Виннипуховна• 09 декабря 2023
Підлітки і поховання
Чи були ваші діти - підлітки на похованні бабусь і дідусь?
показать весь текст
69
0
Я бывала лет с 10, кажется. Не заставляли, но и не ограждали - как то само выходило, что я была вместе со своей семьёй, иначе и представить не могла.
Никаких психологических травм и кошмаров я из этого не вынесла, но я была тем самым не по годам серьёзным ребенком, который все время о чем-то размышляет, эмоциональность и впечатлительность - это точно не про меня. Также я уже давно понимала, что такое смерть - домашние зверушки, что нас покидали, открыли эту тайну. Это было для маленькой меня трагедией, но именно похороны питомцев успокаивали в конечном итоге - смастерить гробик из коробки, выбрать место, украсить последний приют зверька цветочками и приходить навещать, представляя его в котячем раю, как он меня видит и рад, что я пришла.
Думаю все зависит от подростка, от его личного опыта и крепости нервной системы. Также определенно не стоит его заставлять посещать похороны - не хочет, значит не готов. И обязательно поинтересоваться его самочувствием и настроением, не напугало ли его ничего, нет ли тяжёлых мыслей и вопросов.
Никаких психологических травм и кошмаров я из этого не вынесла, но я была тем самым не по годам серьёзным ребенком, который все время о чем-то размышляет, эмоциональность и впечатлительность - это точно не про меня. Также я уже давно понимала, что такое смерть - домашние зверушки, что нас покидали, открыли эту тайну. Это было для маленькой меня трагедией, но именно похороны питомцев успокаивали в конечном итоге - смастерить гробик из коробки, выбрать место, украсить последний приют зверька цветочками и приходить навещать, представляя его в котячем раю, как он меня видит и рад, что я пришла.
Думаю все зависит от подростка, от его личного опыта и крепости нервной системы. Также определенно не стоит его заставлять посещать похороны - не хочет, значит не готов. И обязательно поинтересоваться его самочувствием и настроением, не напугало ли его ничего, нет ли тяжёлых мыслей и вопросов.
2
Дитинство провела у бабусі, вона мене кругом із собою брала, бо не було на кого залишити, тобто на усіх похоронах в селі я була.
3
О люди, які всі недоторкані . До 12-16 років похорон не бачили.
Я дитиною в 7 років була на позороні в бабці і нічого мені не снилося. І мої діти були в свекрухи одній 5 років, другій 8. Потім в моєї мами на похороні сину було 5 років. Нічого, всі адекватні, здорові. Своїх дітей мають, ніхто ніколи не обмовився про похорон, що щось не так. Звичайно не цілували, бо це вже страшнувато, або не приємно просто. Все
А ще ми дітьми бігали по чужих похоронах з цікавості, ну якщо хтось молодий , або дитиною помер.
Я дитиною в 7 років була на позороні в бабці і нічого мені не снилося. І мої діти були в свекрухи одній 5 років, другій 8. Потім в моєї мами на похороні сину було 5 років. Нічого, всі адекватні, здорові. Своїх дітей мають, ніхто ніколи не обмовився про похорон, що щось не так. Звичайно не цілували, бо це вже страшнувато, або не приємно просто. Все
А ще ми дітьми бігали по чужих похоронах з цікавості, ну якщо хтось молодий , або дитиною помер.
Я была в 8 лет на похоронах дедушки. Стресс эта ситуация не вызвала, только когда мне прям сказали иди поцелуй в лоб попрощайся, я подошла, но поцеловать не смогла, как то это жутковато. А в остальном больше вызвало стресс от того, что я видела как он умер. Вот это скорее, а уже сами похороны нет.
Да, в 11 лет на похоронах прабабушки. Кроме нее еще 4 взрослых и всё. Спокойно перенесла, хотела попрощаться и попрощалась. Но она вообще малоэмоциональный человек и к смерти относится как к неизбежному
Те саме. Неприємно, але якось навіть не допускалася можливість що до бабці внуки не підуть на похорон.
Блін, згадую була в другому класі, то хлопчик першокласник потонув. То не знаю кому прийшла така думка, але труну принесли в шкільний двір, всі класи зібрали як на лінійку, і дитині давали останній шкільний дзвінок.
