Як не зриватись на дитині? Почуття провини.

З боку я дуже турботлива мама. Але лише я знаю як сильно можу кричати і зриватись на дитині. Основний каталізатор це офігєвший чоловік, який все звалив на мене (побут, дитину, школу, гуртки) під прикриттям того, що в нього дуже відповідальна робота, посада. Щодня приходить після 20 год і якісь дорікання, то не приготовила їсти, то брудно, то якійсь запахи в кваитирі, то мало заробляю.Як правило, я з ним влаштовую дебати, однак на дитину злість не переношу. А сьогодні, він так зацепив мене.Це капець. Каже, що в тебе за робота, по 4 години працюєш, ти повинна не на 9 год йти, а завела дитину в школу і відразу на 8.20 на роботу. З тим щоб більше заробити. Я працюю сама на себе, бігаю в школу, туди- сюди, робота шалено відповідальна, а цей скот мене дорікає що я мало заробляю, бо мало в офісі сиджу. І тут дитина під руку верещить: давай прибирай в кімнаті, тут тварини напісяли в кутку, це жах. Як тут не зірватись. Він дорікає, мала на мене весь час кричить, щось вимагає. Дурдом псіхушка. Як не зриватись? Як білка в колесі живу, і всім все не так. Саме образливо, що дитина бачить ці розборки і ще й сама мені пред´являє. Що буде, коли їй 14-16 буде? Вона мене за ганчірку буде сприймати. Крик душі, дякую, що послухали.Добраніч.