от всех мам детей с инвалидностью в конечном счете отказывается семья?

У мого Аспергера. Інклюзія в Польщі - задоволена.

А Німеччину чи Ірландію не пробували? Звалили ці країни для дітей з аутизмом

вы правы
я не рассчитываю
старалась ей дать, что могла

зато там инклюзивное общество, подумайте, сейчас если получите статус то не надо будет платить

нет. там при лучшем раскладе зп будет меньше, чем здесь
а там еще няня и жилье
я не потяну финансово

люди, ауууу! что с вами ? а не дай бог авария или еще что, вы своего ребенка на следующий день в утиль, да ?

Ви це пишете постійно: не привітала, заблокувала, не поцікавилась чи живі. Тільки претензії. Вам важко, це зрозуміло, але ви можете радіти, що хоч один з ваших дітей здоровий і може влаштувати своє життя. Це вже щастя. І вона не повинна покласти своє життя, щоб рятувати брата. А те що не хоче спілкуватися, ну, звичайно, що є причини. І ви їх добре знаєте.

у меня есть статус в Евросоюзе уже
в самом худщем случае поеду опять на накопления жить
но работать не получится

Наші діти,то наші проблеми.Ніякі знайомі,бабусі і т.д нічого не винні,кожен з нас знав на що йшов.Моі діти здорові,дякувати Богу,я з ними з маленького сама.Було і важко і сусідів наймала і на роботу брала,подруги допомагали і я ім,я сама в чужому місті залишилася після розлучення.Якось крутилася,як вуж бувало,та як і всі.Вже виросли,живуть далеко,забрала маму доглядаю.Можна сказати 2 роки живу-відпочиваю.Якщо так станеться,що дітям треба буде і зможу-допоможу,не хочу що б ім так важко було,як мені.

Скажу свое мнение - надо спасать и лечить все что можно реально вылечить. Если человек после лечения сможет более мение самостоятельно жить - то конечно имеет смысл. А если будет абсолютно недиеспособным то в сраку такое спасение.

По ходу да, сдать и забыть ...

вы это солдату в глаза скажите

я казала, шо повинна покласти життя?

Ой не зарекайся

Ні. В 99% батьки зливаються, якщо дитина проблемна.

А кто знает будет ли дееспособным?
Вот ранили например серьезно близкого, что, в утиль его сразу? А вдруг спасут, а останется недееспособным, это ж заботиться надо будет, ухаживать

. Какие всё забобонные и набожные

Первое, что вам сейчас надо сделать, это начать собирать документы на лишение отца родительских прав. Да, я поняла, что он испарился, но поверьте, в будущем это решит множество проблем. Вы будете сталкиваться с тем, что будут требовать документы, разрешения всякие и от отца ребенка

Да. И сама хотела бы чтоб так же поступили и со мной. Я б не хотела чтоб мои родные страдали возле меня.
Разумеется речь идет о адексатных учреждениях.

Автор, пишу нечасто, але вам хочеться.
Не думаю, що вам треба терти соплі, вас вже життя загартувало дай Боже. Хочеться просто вас обійняти і сказати, що ви ще жива, а значить сили у вас набагато більше, ніж навіть ви собі уявляєте.
Стосовно доньки. Всі люди різні. І навіть вона - не ви. Це нормально. Вона теж втомлена. Вона мала ще, щоб контролювати емоційне. Пропускайте це повз очі, як би не було боляче. Все ж вона дійсно не зобов´язана, хоч як би вам не хотілось відчувати інакше. Не крутіть собі в голові жуйку безкінечну. Треба говорити. Ви вмієте говорити, ви знаєте прості, але влучні слова, правдиві, сильні, чесні. Не просіть, не звинувачуйте, не жалійтесь. Просто поділіться от як тут. Без жодних очікувань. Як жінка з жінкою. Скажіть, що болить, що важко, що одиноко. Скажіть, що вам жаль втраченого, непрожитого, невтіленого... але ви теж опинились в ситуації без вибору. Що добре уявляти, як би вчинив, на чужому прикладі. Але коли трапляється особисто - рішення зовсім інші, вчинки зовсім інші.
Я б спробувала написати листа. Чесно. Паперового. Для початку. Щоб не викликати агресію наступним бажанням поспілкуватись. І щоб не почати відповідати на болючі речі.
Щиро бажаю вам спокою. Тримайтесь.

А чому донька буде приймати рішення? Рішення приймає опікун. Вона ж їм не є.

я переселенец, половина документов утеряна из-за войны
но вы правы
надо найти адвоката

Врачи знают. Разные травмы разный прогноз. Одно дело оторваная нога - можно нормально жить с протезом. Другое дело тяжелая травма позвоночника, мозга.

якщо я помру, батько хто зна де. вона другої ланки
зараз займусб документами і буду намагтись баткьвські обов´язки надати моєму новому чоловіку. але це все займе пару років у суді(

Нет. Это мой опыт и моя боль. Тоже так говорила и думала. Поэтому говорю другим : не зарекайся!

Треба шукати людину, яка буде опікуватись вашою дитиною.Можливо ця жінка,яка зараз вам допомагає. Не жити, а хоч цікавитись життям вашого сина і допомагати по можливості. Дуже вас жаль. Але дівчина 22 роки точно не потягне такий тягар. Вона хоче жити власним життям і це зрозуміло.

я не прошу від моєї доньки такої жертви

Ну и, вот допустим серьезная травма мозга, может очнуться, а может и нет, а если очнеться, то не факт что будет нормальным, а может понадобится долгая реабилитация. И, какие ваши действия? Превентивно бросить и забить?

Чому ви так вирішили? Вона не несе за нього відповідальності. Ви консультувались з юристом?

Начинайте этим заниматься. Можно конпчно надеяться что дочка передумает, но я бы не стала.
Просто продумайте всю финансовую сторону без учета дочки, чтобы был человек, который сможет распорядиться деньгами

Так там помагают с инклюзией- социализируют дітей максимально,

И вы получите пособия, жильё социальное.