от всех мам детей с инвалидностью в конечном счете отказывается семья?

Здоровые дети могут пойти в сад, школу, поехать в лагерь, пойти на мастер класс, в кинотеатр, их охотнее берут к себе бабушки, они могут сами гулять на улице, с определенного возраста. В конце концов они становятся самостоятельными и строят свою жизнь.
Чего не скажешь о детях с особенностями.

уже б молчали о такой помощи.візочок ...двері ...((
это само собой разумеющееся, если видишь того,кому можешь оказать хоть такую помощь,но об этом упоминать привселюдно, как о помощи, стыдно.

В мене немає адреси закладу куди можна здати дитину щоб жити звичайним життям.
Щоб роздавати поради по лікуванню , треба чітко знати діагноз.

Жили ми під Донецьком. Там був непоганий центр реабілітації по нашому основному захворюванню, їздили на реабілітації і до Києва і до Одеси і до Євпаторії і до Трускавця. За місцем проживання, по ’’сарафанному радіо’’, бо інтернету домашнього тоді не було, шукали вузьких фахівців.
Сину вже 20++, він відносно (на скількі це було можливо) компенсований, тому вже не цікавлюся питаннями дитячої реабілітації .
Зараз у кожного в телефоні є інтернет, інформація у вільному доступі. Є спільноти де гуртуютсья по діагнозам і обмінюються інформацією. Стосовно того на що має право дитина з інвалідність (соціальний супровід, лікування, навчання), теж є інфа у вільному доступі. Хтось має сісти і загуглити за Вас?

А в мене така старша сестра була. Ви уявляєте як мені було образливо. Батьків взагалі не розуміли що я маю своє життя в 10 рочків і хочу піти до друзів.

Чого зараз немає?

Шкіл інтернатів немає. Взагалі нічого немає.

Я у вас якихось конкретних адрес не питала, просто елементарне -- куди і до кого можна звернутися. Гаразд, розкажу трохи детальніше. Родина живе в Тернополі. Дитина повністю паралізована. Важка розумова відсталість, множинні вогнищеві ураження мозку як наслідок гіпоксії при пологах. Не їсть сама, ковтає з трудом, мати годує її з ложки, процес довгий і важкий. Ходить в памперси. Два роки тому виявили епіактивність, дає протисудомні препарати, періодично возить на ЕКГ для контролю їх ефективності. Живуть на четвертому поверсі. Щоб погуляти з дитиною, вона зносить її на руках вниз і там садить на візок. Потім так само заносить в квартиру назад. Ніякої вільної хвилини чи часу на себе в неї нема, вона увесь час біля дитини.
Крім пенсії по інвалідності, ніякої допомоги не отримує. Закладів, куди можна було б відвозити таку дитину хоча б на кілька годин в тиждень, нема. Соцзабез нічим не допоміг, крім оформлення виплати.
Вибачайте за довгий текст, накипіло. Що гуглити, вибачте? Те, чого немає? То як я погуглю, від того ситуація не покращиться.

Я інтернатами не цікавилася.
Можу сказати що можливостей щодо реабілітації і інклюзії стало набагато білше. І ставлення суспільства до інвалідів поступово змінюється на краще.

Які саме можливості, в чому вони полягають?

Не стало. Як дитина має ментальні порушення середнього або важкого ступеня - нічого немає.

Як варіанти. Згуртуватися з такими ж мамами і звертатися до місцевої влади, депутатів, підприємців - спонсорів, з проханням влаштувати соціальний центр денного перебування. У багатьох містах є такі центри і більшість з них влаштовано зусиллями мам.
Звісно, розумію що зараз війна і це знижує шанси.
За кордон їхати пропонували тут вже...

Влаштувати у приватний заклад і піти працювати. Розумію що майже всю зарплатню віддасть за утримання.
Сформулюйте яка допомога потрібна в першу чергу і рухайтеся у тому напрямку.
Моя подруга продала квартиру і переїхала до приватного будинку бо нема кому було зносити дитину з поверху.
Розумію що всі варіанти викличуть у Вас обурення і відторгнення.
Не зовсім зрозуміло чого б ви хотіли для сестри. Заклад тимчасового або постійного перебування?
Соцпрацівника щоб годував і зносив з поверхів? Іншого помешкання щоб їм там було комфортно? Вибачте, але це нереальні запити в нашій країні. І то не моя провина. Я така ж мама тяжкохворої дитини. Просто пришла вже стадію прийняття і не казюся від образи на весь світ.
Все. Пішла на роботу. Більше не відповім

І на тому дякую.

