Як позбутися емоційної залежності від матері?

Доброго дня спільноті.
Я до вас за практичними порадами, кому що допомогло позбутися емоційної залежності від батьків?
Я дівчинка доросла, 40+. Народжена другою дитиною, щоб батько не пішов. Дитинство пам’ятаю смутно: батьки сварились, якщо один щось дозволяв, то інший те саме забороняв і навпаки. Брат зі мною грався багато. Тато любив, мама - ні. Казала: «дякуй, що аборт не зробила, бо треба було». І ревнувала, що батько любить.
В самостійне життя пішла в 16. Жила окремо завжди.
Останні роки живемо не далеко - піша доступність від батьків. Завжди розуміла, що треба допомагати, чим можу: продукти, лікарі, відвезти-привезти. І по можливості все роблила. І все рівно була поганою для мами. Батько мій мені з дитиною мені допомогав, коли треба було відлучитися - той варіант, коли дідусь - палочка-виручалочкк, завжди готовий прийти на допомогу. Мати - ніколи, тільки білкається на спільних святах, що такі погані ми, що ніколи і в гості не зайдемо. Хоча продукти я завозила декілька разів на тиждень, а коли треба мені допомога, то відповідь одна: ой, щось мені потрібно було зробити, тільки не пам’ятаю що, я зайняття.
Є брат, улюбленець її. Він теж приходить в гості, хоч і з пустими руками. Вона йому досі і гроші, і подарунки. Звісно, в мене є образа за таку нерівність. Брата люблю і це на наші стосунки з ним не впливає.
З психологами працювала декілька років, щоб сепарацію пройти. Але тригерить все рівно час від часу.
Що вам допомогає не ображатися на батьків в подібних сімейних стосунках?
Писати: «Дякуй, що взагалі народилась» - не треба, я вдячна.
Але що робити, як направити свої думки, щоб не засмучуватися кожного разу в спілкуванні з матір’ю?
Дякую за добрі поради, злі хай вернуться з трійцею.