от всех мам детей с инвалидностью в конечном счете отказывается семья?

Я сьогодні телефону з рук не випускаю, читаю цю тему. І чітко усвідомила -- заберу сестру з дитиною до себе. Вона не хоче, і мій чоловік проти, чесно кажучи. Розумію, що буде тяжко. Але коли почитала, що пишуть інші мами таких діток, то усвідомила -- не маю морального права більше лишатися осторонь. Житимуть з нами. Чоловік зрозуміє, надіюся. Мусить зрозуміти.

Я була шокована коли мама написала що сиділи з дитиною голодні бо вона хворіла(( Не знаю які у неї були сусіди, але родичі🤯 У нас є чат ОСББ у Вайбері, номер телефону голови є навіть у квартирантів, вона активна, порядна пані і думаю що такого б не було. По-сусідству жила жінка-інвалід після інсульту, то не раз просила з чимось допомогти, ніхто не відмовляв наприклад сходити в магазин, відкрити пляшку води з магазину

спасибо вам, за ваш порыв....вы безусловно лучше многих родственников взятых, но хорошо подумайте. помогать, ездить помогать - это будет неоценимо. а жить вместе....это не просто. тем более, еще и ваш муж. на долго ли хватит. я не в упрек. просто подумайте.

Я живу в Кіровоградській області, далеко від неї. Їздити часто не можу, в мене своїх двоє хлопчиків і хвора свекруха. Я за нею доглядаю, а чоловік працює. Розумію, що буде дуже тяжко. Але й мучитися совістю, що я їй не помагаю, теж більше не зможу. Сьогодні ввечері поговорю з чоловіком і попрошу знайти транспорт, щоб їх перевезти. Так буде правильно, я це відчуваю.

может снять им жилье поблизости? будете рядом

Можливо, це хороша думка.

это оптимальный вариант. удачи вам. вы умничка. прям вас обнимаю.

Дякую. Я чоловікові так і скажу, що ми знайдемо їм хороше зйомне житло поруч і на наш побут це не вплине. Спасибі вам велике за підтримку і хорошу ідею!!

Я не автор. Ви помилилися. У мене одна дитина з інвалідністю.
Але я наполягаю, що якби таким мамам відразу надавалася допомога, краще і соціальна і психолонічна, такі б мами набагато менше ’ставали б злими’, як тут пишуть. Але це має в більшій мірі звісно йти від держави. Просто соціальний робітник, який приходить 2-3 рази на тиждень. Все. Це значно б покращило життя. Німеччина в цьому плані звісно ’прєуспєла’

пусть вселенная вам помогает.

І вам! Здоров´я і миру вам і вашій родині!

брат не розмовляє навіть
ураження дуже серйозні
але сьогодні після прильоту за декілька сот метрів....вона навіть не спитала, чи живі ми
може це нормально
мені болить

виявляється, няня може працювати лише робочі години. вночі потрібен тех догляд. то я вийшла з ситуації, знайшовги двох нянь
але ж
у разі якщо зі мною щось станеться
приймати рішення буде не няна, а дочка
тому що батько зто зна де

для цього я багато працюю
як вирішить донька, якщо вона навіть не привітала з Днем народження я боюсь думати

Ей сочувствуют ровно до момента, пока она не показывает, что требует принести в жертву свою дочь, при этом спокойно ничего не требуя с отца мальчика.
У мамы очень мало выбора, а у дочки он есть, почему дочке не выбрать себя?Создать семью, быть счастливой, не знаю, стать спецом в професии.В чем смысл превратить ее в няньку для брата, который ничего этому миру не принесет?Ей надо жить свое.

Я сьогодні телефону з рук не випускаю, читаю цю тему. І чітко усвідомила -- заберу сестру з дитиною до себе. Вона не хоче, і мій чоловік проти, чесно кажучи. Розумію, що буде тяжко. Але коли почитала, що пишуть інші мами таких діток, то усвідомила -- не маю морального права більше лишатися осторонь. Житимуть з нами. Чоловік зрозуміє, надіюся. Мусить зрозуміти.

