Как дети реагируют на ракеты?

Прилетел отец из космоса и забрал их ночью на большом вертолете

Никак, привык, для него это уже норма. Когда началась война ребенку чуть больше 2 было, где-то год боялся, но я ему говорила, что это игра такая. Сейчас когда бахает кричит ’уря, ракета’.

Для деяких людей цей спокій дивно сприймається, з відчуттям провини. Тому вони дивляться ТВ 24/7 , отримують травму свідка і переживають війну значно сильніше, ніж навіть ті, хто безпосередньо на лінії фронту. Бо отримують концентровано і масштабно весь інформаційний потік.
Припускаю, що і закордоном деякі так поводяться.

Мой младший не в курсе. Ему 7. И он легко травмируется такими разговорами.

А я Вам сочувствую. Ваша психика пытается оправдать почему Вы подвергаете риску жизни детей. Семья? ... Может, лучше в мирное время стоит думать про семейную идиллию, но не сейчас

Семья либо есть либо нет, в любое время, на то она и семья.

Ваши претензии стоило бы направить на государство, которое поставило женщин перед таким выбором, а не на самих женщин.

Как не стараюсь Вас понять, но понять не могу.

Бывает, все мы разные и не все семейные, это нормально.

Коли падають і вкриваються ракети, вилітають вікна, трясеться будинок, що тут можна пояснити? На фоні стресів у дитини розвинулось вітіліго. Шкодую, що не виїхали на початку. Воджу до психолога, бо в 11 років дитина боїться смерті.

Я с ребенком выезжала. Когда вроде подготовилась со всех сторон - все медицинские бумаги, препараты. Уже вернулись, выгребаем в больнице все, что ’наездили’. Собственный опыт показал, что иногда для здоровья ребенка, лучше оставаться в Украине, в родном городе.

Мои дети видели войну 2 дня-взрывы,горящие дома, людей с автоматами, после этого неделю лежали пластом, блевали после каждого приёма пищи, больше они этого не увидят.

Думаєте в такому важкому положені когось цікавлять статеві стосунки?
Люди морально один за одного тримаються і не всім є куди їхати.

уже смешно читать, Вам как мантра - ’семейное, семейное...’.
Пусть будет так - Вы семейная, а остальные не семейные.
Вот только детей жалко.

Как объяснить? Словами так и говорить.

А я от читала що якраз за кордоном, в безпеці, вилізають болячки від того стресу, що люди пережили від війни в Україні, бо саме під час небезпеки організм мобілізується й не хворіє, а вже як почуває що можна видохнути то система колапсує. Тому я б не спішили з висновками, звідки в вас недуги, навіть якщо вони показалися під час перебування за кордоном.

Тобто ті хто лишилося в Україні апріорі здорові і не хворіють, це я вас цитую, а саме ті, хто виїхали, в Німеччині чи Канаді найбільше страждають морально? Ну такого досі не чула, навіть не знаю як це можна прокоментувати.

Старшему 10, он естественно знает, что сейчас война и рашка гавно. Младшей 3, когда взрывы, то говорю, что это ПВО работает, что наши мальчики нас защищают. Криков , слез и истерик нет ни у кого. Но, я изначально не показывала детям свой страх.

позиція страусів, поки дають пособія

Ми повернулися у безпечний Львів(істеричний сміх), син 11 років щодня питає, що то за звук. Капець боїться грому. Хоча після року життя закордоном не виявляв такого страху (Ми з Бучанського району). Вночі йде у ванну з ’цінними’ іграшками.

Так и будете его пытаться оградить от всего плохого и дальше?

И как вы ему обьясняете, что происходит последние 1,5 года?

Т.е. не нужно ’выдыхать’, нужно быть постоянно в стрессе, чтобы болячки не повылезали?

Ми -закордоном. Виїхали в кінці березня закордон, до того були три тижні за заході країни. Молодший син вже мав переляк, хлча як таку сирену почув на заходній лише, в Києві чув гуркіт і вибухи. Боявся чайника, в якому вода кипить, газову колонкв, пролітаючий літак повз. Він і так пісявся, до сі не пройшла, вже більше року, йому - 7. Вважаю, що йому повертатись у воєнну Україну не можна.

Донька - підліток. Абсолютно до лампочки вибухи, страшні історії, вимагає повернення додому, до друзів. І от півтора року між двох вогнів. В Україні є її тато, може, й відпущу, бо важко терпіти ці істерики, що вона хоче додому. Але насправді, я вважаю, що це неправильно.

Никак не реагируют

Особенно в таком возрасте очень странно все это

Різні люди, різні діти…
Моїм 16 і 18 пох на ракети, шахіди, тривоги. Повернулися в Київ ще рік назад, бо вони постійно нили і тягнули додому.
Тому питання автора дивне, це як середня температура по палаті)

Сусіди-підори, так і поясніть. Війна і ці уроди хочуть нас вбити, а самі потім хочуть заселилися на наших землях.

Киев, 2 детей, 11, 13 лет. Никак не реагируют. На сирены не обращают внимания. Если звуки взрывов близко, то переходим в коридор. Видео прилётов детям не показываем, стараемся не обсуждать сколько и где погибло.

На початку війни було 13 років.
Коли розбудила її і сказала, що нас бомблять, почалося, але ти знаєш, що робити - вдягайся в міцне і тепле, пакуй зміну білизни і гаджети, п´якщо будемо виїжджати, на тобі твоє особисте і кішки, на мені все інше і собаки, не хвилюйся, у нас є декілька різних планів, будемо реагувати по ситуації, зараз батько у військомат, а ми із тобою з усім впораємось.

Орки до нас не дійшли 15 км.
Але в березні таки вивезла її - віддала кумі, яка працює за кордоном.
За декілька місяців повернулася вже. Сказала, що краще вдома, навіть під постійними ракетно-шахедними атаками. Бо так не відчуває себе відірваною.

Під час повітряної не нервує взагалі. Дивиться на мене, я не нервую. Проговорили, що як пряме попадання, то жодна друга стіна нам не не допоможе (приватний будинок), але шансів у нас на таке ну вкрай небагато. Тому взагалі не психуємо.

Подорослішала, стала камрадом - в усьому можна покластися, більш відповідальна стала. Бережемо наш маленький світ, не сваримось, домовляємося, чекаємо на татка.

Переносить дуже достойно.
Пишаюся.