Мами особливих дітей, як ви справляєтеся і де берете сили виживати?

Епіактивності в мого сина немає, принаймні поки що, регулярно проходимо ЕЕГ профілактично. Нервові зриви провокуються гучними звуками, незвичною обстановкою тощо. Батьків у мене немає, відповідно нема з ким його залишити, і по магазинах, лікарях тощо беру його з собою -- це часто супроводжується істериками і поганою поведінкою.

Дякую. Я помітила, що син, коли нервує, прикладає ручки до вушок -- наче закриває їх. Тобто гучні звуки дійсно болісні і тяжкі для нього. Буду шукати навушники, ще раз вам спасибі! Навіть наша дитячий психіатр такої інформації не дала, на жаль. А це дійсно корисно.

Ну от, власне... Ви хочете щось сказати чи сферичний фейспалм у вакуум має якось відобразити напрям ваших думок? Не забудьте поставити ’фейспалм’ саме під цим коментарем, щоб засвідчити, що вам дуже самотньо і нудно, і саме тема про дітей з інвалідністю -- ваша єдина можливість самоствердитися...

Удалено администрацией...

Я приймаю антидепресанти. Мені краще. Без них не могла вже справитись і страждала від панічних атак щодня. Нажаль іншого способу заспокоїти себе не змогла. В мене чоловік і старша дочка теж нервові стали. Дуже шкода старшу дочку, що ці обставини впливають на її психіку теж. Але подітися від цього не має куди. Сподіваюсь, що дочка рано стане самостійною і буде жити окремо. А мені доведеться вже життя жити з особливою дитиною, яка завжди буде як дитина.

Привіт!
У мене дитина з органічним ураженням головного мозку, рдуг і легкою рв.
Ну повний набір))
При цьому я працюю, бабулі не допомагають, чоловік є.
Що сказати - ми обидва як вичавлені лимони.
Все життя крутиться навколо дитини і її режиму. І це не закінчується в 2-3 роки, як у мам нормотипових дітей. Це буде далі і далі.
З панікою чекаю на пубертат. Ото нам будуть гайки))
Я приймаю антидепресанти вже 4 роки, по призначенню психіатра.
Тепер не хочеться виходити у вікно і ридати 24/7.
А так з чоловіком, коли дитина вкладена, по келишку винця, кілька серій серіалу, і наче все ок.
А на ранок все по новій))
Розумію, що дитина моя, і нікому іншому вона не треба..
Їздимо по реабілітаціях, в санаторії.
Але прийняла, що такою як всі інші вона не буде.

Это обесценивание чужих проблем?)

Автор.
1. Принять ситуацию и понять, что иногда выздоровление невозможно и нужно просто ухаживать за ребенком, что бы облегчить жизнь и себе и ему.
2. Делать всякие приятности себе ( по возможности ).
А вообще это страшно. Я не в Украине и мне намного здесь легче. Школьный автобус приезжает, я могу при необходимости оставить ребенка в школе на неделю ( так и делала в марте и полетела отдохнуть ). На каникулах тоже есть группы в школе. Ходят на экскурсии со школой и вообще совсем другое отношение к таким людям.
На всяких карнавалах, праздниках, концертах есть люди на колясках. Даже в автобусах сами ездят. Нажимают кнопку - на их остановке водитель выходит и ставит пандус, что бы они могли съехать/заехать в автобус.
Но временами, конечно, все равно накрывает (.

В какой вы стране?

В Бельгии.

А как у ребенка с языками?Понимает что ему говорят в школе?Или есть кто то рядом рускоговорящий?Я тоже мама с ребенком -аутистом.Но не сложный случай.Больше с поведением проблемы::((.И плохо програму тянет в школе .Постоянно на 2 год остаеться.Хотим уехать жить заграницу но не знаю как сын будет там если язык не сможет выучить,а не сможет:((

в мене є знайомі мами особливих дитин, але вони не бомблять від смайлів

Почему? Это как раз повод зайти.
А потом вы же обижаетесь на всех и все виноваты за то что ни кто не понимает таких как вы, что не интересуются.
Хотите чтоб ни кто не понимал? Не вопрос. Но не удивляйтесь тогда, что нет сопереживания, поддержки, сочувствия, помощи от окружающих неособенных.

Вибачте, не маю, що сказали по темі, але мене теж одразу вразила кількість фейспалмів під цим дописом... Ну був би один, ну два. Але чому стільки? Що в голові в цих людей, що їх так тригерить ця тема? І чому їх так багато. Взагалі фейспалм - дуже неприємне емодзі, даремно його додали на Порадницю.
Авторе, вам просто побажаю сил. Не уявляю, як ви живете. Ви героїня.

Удалено администрацией...

Дякую за відповідь, я вас зрозуміла... В мене електронна пошта як моє ім´я і прізвище, не хочеться тут писати зі зрозумілих причин, бо можливо прочитають знайомі чи колишні колеги, а я не хочу, щоб вони знали, в якому я відчаї зараз... Я для оточуючих намагаюся зображати, що все добре, усміхатися тощо.
Можливо, є якийсь спосіб, щоб ми з вами поспілкувалися у приватних повідомленнях, не відкриваючи анонімів? Я не дуже розумію ся у тонкощах форуму, можливо ви порадите, як це можна зробити?

А где понимание, ржущий смайл или рука лицо? О чем вы?

Вообще смайлами не пользуюсь. Поэтому свой вопрос себе и адресуйте.
Но даже если кто-то поставил неугодный вам смайл, то это не повод агрессировать. Это повод как раз быть более открытыми и спокойно донести информацию. А то обвинения, осуждения, наезды - ни кто не помогает, нет эмпатии. Так откуда она возьмется, если всех неособенных очень аргессивно выгоняют.

Возьмите словарь и почитайте, что такое агрессия. Автор очень корректно отвечает, а отличии от Вас.
И второе, конкретно, как вы поддержали автора, кроме написания всякой пурги не по теме?

Автор.
1. Принять ситуацию и понять, что иногда выздоровление невозможно и нужно просто ухаживать за ребенком, что бы облегчить жизнь и себе и ему.
2. Делать всякие приятности себе ( по возможности ).
А вообще это страшно. Я не в Украине и мне намного здесь легче. Школьный автобус приезжает, я могу при необходимости оставить ребенка в школе на неделю ( так и делала в марте и полетела отдохнуть ). На каникулах тоже есть группы в школе. Ходят на экскурсии со школой и вообще совсем другое отношение к таким людям.
На всяких карнавалах, праздниках, концертах есть люди на колясках. Даже в автобусах сами ездят. Нажимают кнопку - на их остановке водитель выходит и ставит пандус, что бы они могли съехать/заехать в автобус.
Но временами, конечно, все равно накрывает (.

А как у ребенка с языками?Понимает что ему говорят в школе?Или есть кто то рядом рускоговорящий?Я тоже мама с ребенком -аутистом.Но не сложный случай.Больше с поведением проблемы::((.И плохо програму тянет в школе .Постоянно на 2 год остаеться.Хотим уехать жить заграницу но не знаю как сын будет там если язык не сможет выучить,а не сможет:((

Шкода, що поки що ніхто не відповів, сподіваюся, що все таки мами особливих діток поділяться своїм досвідом, це було б дуже корисно не лише для мене особисто. Розкажу коротко про свою сімейну ситуацію: виховую дитину з аутизмом і розумовою відсталістю, це накладає відбиток на усі сфери життя нашої родини. Було б корисно дізнатися про досвід інших батьків в подібних випадках.
Вразило, що комусь це видається смішним, судячи з смайлику під запитанням... Бог тобі суддя, ’людино’, яку насмішила така тема.

Дякую. І вам, і пані, яка коментувала раніше і дала гарну пораду щодо чіткого розпорядку і планування дня -- це дійсно корисно, візьму до уваги і скористаюся цим досвідом! Спасибі вам, хто розуміє і підтримує. У мене власне вільний час лише тоді, коли дитина спить) Мами аутистів напевно зрозуміють, чому так) Вдень треба увесь час слідкувати за дитиною, вільний час є лише вночі, щоб почитати щось корисне чи спробувати знайти якісь нові відомості про виховання таких діток. Навзаєм обіймаю і підтримую усіх мам, і особливих, і звичайних дітей -- усіх, хто людяний і добрий, хто відчуває чужий біль. Хочу побажати здоров´я усім дітям, особливо тим, які хворіють чи мають якісь проблеми зі здоров´ям, і сил та витримки їх мамам. В мене сьогодні був трошки важкий день, син розбив вітрину в магазині, я дуже перенервувала і виплакалася, досі не можу заснути. Тому й написала тут. Але все буде добре. Треба жити далі. Все буде добре.

це форум, тут вхід для усіх, хто захоче, не вам мені вказувати

Дякую вам за відповідь. У мого важка форма аутизму плюс помірна розумова відсталість. Дуже важко. Дуже. Я ніби справляюся, але інколи руки опускаються...

Дуже неприємна була ситуація. Я якраз розраховувалася за покупки, теж зазвичай тримаю його за руки, але саме відкрила гаманець і діставала картку, а він в цей момент вдарив кулаком по склу. Продавець відреагувала адекватно, вона одразу помітила, що він нездоровий, і адміністратор теж. Я запропонувала компенсацію за розбите скло, вони відмовилися. Я переживала аби він не поранив руки -- обійшлося, слава богу. Але так боляче і тяжко було, коли всі люди, які були в магазині, в черзі, дивилися на нас наче в якомусь паноптикумі. До такого тяжко звикнути

Ооо, да, на кассе рассчитываться одной с ребенком это всегда стресс. Хорошо, что адекватные попались люди и ребенок не пострадал. У нас здесь тоже люди относятся с пониманием. Могут пропускать в очереди. Недавно ребенок потрогал чужую шоколадку на ленте. И потом женщина, когда оплатила покупки после нас догнала и угостила этой шоколадкой. Мне всегда неловко и стыдно, стараемся таких ситуаций избегать.