Мой спокойно реагирует на трупы. Первый раз был на похоронах в 7 лет,потом 12 и в 13. Не боится покойников. Когда кто то из родственников спросил не жалко ли ему бабушку,то спокойно ответил,что это ,в принципе,уже и не бабушка,а всего лишь ее тело.А бабушка уже на небе.(Это в 7 лет Не знаю откуда он это взял.) Второй ребёнок тоже не боялся. Я выросла напротив кладбища. Было целое событие для детей чьи-то похороны.Ещё и конфеты раздавали(( То,как ребёнок реагирует на похороны, от родителей зависит,как настроят.
1
МенI було десь роки 3-3,5 . Була в селI у баби з дідом.У наших родичів померла новонароджена дитина. Труну на кладовище несли діти. І взагалі там було дуже багато дітей. Мене хтось з дорослих взяв на руки і підняв.щоб я добре роздивилась що там і хто в домовині. Мені вже 53 роки і я досі пам‘ятаю ту дитину і в чому вона була вдіта-вкрита. Вона мені інколи сниться. Хоча я трупів не боюсь і покійників вже бачила не одного.((
2
1
Ооо…Могилки для птичек,цыплят,котят и ежиков украшенные цветочками , всякими камешками и стеклышками. Сколько их было в моем детстве.)))
Мне 42 года. В этом году я впервые в жизни была на похоронах. И то только потому что хоронили свекровь и муж бы не понял моего отсутствия. Детей он тоже хотел взять, я не разрешила. Детям 11 и 6 лет.
В нас теж так було, потонув хлопець зі школи і принесли труну у двір школи, зібрали багато дітей . Але напевно він був старшокласник. Навіть не памʼятаю , так це давно було
Думаю, вони не настільки чутливі, бо життя в селі тісно пов´язане зі смертю. А я була міською дитиною, для мене це було шоком.
Была на похоронах бабушки в 6 лет и потом в 8 и 15 лет. Дочку брали на похороны бабушки и дедушки в 13 и 14 лет, даже мысли не было не брать, она бы нас не поняла и обиделась.
У всіх різна психіка, але в 3 роки мабуть і я не злякалася б, бо ще не розуміла, що таке смерть. І в будь-якому випадку нести труну діти не повинні. Та й взагалі, поховання, то не дитяча справа.
Таке теж буває, нажаль. У всіх різна психіка. Хтось більш чутливий, хтось менш. Але випробовувати дитячу психіку не варто, бо ніколи не знаєш, в що це виллється пізніше.
Доволі дивно читать, що не беруть підлітків на похорони дідусів і бабусь. В нас дідусь помер, дочка була в 7 класі. Як можна не взяти? Похорон - це можливість попрощатися з людиною, яку ти любиш. Це психологічно необхідно. Після цього були похорони бабусі, ще одного дідуся, хрещеного. Скрізь була присутня. Звісно ніхто не заставляв цілувати тощо. Але бути присутнім це необхідно, і з моральної сторони, із психологічної теж. Чому так думаю? Перед першими похоронами читала як раз думки психологів відносно цього.Це життя, від смерті не сховаєшся, це сумно, неприємно але.. колись і ми помремо, то хай наші діти і на наші похорони не йдуть, бо то боляче і морально тяжко?Звісно це стосується саме підлітків, дитину дошкільного чи молодшого шкільного віку може і не треба вести. Але років з 10-11 то вже не є проблемою..
1
Отож. Ми жили з дуже забобонною бабусею. Я часто сиділа з нею на кухні ( окреме приміщення) ввечері. Бо вона боялася сама. І так той страх мені вївся, що боюся всього. І похорон, і сама в приміщенні. Сплю з ввімкненим світлом, якщо сама. Вдома у батьків за сарай( це двір огорожений, а з середини є хвіртка за господарськими приміщеннями до городу, саду) ввечері не піду. І з будинку не вийду. Особливо якщо знаю що в цей день хтось помер в селі. Мені вже 38 років. А й досі іноді сняться мої бабусі, дідусі саме якими я бачила їх на похороні.
Звісно. Просто потрібно дитину підготувати , поговорити, підтримати. Це часто забувають дорослі.
1
Мені було 24 коли не стало бабусі, прабабусі і дідуся, всі в один рік, для мене це обернулося потім хворобою , бо я дуже стресувала. Тож краще захистити дітей, якщо можна
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу