як це витримати?
питаєш ти
переводжу погляд з екрану смартфона
у темінь вікна, з якого видно
місто, до якого ще не дісталась війна
мій онлайн захлинається
відчайдушним
захриплим від горя криком
про поета
що точно розквітне фіалками
направду — уже розквітнув
і фіалками
і соняхами
і сенсами
якщо ми б колись і могли не витримати
то зараз у нас немає вибору…
беру з полиці блокнот
з Гемінґвеєм на обкладинці
(цікаво, він би здивувався,
тому, про що я зараз писатиму?)
як витримати?
пишу: жити
але як?
ледве за себе встигаєш
треба ж іще за них
а вони це робили так гідно і правильно…
пишу: творити
і сама лякаюсь написаного
творити за них?
ти за себе не можеш позбирати думки
відставити ниття
зібратись. творити. крапка.
пишу: працювати
глибоко вдихати —
всупереч легеневим спазмам
повільно видихати —
поки не стане боляче
вдихати — видихати
вдихати — видихати
вдихати — видихати
ми не маємо права, чуєш?
ми не маємо права вмерти
раніше ніж завершимо усі наші зміни
(в усіх сенсах)
і за себе — і за всіх тих
які вже котрий рік
проростають фіалками
настурціями ромашками
тюльпанами трояндами
гвоздиками
(я вірю, є такі, що хотіли б
прорости гвоздиками,
навіть попри те
як їх спаскудили комуністи)
бузком калиною
ружею і рутою
бузиною, барвінком, петунією…
ніколи не буде доста квітів
ніколи не буде доста
головне, чуєш?
головне — навчитися переплавляти біль
на силу
тільки уяви, скільки в нас буде сили?
а далі — жити, творити, працювати, дихати
хай не за себе — за них
інакше не маємо права
боятись не маємо права
як це витримати?
набираю відповідь:
не знаю. ніяк.
зціпити зуби. стиснути кулаки.
плекаючи силу. боротись.
виправляє автокорект
7.01.24
памʼяті поета і воїна Максима Кривцова
питаєш ти
переводжу погляд з екрану смартфона
у темінь вікна, з якого видно
місто, до якого ще не дісталась війна
мій онлайн захлинається
відчайдушним
захриплим від горя криком
про поета
що точно розквітне фіалками
направду — уже розквітнув
і фіалками
і соняхами
і сенсами
якщо ми б колись і могли не витримати
то зараз у нас немає вибору…
беру з полиці блокнот
з Гемінґвеєм на обкладинці
(цікаво, він би здивувався,
тому, про що я зараз писатиму?)
як витримати?
пишу: жити
але як?
ледве за себе встигаєш
треба ж іще за них
а вони це робили так гідно і правильно…
пишу: творити
і сама лякаюсь написаного
творити за них?
ти за себе не можеш позбирати думки
відставити ниття
зібратись. творити. крапка.
пишу: працювати
глибоко вдихати —
всупереч легеневим спазмам
повільно видихати —
поки не стане боляче
вдихати — видихати
вдихати — видихати
вдихати — видихати
ми не маємо права, чуєш?
ми не маємо права вмерти
раніше ніж завершимо усі наші зміни
(в усіх сенсах)
і за себе — і за всіх тих
які вже котрий рік
проростають фіалками
настурціями ромашками
тюльпанами трояндами
гвоздиками
(я вірю, є такі, що хотіли б
прорости гвоздиками,
навіть попри те
як їх спаскудили комуністи)
бузком калиною
ружею і рутою
бузиною, барвінком, петунією…
ніколи не буде доста квітів
ніколи не буде доста
головне, чуєш?
головне — навчитися переплавляти біль
на силу
тільки уяви, скільки в нас буде сили?
а далі — жити, творити, працювати, дихати
хай не за себе — за них
інакше не маємо права
боятись не маємо права
як це витримати?
набираю відповідь:
не знаю. ніяк.
зціпити зуби. стиснути кулаки.
плекаючи силу. боротись.
виправляє автокорект
7.01.24
памʼяті поета і воїна Максима Кривцова
4
9
«Ти проростеш не фіалками,
Ти проростеш словами.
Строкатими, стозмістовними
І тими, що завжди з нами.
Несправедливій казці -
Несправедливий кінець.
Та ти завжди-завжди житимеш
У світлі твоїх сердець.
Сердець, що горіли віршами,
Сердець, що світили пітьму.
Ти зустрівся в житті з найгіршими
Та проґавив свою весну.
Але в тисячі наших спогадів,
У мільйонах своїх смс,
Ти лишився завжди - нескореним,
І не зведеним нанівець.
І душа твоя обов´язково
Полетить у рай сміючись.
’Привіт, Петре. Ось і зустрілися.
Настав час. Діставай ключі.’
Ти проростеш словами.
Строкатими, стозмістовними
І тими, що завжди з нами.
Несправедливій казці -
Несправедливий кінець.
Та ти завжди-завжди житимеш
У світлі твоїх сердець.
Сердець, що горіли віршами,
Сердець, що світили пітьму.
Ти зустрівся в житті з найгіршими
Та проґавив свою весну.
Але в тисячі наших спогадів,
У мільйонах своїх смс,
Ти лишився завжди - нескореним,
І не зведеним нанівець.
І душа твоя обов´язково
Полетить у рай сміючись.
’Привіт, Петре. Ось і зустрілися.
Настав час. Діставай ключі.’
2
5
2
Ти просив ’в разі чого’
Поховати тебе поруч з бабусею,
У селі, у нашому Милятині,
І садити поруч черешню.
І коли тебе проводжатимуть,
То ввімкнути всім твій плей лист.
Їсти тістечка, чіпси і колу -
Ось такий от прощальний твіст.
Я не хочу тебе проводжати,
Я не хочу, ні за що, ні.
Давай краще - разом до школи?
Давай краще - твої пісні?
Давай їздитимемо на табір,
І сваритись - давай давай!
Я скажу тобі ’до побачення’
Відмовляюсь сказати ’прощай’.
💙
Ці слова - відповідь сестри Максима [Anastasia Khudaverdyan] на його останній вірш…
Поховати тебе поруч з бабусею,
У селі, у нашому Милятині,
І садити поруч черешню.
І коли тебе проводжатимуть,
То ввімкнути всім твій плей лист.
Їсти тістечка, чіпси і колу -
Ось такий от прощальний твіст.
Я не хочу тебе проводжати,
Я не хочу, ні за що, ні.
Давай краще - разом до школи?
Давай краще - твої пісні?
Давай їздитимемо на табір,
І сваритись - давай давай!
Я скажу тобі ’до побачення’
Відмовляюсь сказати ’прощай’.
💙
Ці слова - відповідь сестри Максима [Anastasia Khudaverdyan] на його останній вірш…
2
3
Ночка_темная• 10 января 2024
Ответ дляBelaya@
Сьогодні придбала попереднім замовленням його книгу-«Вірші з бійниці». Видавництво спрямує частину коштів сім´ї Максима, а частину на просвітницькі книжкові проєкти для військових.
А не знаєте коли вийде цей тираж?Це ж вони зберуть замовлення до якогось часу, напевно, а потім видадуть.
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу