Мама. Всю жизнь помогает и всю жизнь упрекает. Как с ней разговаривать?

Мої численні родички всі жили окремо, були і є самодостатніми, сильними жінками. Пережили сирітство, смерть дітей, голод 33-го, Другу світову, хвороби, смерть чоловіків, інвалідність чоловіків, і т.д. і якби не терпіння, то як? Вони мені всі стали прекрасним прикладом.

Ви мабуть психолог, ще й такий з трьохмісячних курсів. Типова порада, набивша вже оскому - не терпіти. Так, щось треба не терпіти, якщо дитину б´ють у школі, а йти і розбиратись. Давайте напишіть, що в мене не пройшла сепарація, що і моя мама абьюзер, а я жертва, чи що я ’спасатєль’ своєї мами і мама не вона, а я і т.д.)))

Якщо можна по-іншому, будь ласка, робіть. Яку корекцію ви зробите людям 70+? Арт-терапію проведете? Ну-ну... От приведіть мені приклад.

Автор, включайте броню. Їх не зміниш. Це старість, так. Плюс війна, страх за все: що вона сама, що залежить від вас, що стає обузою, що не може заробляти. Постарайтесь просто її зрозуміти, переводьте все на гумор, десь перемовчіть. Ну таке життя, нічого не зробиш. У вас вистачить совісті відрізати кінці, як порадили вам вище? І як з тим жити потім.
Моя мама ще не така, бо молодша вашої, але як овдовіла вона змінилась. З чоловіком була смілива, життєрадісна, а потім його смерть, війна, і я бачу геть не ту свою сміливу маму, а таку, яка стала всього боятися, яка стала за щось чіплятися, часом і сваритися, у якої пенсія 3000 грн і вона тепер частково залежить від мене, і це її дуже гнітить. Я довго її не розуміла. Але потім дойшло.
Просто зрозумійте її. І все на гумор, гумор рятує. І не забувайте, що ви донька, жінка, і теж мама, і перш за все людина.

Мої численні родички всі жили окремо, були і є самодостатніми, сильними жінками. Пережили сирітство, смерть дітей, голод 33-го, Другу світову, хвороби, смерть чоловіків, інвалідність чоловіків, і т.д. і якби не терпіння, то як? Вони мені всі стали прекрасним прикладом.

Ви мабуть психолог, ще й такий з трьохмісячних курсів. Типова порада, набивша вже оскому - не терпіти. Так, щось треба не терпіти, якщо дитину б´ють у школі, а йти і розбиратись. Давайте напишіть, що в мене не пройшла сепарація, що і моя мама абьюзер, а я жертва, чи що я ’спасатєль’ своєї мами і мама не вона, а я і т.д.)))

Якщо можна по-іншому, будь ласка, робіть. Яку корекцію ви зробите людям 70+? Арт-терапію проведете? Ну-ну... От приведіть мені приклад.

То есть опыта совместного проживания с манипулирующими родственниками у вас на самом деле нет, но совет ’потерпите’ тем, у кого такой опыт есть, вы все же даёте прикольно... нет, ну я так тоже могу в любой области теоретические советы давать...

Чого ж немає?
Колись, як я ще була школяркою, трохи жила з нами мамина мама, років 2, вона тяжко хворіла і саму її залишити неможливо було, могла наприклад включити плиту і забути .
Плюс я жила 5 років у студентському гуртожитку. Плюс 2 роки на зйомній квартирі з дівчатами теж.
Тепер, як ВПО, я теж живу з мамою, вже 2-й рік. А як тільки ми приїхали, з початком повномасштабного вторгнення, то жили перші півроку трьома різними сім´ями у одному будинку, так нам найдешевше було винаймати житло, а потім вже всі познаходили квартири і розійшлись.
Поради не теоретичні, поради з практики.

Доречі, просто, задля інформації. В студентському гуртожитку мене першачка поселили з 3-м курсом, а мою подружку теж першачка з 5-м. Чи варто пояснювати, що з обома нами не церемонились там і перинку не підстилали. В батьків не було грошей винаймати нам квартиру чи купити (а були такі, яким зразу купували). А коменданту було пофіг, казала місць немає. І от що треба було мені робить, якщо вчитись я хотіла, тим більш місто перспективне? І я закінчила навчання, потім почала працювати, і ще згодом я вже мала свою власну квартиру, купили вже вдвох з чоловіком, жили самі.
Тільки терпіння і дипломатія))) врятували.
Життя таке, то так, то сяк виверне, от що я намагаюсь донести, і іноді треба потерпіти, так.

Ваши посты очень противоречивы ’всі мої родички були самодостатніми і жили окремо’ и ’мамина мама жила з нами’, ’я живу з мамою’ а общежитие к обсуждаемой теме вообще не имеет никакого отношения. Отношения с чужими людьми и отношения с родственниками - это, как говорится, две большие разницы.

Ваши посты очень противоречивы ’всі мої родички були самодостатніми і жили окремо’ и ’мамина мама жила з нами’, ’я живу з мамою’ а общежитие к обсуждаемой теме вообще не имеет никакого отношения. Отношения с чужими людьми и отношения с родственниками - это, как говорится, две большие разницы.

А що ви радите автору?
І скільки років вашій мамі, разом живете чи бачитесь раз у рік?

ей маму выгнать?

Чого вигнати, зняти житло їй або собі

Чого ж немає?
Колись, як я ще була школяркою, трохи жила з нами мамина мама, років 2, вона тяжко хворіла і саму її залишити неможливо було, могла наприклад включити плиту і забути .
Плюс я жила 5 років у студентському гуртожитку. Плюс 2 роки на зйомній квартирі з дівчатами теж.
Тепер, як ВПО, я теж живу з мамою, вже 2-й рік. А як тільки ми приїхали, з початком повномасштабного вторгнення, то жили перші півроку трьома різними сім´ями у одному будинку, так нам найдешевше було винаймати житло, а потім вже всі познаходили квартири і розійшлись.
Поради не теоретичні, поради з практики.

Доречі, просто, задля інформації. В студентському гуртожитку мене першачка поселили з 3-м курсом, а мою подружку теж першачка з 5-м. Чи варто пояснювати, що з обома нами не церемонились там і перинку не підстилали. В батьків не було грошей винаймати нам квартиру чи купити (а були такі, яким зразу купували). А коменданту було пофіг, казала місць немає. І от що треба було мені робить, якщо вчитись я хотіла, тим більш місто перспективне? І я закінчила навчання, потім почала працювати, і ще згодом я вже мала свою власну квартиру, купили вже вдвох з чоловіком, жили самі.
Тільки терпіння і дипломатія))) врятували.
Життя таке, то так, то сяк виверне, от що я намагаюсь донести, і іноді треба потерпіти, так.

Де тут про життя з маніпуляторами? У вас цікавий життєвий досвід. Але жодної паралелі з досвідом і обставинами автора.
Бабуся в деменції , яка не усвідомлює свої дії і бабуся-маніпулятор - це різні явище. Перше вирішується седативними препаратами. Друге - ігнор, вплоть до розриву стосунків.

Де тут про життя з маніпуляторами? У вас цікавий життєвий досвід. Але жодної паралелі з досвідом і обставинами автора.
Бабуся в деменції , яка не усвідомлює свої дії і бабуся-маніпулятор - це різні явище. Перше вирішується седативними препаратами. Друге - ігнор, вплоть до розриву стосунків.

Ви якось неуважно читаєте. Я теж зараз живу з мамою, вже 2-й рік!
Чи ви думаєте в нас тиш да гладь?
І седативними препарати не все вирішується у людей з деменцією.
Ви, тепер я на 100% впевнена, взагалі не розумієте про що говорите, бо чи ніколи в дорослому житті з мамою не жили, чи якщо і жили, то може вашій мамі років 45-50 і це вже зовсім інакший світогляд, здоров´я. Бо вона молода, ще з чоловіком, до вас має 0 претензій і живе своїм життям. Такою колись була і моя мама. Але все помінялось з втратою чоловіка і з віком.
У вас все по-книжкому, і так по-дитячому. Ще все колись зрозумієте, немає сенсу вам розжовувати.

Скільки років вашій мамі?
Є досвід проживання вас, мами, і зятя на вашій території?
У мами є чоловік? Є робота?
То ви поради даєте з досвіду чи з книг, все ж таки?

