Батьки командири, самі жили погано, а мене повчають все життя

Вот просто достало вже!
В дитинстві постійні сварки між батьками, 90ті, важко, папа пив, мама пилила.
Потім заміж вийшла-як вивтікала, дома було погано. Не подобався їм дуже чоловік, постійно між ними як між двох вогнів.
Зараз мені 42. Розвелась, проблеми з розподілом майна, аліментами, не хоче платити, ну таке, прорвусь. Розвелась рік назад.
Зараз складаються гарні відносини з хлопцем, дійсно гарні, теплі. Колишній був дуже жорстокий, я б сказала злючий. А тут увага, гарні квіти, подаруки. Але проблема, батьки криком кричать-що ж ти робиш? Він же бідний? Ти про дітей подумала.
А в чоловіка цього будинок розбили орки, він як раз на лінії вогню, будинок ним побудований, все життя там лишилось( Він працьовитий, розумний, дбайливий. дуже поважаю моїх дітей.
Але ж він Донецький, прям штамп поставили (доречі розмовляє виключно українською, патріот), а ще й "нічого нема в такому віці, то він тобі й не треба". Мама ледь не голосить, каже як будеш з ним, то з квартири виїжджай, я дітям її хотіла. Папа не розмовляє. Квартира куплена мною, але помогли батьки більше ніж 70%.

Я розумію, що тут просто сказати :поважаю, люблю, але розберусь сама. І обмежити спілкування. АЛЕ мене так достало все життя пресс, все життя тебе повчають і ти як між огней, своїх дбайливих родичів, думаєш, як би не обідити, підтримати, але ніхто так про тебе не думає. Нетактично лізуть, не підбираючи слова. Толком не хвалять, завжди зате покритикують( А я головбух , але де ж так, їм воно як випадковість.

А я хочу сімю, саме таку! де підтримують, люблять, захтищають. АЛЕ ні
Люди, так хочу почути як у інших, особливо хороше, але пишіть усе, цікаво.