К кого детей воспитывают ваши родители? По какой причине так?

Да это же Ксения, росиянка на нашем форуме затесалась

Так и Вы поставьте условие - или вы со своим ребёнком у неё или уезжаете с ребёнком за границу на пособие. Такое ощущение что Вам и не хочется жить с ребёнком а тут хотите чтоб Вас в этом поддержали и оправдали.

Харьков наверное, в Киеве городские сады работают

Бредятина у меня родители тяжело работали и я была с бабушкой. Обожала её, царство небесное😭 люблю родителей, спасибо, что дали мне столько. Они приезжали каждые выходные, купили мне квартиру, оплатили обучение. Никогда не чувствовала себя отдалённо

Я вообще пришла поговорить с теми, кто оказался в аналогичной ситуации

Я ребенок которого вот так оставили с бабушкой и дедушкой на пару лет перед школой, потому что мама работала много.
Потом мама забрала к себе, еще и с отчимом они съехались.
Это было кошмарно, т.к. мама была не очень уравновешенной - била и орала. Сейчас как бы говорит, что жизнь очень сложная была и она часто срывалась.
Можете себе представить тебя забирает абсолютно чужая тебе мама и наступает просто какой-то кромешный ад.

А мне бабушка и дедушка ближе матери так и не стали. С матерью я сейчас поддерживаю общение (пишу ’сейчас’ потому, что она 10 лет не поддерживала со мной связь). В прошлом году я дней на 10 ездила к ней погостить. Но душевной близости у нас нет

И что? Как будто я здесь единственная россиянка. Здесь есть и другие, просто они это скрывают

Может вам так легче. Я для себя поняла что не нужно создавать иллюзии и их поддерживать. Как-то выросла без этого всего, ну и смысл изображать то чего нет ради чужого спокойствия

Для вас бредятина, а для меня, например, нет. Я до сих пор живу с обидами на мать и на жизнь

Так вам описались уже те у кого примерно так же было. Описали вам какие могут быть результаты, предлагают варианты решения. Вы чего-то другого ожидали?

Не дуже розумна, бо не розумієте, що пропустили і пишаєтесь вибором. Так, це чесний вибір, може Вам дійсно і не потрібне те, що люди отримують від детей. Але щеняча радість від цього вибору дуже странна.
Яких курчат Ви рахуєте? Ви можете навіть ніколи не дізнатися, що дочка справді думає про цю ситуацію.

Ожидала поговорить с теми, кто в аналогичной ситуации. Кто оставил детей родителям и работает.

Но я пытаюсь убедить себя в том, что в воспитании моей дочки бабушкой тоже нет ничего страшного

Ну вот не бредятина, потому что построить нормальные отношения с ребенком видя его раз в неделю, сложно, особенно если принципы воспитания у родителей и бабушек разные. Ну и вы же оценили результат их работы, потому и обид нет.

Хорошо если раз в неделю. Я не видела мать годами

І ще одна людина, яка бачить тільки зовнішню сторону.

Если вы о том, что лучше сказать ребенку чтобы он не обижался и не плакал - то тут нет единственно правильного ответа. К примеру, моя знакомая вообще не заморачивалась - я на работе, ты с бабушкой. Так себе ответ...

Я тоже так говорю. Это правда. Но ребёнок видит неработающих мам друзей. Не понимает, а чего так не могу.

Объясните как есть - причем говорите как со взрослым - что у вас семья не такая как у них и работать вынуждены вы. Да, ребенок переварит и задаст еще 100500 вопросов, но так он быстрее поймет почему вы не с ним постоянно. Ну и вопрос сокращения расходов на бабушку в пользу ребенка не хотите рассмотреть?

Ну, можливо, окрім того, що можна поговорити з дитиною, що Ви працюєте, щоб заробити гроші, можна розповісти і про те, що люди працюють, тому що люблять свою роботу. І що ситуація, що Ви з дитиною живете окремо, це тимчасова ситуація. І не Ви в ній винні, а війна. Що Ви теж сумуєте і хочете бути з дитиною. А робити акцент на те, що хтось може дозволити собі працювати, а Ви -ні, не найкращий спосіб .
Ще дуже важливо що дитині з приводу цієї ситуації говорить Ваша мама. Скажемо, вкрай важливо.

Я теж так виросла. Тільки моя рідко з´являлася, особливо коли особисте життя почала влаштовувати. Років до 12-13 сумувала і плакала за мамою, поки ніхто не бачить. А потім як відрізало. Мені вже було не треба її так, як їй мене колись. Нічим ділитися та й бачитися не хотілося. Скоріше було всеодно, я б так сказала. Тепер я давно живу в іншій країні, вона хоче бачитися і спілкуватися, а я заставляю себе подзвонити раз на тиждень чи два. І вона, як вже був один коментар вище, завжди говорить, що в мене було гарне дитинство і вона вважає, що все робила правильно і гарно мене виховала. А по факту, виховувала мене бабуся, книжки і вулиця. Але я просто мовчу і не сперечаюся, хай думає собі так.

Шо таке ’щеняча радість’? Може зозуляча? Бо не збагну метафори. Собаки цуциків підкидають на виховання, чи як? Ви вважаєте себе розумною?

Я НЕ пишаюся своїм вибором. Я пишаюся своєю дитиною, бо є чим а стосовно мене, ну я така, так що мені зробити? У мене був дуже невдалий перший шлюб у ранньому віці, була дитина, якій до року ставили діагноз дцп, був чоловік, який після цього покинув без грошей, були чудові батьки, інваліди 2ої групи, яких дуже скоро мусила утримувати. Я пишаюся тим, що могла все це оплатити. Пишаюсь тим, що моя дитина не знає слова ’це задорого тобі ’, пишаюсь, що у мене така донька, не знаю за що мені таке. От чесно, моя доця, це мій найбільший бонус у житті.

Курчат рахую по тому, кого виховала. Так, сумісно з своїми батьками. Вони у мене классні, та нажаль лишилась тільки мама. Я б хотіла ще наступну дитину з мамою виховувати, а не з нянею чужою, але нажать у мами здоров´я нема(

Є великий шанс, що потім теж не зрозуміє

Мене, яку до 12 років повністю виховувала бабуся, завжди коробило, коли мої батьки пишалися моїми результатами, повністю забуваючи про те, що ці результати - не їх, а бабусі. Мої батьки чесно вважали, що в їх сім´ї інша дитина народитися не могла. Тато розповідав це батькам своїх учнів, коли ті говорили, що вони роблять все, що можуть у вихованні. Моя мама пишалась мною, коли я сама справлялася зі своїми погодками, і розповідала це сусідкам, які допомогали своїм дочкам. Мої батьки теж вважали, що я хороша, розумна і т.д., і в тому і їх вклад, та ніколи не зрозуміли повністю, що для них і для мене зробила моя бабуся.
Нічого з цього, я батькам ніколи не казала, бо навіщо. Але найближчою людиною я вважала свою бабусю, батьків сприймала, як дуже м´яких і непрактичних. Іноді я почувалася старшою за них.
У всіх свої ситуації, всі якось вирішують, як своє життя устроювати. Я своїх дітей вибрала сама виховувати. І рада, що вклала в них сама те, що хотіла і що змогла.
А ’щеняча радість’ - це така беззаперечна радість щеняти, без умов але і без роздумів.

И потом не поймёт. Вы же не круглые сутки работаете. Забирайте ребёнка вечером, привозите утром.

Какая-то ситуация непонятная. То есть маму вы содержите, а няню не можете. Не содержите маму, на эти деньги найдите няню
Можно сдать свою квартиру, снять квартиру возле мамы и жить рядом, забирая ребёнка каждый вечер.

Моему внуку 7 лет, мы с ним очень дружим,сейчас живём друг от друга очень далеко, был у меня на летних каникулах 2 месяца, через полтора месяца, сказал ,что очень скучает по маме.Простл отвезти хоть на несколько дней.Это при том, что мы с мужем его ’кружили ’с утра до вечера, и театры и экскурсии ,и бассейн, и детский дневной лагерь на две недели.Побыл у мамы недели три и кричит : ’ хочу к бабуле’

Моя мать тоже сказала: ’Хорошо, что ты росла с бабушкой и дедушкой. Потому что мы жили очень бедно.’. ’Мы’ - это она и мои братья. Я ответила: ’Но мне была нужна мать.’

Я не знаю деталей. У моей мама всегда была есть и будет. Я же ребёнока каждый день видела. Отвезти в школу, поивезти, сходить куда-то пару раз в неделю, вникнуть во все интересы. Отдых вместе конечно. Я тоже была у бабушки большое количество времени. Но проблемы всегда решали родители. Бабушку я очень любила и никогда не чувствовала себя обделенной чем-то.