Ви якось неуважно читаєте. Я теж зараз живу з мамою, вже 2-й рік!
Чи ви думаєте в нас тиш да гладь?
І седативними препарати не все вирішується у людей з деменцією.
Ви, тепер я на 100% впевнена, взагалі не розумієте про що говорите, бо чи ніколи в дорослому житті з мамою не жили, чи якщо і жили, то може вашій мамі років 45-50 і це вже зовсім інакший світогляд, здоров´я. Бо вона молода, ще з чоловіком, до вас має 0 претензій і живе своїм життям. Такою колись була і моя мама. Але все помінялось з втратою чоловіка і з віком.
У вас все по-книжкому, і так по-дитячому. Ще все колись зрозумієте, немає сенсу вам розжовувати.

Все мимо )Мама живе з нами вже 15 років, після розлучення з батьком, бо вони не дійшли згоди щодо продажу та розподілу квартири, купити окремо коштів у жодного немає, тому вирішили так. Мамі 70. Чоловіків більше не шукала. Мені 42. Мама досить сучасних поглядів, в нас добре налагоджений побут, нема оцих ’а я вам..., а ви невдячні’, не лізе з порадами, добро спричиняє помірно і ненав´язливо. Всі ці роки вона мені допомагає з дітьми, тепер вже менше, діти підлітки. Ми з чоловіком працюємо, мама готує, решта побуту ми або по домовленості. Мама користується ноутом та інтернетом, читає про психологію стосунків і не скачується на рівень енергетичного вампіра.
Не треба розжовувати. Для себе усвідомте. Всі люди різні. Жити як автор - не норм. Вам подобається - живіть.

Скільки років вашій мамі?
Є досвід проживання вас, мами, і зятя на вашій території?
У мами є чоловік? Є робота?
То ви поради даєте з досвіду чи з книг, все ж таки?

Роботи в мами нема, працювала коли я була в середній школі, потім вже ні.
Із зятем стосунки гарні, вона йому мізки не колупає, на відміну від його матері, яка прагне керувати всім і вся. З нею ми вимушено пожили півроку на початку війни. Перевиховувати людину в її власному помешканні і на її території вважаю дурницею і марною тратою часу.
Але певні кордони ми все ж вистроїли. Повернулись до себе за першої нагоди. Спілкування мінімальне, можу собі дозволити.
Є ще питання?

З ютубу )))
Лише власним досвідом міряти всіх інших - це нерозумно. Всі люди різні, не судіть по собі. Але цікавтесь і вивчайте, зараз стільки інформації доступної. Через що я і дивуюсь, як так нема чим зайнятись і вся розвага - псувати життя рідним.

І ще, ви зійшлись не із-за війни, а по власному облюдному согласию, так?

Я вже писала, я зараз ВПО. Знаю багато подібних ’збірних сімей’. Це не лише мій досвід, а і інших. Так от, живуть отак скопом, бо немає коштів роз´їхатись, багато хто. Всі ті ж самі проблеми, що і у автора. Приклади: не те купляють, варять, нікому ніхто не потрібен, конфлікти типу батьки і діти, конфлікти поколінь, режиму дня, трати коштів і т.д.
Що ж порадите нам, раз ви така свідома, мама у вас сучасна, ви все знаєте?
Ви прийшли вигуляти сюди своє біле пальто? ))))
Ну-ну, реалії життя то зовсім інші.

У мене теж реалії; мій досвід такий, отже, нормальне спільне життя можливе.Пораджу домовлятися.
І не вважати дітей ідіотами і нездатними жити в свої 40+, потребуючими порад і вказівок батьків. Свої кошти кожен може тратити, як вважає за потрібне.
Свекруха навіть не знає наших доходів. Ну і ок. Я в її теж не лізу.

У мене теж реалії; мій досвід такий, отже, нормальне спільне життя можливе.Пораджу домовлятися.
І не вважати дітей ідіотами і нездатними жити в свої 40+, потребуючими порад і вказівок батьків. Свої кошти кожен може тратити, як вважає за потрібне.
Свекруха навіть не знає наших доходів. Ну і ок. Я в її теж не лізу.