Домашнее насилие, как в таких случаях поступать?

Ваша история закончилась так, потому что:
1) У вас есть такой отец, которому можно позвонить)
2) У вас есть жилье, из которого мужу можно быстро выставить вещи за плохое поведение.
Тысячи женщин находятся в других условиях.

Ваша история закончилась так, потому что:
1) У вас есть такой отец, которому можно позвонить)
2) У вас есть жилье, из которого мужу можно быстро выставить вещи за плохое поведение.
Тысячи женщин находятся в других условиях.

квартира была общая, мы ее продали потом. Дело не в условиях, есть те, кто знает что насилие прощать нельзя, есть те кто обрекает себя и детей на слезы и побои, но зато замужем

расскажу свой случай, моя семья была нормальной, не было ссор и скандалов. Но, как уже потом я поняла, моему мужу лили в уши что у меня ’шуры муры’ с коллегой, что было неправдой. Мы ехали с мужем с НГ ресторана ( копоратив), в итоге в лифте за моей спиной разбилось зеркало от удара и утром был гипс на ключице. Никакого прощения, я сразу позвонила отцу, он сразу приехал ( отец дал такую пощечину, что я думала он мужу шею сломал), сразу были собраны вещи, и после праздников я подала на развод. Просил прощение, ползал на коленях с своими родителями и говорил - никогда больше такого не будет. С бывшим мужем смогла общаться по вопросам дочери спустя шесть лет, я такое не прощаю.

Он вас бил всю ночь?
Или в лифте ударил?
Чмошник ,блин

в лифте ударил. Мы ехали в машине и говорили о планах на завтра, ссоры не было. Молча сломал ключицу...

Так(
Обчистила мене і повернулася до нього (

Страшный человек, такой улыбаясь может и убить.... Хорошо,что сразу ушли от него.

Это старая история, спустя годы я могу с ним разговаривать, и он как то мне сказал - ’я не помню этот день’.....

На жаль, кожен може опинитися в страшній ситуації. Бачила у волонтера Марти Левченко з Чернівців, «Місто добра», вона завдяки небайдужим людям побудувала цілий комплекс для проживання. Туди можуть прийти мами з дітьми, які опинилися в страшних умовах, там не запитають ні документів, не дорікнуть «що сама винна». Сама ідея дуже класна. Вважаю, що такі центри (без осудження, без критики) повинні бути по всій Україні, для захисту жінок і дітей, де надали б допомогу, в тому числі й психолога. Бо є купа гарних людей, які потрапили в страшні умови, в яких нема сил (чи не вистачає сили духу), щоб щось змінити. Сильний тиран (і фізично і морально) часто ламає жертву… і як дорослій жінці, особливо без підтримки та грошей… почати все з нуля… то це питання. Зазвичай такі жертви ще й осуд отримують, замість підтримки. А потрібен якийсь комплексний підхід, навіть не знаю, чи це реально. В дитинстві сама була свідком, як однокласницю бив батько, як він же бив її матір, до серйозних травм, до лікарні, і вона все одно до нього поверталася… сама якось бігла в поліцію, коли він побив в котрий раз, поліція разом зі мною бігла на виклик, дуже швидко, щоб негідник не втік… взяли його, але без заяви матері…без побоїв нічого не могла поліція вдіяти… словом, страшна ситуація. У мене були лише страх за однокласницю та співчуття, бо дійсно іншого житла в них не було. Тому б зараз в сучасному світі було б непогано подбати про жінок та дітей, які опинилися у складних умовах. Ну хоча б спробувати подбати.

Не помнит? На него нашло помутнение?
А сейчас он женат, дети есть, не бьет их?
Просто такие люди не меняются...

У меня тоже было подобное. Схватил меня за руки и так ´встряхнул´, что я сползла. Головой ударилась. Встала, в полу сознательном состоянии собрала кое какие вещи, забрала детей из сада и школы и уехала к родителям. Тоже и в ногах валялся, и маму свою подсылал. Нет! Развод. Такое нельзя прощать! Один раз простишь - потеряешься сама.

Знову ж таки «Уехала к родителям»… Дівчатка, бережіть себе, своіх дітей і своїх батьків

Ну да, а куда мне ещё? Жильё у нас было совместное, но я бы и часа не осталась с ним на одной территории. Сначала себя спасать надо было, а потом уже думать как дальше. Но я ещё кое что сделала правильно - я не ушла с работы в декрет! Было очень тяжело, я иногда спала по 2-3 часа в сутки, но я не бросила работу. У родителей я прожила неделю и ушла на съём. И только после развода и когда он мне выплатил мою долю за квартиру, я смогла купить себе свою.
Конечно я родителям благодарна. Но в тот момент я готова была даже к подруге на голову сесть, лишь бы не быть с ним в одном пространстве. Я считаю, кто не хочет, чтоб об него вытирали ноги, не будет ковриком стелиться...
Дети выросли уже и то, что мне когда-то говорили родители, я сейчас говорю им ’как бы тяжело, стыдно, позорно ни было - мои двери для вас всегда открыты’.

Я скажу жахливу речі: ті хто хоче врятуватися, сам благає про допомогу. Тим хто не просить допомога не потрібна, їх все влаштовує.
Колись працювала в агенції сурогатного материнства, то директорка намагалася на його базі зробити такий собі благодійний притулок для самотніх мам та таких що йдуть від чоловіків через насилля, алкоголізм, тощо.
Так от кожна друга після того як її заселяли в будиночок або в окреме житло (вже коли наставала вагітність, їм надавали квартиру) сповіщала чоловіку адресу. Витурити потім було майже неможливо, хіба що з поліцією.
Це було огидно і притулок швидко закрили.

Не погоджуся. Це рідкісні виключення, коли жінка наважується просити про допомогу. А, здебільшого, жінки бояться, соромляться, до останнього приховують…. Парадокс, але жінка, яку ображають, принижують, бʼють - соромиться….(( Чого???!! Хіба, того, що вийшла заміж за такого уї..на(

І це також присутнє. Але на жаль, оф статистика стверджує протилежне: жінка, яка наважилася піти від чоловіка, маючи дітей, повертається до нього в середньому близько 5 разів.
Навіть фільм французький колись про це дивилася, його тут і радили, можливо хтось назву згадає.

Це дуже сумно(