Угу.
Всем жалко и маму, и мальчика.А как оно той девочке за столько лет...всем кажется, что она в 3 года должна была проникнуться и сразу прям тогда принести и себя в жертву.Чтоб маме ж не обидно.
А папаня слинял, ну какой с него спрос, тут его никто не осудил, мол в порядке вещей.

Є різні люди за характером, хтось соромиться просити про допомогу. В мене така сестра, що ніколи не жаліється. Але я ж бачу і розумію, що з нею біда -- вона каже, що все добре, а насправді увесь час сама з дитиною, чоловік вдома лише ночує, увесь час шукає приводи десь втекти, щоб з ними не бути. До того ж помічаю, що в неї якийсь депресивний стан, вона заговорюється, обриває фрази на півслові під час розмови, взагалі дуже змінилася. Заберу її до себе. Разом якось все витримаємо. Ще лишилося з чоловіком поговорити. Тяжко, що він цього не розуміє, каже що вони в своїй сім´ї розберуться. А насправді сім´ї там давно нема -- вона з малою окремо, а її чоловік живе своїм життям.

Я вам открою большой секрет - мамам с разными детьми никто не помогает, кроме многодетных и детей-сирот и под опекой. Там идёт финансирование. А если бы каждой маме платили на ребенка 1-2-3 сколько у нее есть определенную сумму денег, как это делается в цивилизованном мире - может было бы попроще отношение. А так одни работают, содержат своих детей, платят налоги, а другие - получают эти налоги. И не нужно даже говорить о инвалидах. Когда бы государство выделяло необходимые средства для детей-инвалидов на их лечение, реабилитацию, то не нужно было бы искать кто поможет. И ещё под таких детей созданы фонды, где им создают комфортные условия для социализации, нужно только поискать в своем городе/близ лежащем. Да, мамам с такими детьми очень сложно, но не нужно взваливать своего одного ребенка на другого. Вы ж не знаете почему тот ребенок Вас автор заблокировала. Может она психологически не смогла это перенести прессинг. Ей хочется жить нормальной жизнью, а не жизнью вашего ребенка. Она ж не виновата, что у нее такой брат. Подумайте с этой точки зрения. Она молодая, хочет встречаться, жить, не каждый молодой человек захочет с ней встречаться имея такого родственника. Она через время поймет все. И вы помиритесь. А сейчас отпустите ситуацию. Дайте ей право выбора. А по поводу отца ребенка - вы можете подать на алименты. И обязать его через суд помогать вам. Я вам сочувствую, вам очень тяжело, пусть Боженька вам автор помогает.

Где тут речь о жертвенности? Изредка помочь маме, поддерживать отношения с родными людьми - это что, самоотречение?)

К сожалению такие заведения платные. У нас в городе есть частный дом престарелых, но они берут и не стариков если человек тяжело болен. До войны месяц проживания, для ходячих стоил 10 тыс грн.
Для государства дорого финансировать такие заведения. В Украине вон оказывается закрыли.
Читала что в США 50-70 гг лоботомия была так расспостанена именно из-за этого. Было дешевле сделать с аутиста того же, ’овоща’, с которым меньше хлопот

а что для нашего государства не дорого?для себя любимых ничего не жалко...

Дорога авторко, ваша старша донечка хоче просто жити.
Можливо, їй не вистачає досвіду, щоб правильно відреагувати на ситуацію та адекватно донести свою позицію.
Припускаю, в неї добре працює інстинкт самозбереження, але часом не вистачає делікатності.

Ви - мати хворої дитини, а тому стали заручницею ситуації. Але ваша донька - вільна людина.
Вона досить правильно оцінює брата як тягар. Вона розуміє, що особисто йому привітання ні до чого. Ось така чесна позиція.
Але доньці не вистачає досвіду зрозуміти, що привітати чи втішити можна було б ВАС.

