочка ніколи не хворіла.а тут все і зразу(дитина вакцинована згідно календаря). Я розумію,адаптація і тп.Але морально,певно я не стягую то все. Дуже переймаюсь за неї,за кожне її «ай», завжди страх, що знову буде темп, чи ще щось,а я не зможу щось зробити.дурні думки в голові,до всього ще війна додає.. Завжди страх,що шось має статися. До слова,чоловік з’являється максимум 2р/місяць на пару годин.просити його сидіти-не знаю.він просто сидить в телефоні,якісно проведеного часу з дитиною немає.йому не цікаво з нею.останній похід до дитячої кімнати закінчився розбитим носом. Бабусі у нас працюючі,ніхто з нею не залишиться на повноцінний день.я мовчу вже,щоб лишити на вихідні. Вони дитину бачать,але треба,щоб я завжди була поряд.самі пру бояться з нею бути. «А вдруг у нее истерика будет? Что делать мы будем?»-таке я чую. Мені запропонували гарно оплачувану роботу,але через постійні хвороби дитини, сказали до побачення.це мене добило. Перший час,коли мала ходила в садок,я продавала в своєму інст прикраси ручної роботи.дохід був непоганий.потім вже не змогла розвивати це нормально,т.я.це все кропітка робота,потрібен час.з хворіючою дитиною це виходило невдало. Постійні походи до педіатра,аналізи,я взагалі думала, що в мене нормальна дитина,здорова,але чим далі риєш,тим більше вилазить.не можу нормально спати. Наче у всіх всі діти хворіють, треба пережити просто,але коли ти не один,здається все легше. Я сама з собою наодинці і з цими проблемами. Заощаджень,щоб не працювати хватить до кінця року. Планую віддати на осінь дитину повторно,в новий садок. Знову ж таки.страх. Як буде? Чи легше?чи знову хвороба за хворобою?! Я немаю кого просити сидіти з нею на лікарняному.мені і самій потрібно працювати,в соціум.відчуваю,що я вже не я. Дитина соціальна,дітей любить. Але момент хвороб і все,що з того витікає,мене лякає.паніка. Я не знаю що робити,просто опустилися руки. Наші «бабусі»і «чоловік» мій каже —-не накручивай. Звісно,просто казати, коли ти в цьому не варишся. Дякую всім, хто дочитав. Дякую за ваші поради, якщо такі маєте!гарного вечора всім