Та ви що? Стидно?
Ну вибачте, більше не буду

хочется спросить - с какой вы планеты?

Ми гуртувалися, всім насрати. Просто збиралися у одної мами і робили заняття для всіх. Але це просто заняття. Який заклад, який соцпрацівник? Яке інше помешкання? У нас чверть країни бомжі.

Хотіла те саме спитати, але засумнівалася.

ой..таких *абы ляпнуть* очень много,к сожалению. а вы и сейчас собираетесь у той мамы?

Уже ні( Там окупація.

всмысле найгирше? это наилучшее для ребенка - расти с мамой, с покойствии и теплоте.

Автор, у меня причтельница с мальчиком с инвалидностью. Сложный и непредсказуемый, парень. Да, ее дочь практически, как Ваша поступает ( но с д.р поздравляет и по мере возможностей общается). Но я свидетель того, почему это происходит. С самого рождения брата, старшая девочка перестала быть ребенком, а стала ежеминутной нянькой сложному ребенку. Маму не волновали потребности дочери в общении с одногодками, в своболном времени, во времени на учебу. Сиди и все. Командировки были по 1.5-2 недели. И 15-летняя девочка справлялась сама. Это ужас. Эти звонки ночнве: ’ что мне делать?’, помогите., разрывали сердце и естемтвенно помогали по возможности всегда.Когда она выросла то убежала из этого ада. Вышла замуж и отгородилась, как могла. Ошибка многих мам любых детей , делать нянек и сиделок из старших и лишать их детства. Результат очевиден. При этом мотивация ’ а я тоже так росла’, ’ я тоже помогала’ не работает. Нельзя свои обязанности и свою ответственность перекладывать на других. Может поэтому и отстранчются родственники, потому что меры не знают иногда эти мамы. Знаю по себе. Постоянно, не спрашивая, удобно мне, не удобно, могу-не могу: посиди с иоим, выручи, ты же не откажешь, срочно надо, вноаь надо еще срочнее и т.д, без меры в бкувальном смысле слова. И жалость превращается в раздражение и нетерпимость и желание оборвать всячески связи.

мечта наверное останется мечтой - спец заведение для таких детей. чтобы и школа там и общение и уход в старшем возрасте....

Я дивилася, в інших країнах є квартири сумісного проживання, там дорослих з порушеннями навчають жити разом, вони якось по можливості інтегруються у соціум, от би і нам колись таке, може, колись і буде.

К сожалению такие заведения платные. У нас в городе есть частный дом престарелых, но они берут и не стариков если человек тяжело болен. До войны месяц проживания, для ходячих стоил 10 тыс грн.
Для государства дорого финансировать такие заведения. В Украине вон оказывается закрыли.
Читала что в США 50-70 гг лоботомия была так расспостанена именно из-за этого. Было дешевле сделать с аутиста того же, ’овоща’, с которым меньше хлопот

знаю в рашке была такая квартира. до войны в ФБ читала их. сейчас не знаю. пока сами не сделаем - не сделает никто.

от истории никуда не денешься. и от осознания того, что инвалиды и подавно никому не нужны.

ахахаха,вы такая смешная в своих инфантильных советах.

Жесть. І потім хтось каже що евтаназія - то гріх, в інтернатах знущаються, треба всі закрити. Кинути напризволяще маму з дитиною-інвалідом і фізично, і ментально, щоб вона по кілька днів сиділа голодна коли захворіла сама(як тут писали) - це і є гріх та жорстокість.

Я сьогодні телефону з рук не випускаю, читаю цю тему. І чітко усвідомила -- заберу сестру з дитиною до себе. Вона не хоче, і мій чоловік проти, чесно кажучи. Розумію, що буде тяжко. Але коли почитала, що пишуть інші мами таких діток, то усвідомила -- не маю морального права більше лишатися осторонь. Житимуть з нами. Чоловік зрозуміє, надіюся. Мусить зрозуміти.

Если бы он не предохранялся, то вы правы - не может так сказать. Но он то предохранялся. Он сказал нет, она сказала да - оба приняли свое решение

Я була шокована коли мама написала що сиділи з дитиною голодні бо вона хворіла(( Не знаю які у неї були сусіди, але родичі🤯 У нас є чат ОСББ у Вайбері, номер телефону голови є навіть у квартирантів, вона активна, порядна пані і думаю що такого б не було. По-сусідству жила жінка-інвалід після інсульту, то не раз просила з чимось допомогти, ніхто не відмовляв наприклад сходити в магазин, відкрити пляшку води з магазину