Що робити? Не тягти доньку за собою в могилу.
Вона взагалі не має опікуватись хворими родичами.
Мені здається, у вас немає опції ’Подарувати доньці материнську любов’.
Замість цього ви намагаєтесь КУПИТИ багато чого правильного та хорошого.
Часто це приймає не дуже хороші форми.
Наприклад, зробити доньку доглядальницею чи підвищити вірогідність якихось родинних взаємин за подарунки та фінансову увагу.

Спробуйте дати доньці себе. Будьте для неї хоч іноді матір´ю. Її персональною матір´ю, а не заклопотаною жінкою, що готова віддати життя заради хворого брата.

Ви неймовірна розумниця, яка вміє заробляти гроші. Це подвиг, на мою думку.
І ви маєте право підняти голову та озирнутися на своє життя.

Мені подобається в цьому плані Швейцарія - діти навчаються в спеціалізованій школі - на 10 діток -4 дорослих. Вони соціально адаптуються весь час, навчаються правильно вести себе в суспільстві, їсти, розмовляти, з ними працюють спеціалісти - психологи та інші. Домашне завдання не задають. Дуже комфортно таким дітям жити. Їх возить авто - в школу і до школи. А як вони соціально адаптуються , то їм вибирають професії по їх можливостям. І люди працюють і стають соціально адаптованими.

по-перше, дякую за те, що не розіп´яли просто за те, що не кинула ріжну дитину до інтернату
бо деякі вважають, що це норма
не кожен має силу те витримувати
і ці 24 години також мене навчили

так, я не обирала народити дитину з вадами
я її не покинула
так, це в мене була старша донька
погана мати - то буває. хтось бухає, чи знущається. Я намагалася дати найкраще
нажаль, ми не вибираємо, в якій родині народитись

кожен думає, що можна пнути, бо з тобою такого не відбудеться.
трігеом для спільноти стало моє нібито недобре поводження зі старшою.
це я розумію.
можна з лайном змішати, що тут майже все успішно зробили

але, леді. це не гарантує, що з вами такого не станеться

лише на мить вдягніть мою ситцацію на себе
щоб ви зробили?
і де в ви були зараз

но то таке. не дійде до тих, хто не стикався

ніхто не ідеальний.
хоть ломається на крутих випробуваннях
хтось загартовується
то вгадайте, з якої я сторони

У меня нет такой проблемы.

Ваша ситуація має безліч граней смутку та купу дверей, які ведуть до невигідних угод із власними принципами.
Ви не маєте виходу на свободу :(
Точніше, вихід є, і ви його знаєте, але ми не промовляємо такі сюжети.
І люди в такій ситуації так само не мали б дійсно правильних варіантів.
Усюди компроміси. Усюди купа ’недо-’

Можливо, більшості людей дійсно на вас байдуже.
Людям взагалі байдуже на інших.
І це певною мірою добре.
Байдужість - це не агресія за замовчуванням.

Не думаю, що більшості людей цікаво вас ображати.
Вони поринули в свої буденні сюжети.

І ви не стали гіршою через те, що дитина має вади здоров´я.
Кращою теж не стали.

Ви - константа. Ваше право на себе - константа.
Масштаби тягаря - змінна величина.

Да, писали, что она не звонит и отморозилась от вас , брата не поздравила, не спросила как вы после прилетов

Я сьогодні телефону з рук не випускаю, читаю цю тему. І чітко усвідомила -- заберу сестру з дитиною до себе. Вона не хоче, і мій чоловік проти, чесно кажучи. Розумію, що буде тяжко. Але коли почитала, що пишуть інші мами таких діток, то усвідомила -- не маю морального права більше лишатися осторонь. Житимуть з нами. Чоловік зрозуміє, надіюся. Мусить зрозуміти.