У меня постоянное ощущение, что я не вывожу

Я нічого не вожу , крім авто.

Просто підтримаю

У мене був такий період. Теж було відчуття систематичного бігу в колесі . З роками попустило .
Ще і «забила» на деякі моменти.

Так всю жизнь и есть.

У мене річний звіт. Тільки закінчила працювати
Що мої діти їдять - я не знаю. Син сьогодні прибрав в квартирі, доньку на тренування відвів.

Не тільки у вас. Просто те що валиться нам на плечі не завжди під силу.

Иллюзия об успешных многозадачных людях, которые живут играючи, пришла к нам из инстаграмма.
Никто не вывозит. Все мечутся туда и сюда, пытаюсь закрыть здесь и там. Ну, у кого то здесь и там проще, у кого то сложнее.

Є таке. Все забила на багато що, відчуваю, що скоро на все забʼю, тоді стане легше.

Подбайте про себе: їжте, спіть, відпочивайте. Робіть лише необхідний мінімум і знайдіть, що вас розслабляє і надихає

Кого вы возите?

У меня сейчас такая многозадачность, что наверное ещё никогда в жизни такой не было( и я вывожу.
Знаете что я делаю? Я специально замедляюсь.
Знаю, что вывожу всё это только за счёт своего внутреннего спокойствия и силы.
Смотрю в глаза любимым людям дольше, чем обычно. Думаю о приятном с улыбкой, толком и расстановкой. Занимаюсь сексом медленно и с наслаждением.
Представляю себя огромной, мощной львицей растянувшейся на солнце и медленно играющей своим хвостом. Смотрю внимательно … и молчу. Позволяю Вселенной развернуться в мою сторону самым лучшим образом.
Затихаю в такие моменты и не позволяю жизни захватить меня в круговорот и заставить метаться.
Каким образом реальность подстраивается под мой темп я не знаю. Но то что она подстраивается, это точно.

Угу. На одноколісному велосипеді, по канату над проваллям і жонглюю мавпами. Було таке, вже пройшло, але як згадаю то тіпає. Просто тягнула по мінімуму все одночасно і потихеньку воно полікувалося. Стиснула зуби і повзла вперед, підтримувало розуміння, що все це не назавжди, просто треба дотягнути і з часом ті мавпи позлазять. Видихала довго.

Життя важке, з грошима воно легше, зі здоров´ям легше. Зі всіма весь час щось діється. А тепер уявіть людину с постійним болем,разом з інвалідністю не видають ні банкомат, ні помічника, а якщо ти не стара ще жінка, і в тебе неповнолітня дитина, і треба її вивчити, та щоб вона могла заробляти в майбутньому, а тепер додайте до того, що і в дитини не ок зі здоров´ям, психіатрія. На фоні цього все що трапляється- то катастрофа, заболів зуб- катастрофа, для мене, бо пішла лікувати, а за кілька днів з носа потекла рідина, я до лора- треба кт терміново, то 1400 грн, а там пломбувальний матеріал в гайморовіц, починається абсцесс, треба антибіотики, а в мене язва ще на додачу, і алергія, і я дуже погано переношу антибіотики, до кропів´янки в стаціонарі, але ж абсцесс. То треба робити гастроскопію, а на лідокаїн алергія, то треба пропофол у вену, вен давно немає, останній раз операція по гінекологія- кололи в ногу. Після того ходити взагалі не айс, це не рука. Це все мої події, за тиждень. Донька проходить психотерапію, довелося відмінити на цьому тижні, хоча їй потрібно не менше ніж мені, та я фізично не можу відвести. На позатому тижні знайшла шишку в грудях, бігла на мамографію, узі, до гінеколога, маммолог мені попалася жінка груба, розмовляла зі мною, наче я третій сорт людини. Толерантності немає, люди з інвалідністю звикли до такого відношення, лікарі в більшості своїй хочуть лікувати здорових і без особливих проблем зі здоров´ям. А зараз треба на работу, а сил немає, так хочеться відпустку, але вона буде неоплачувана. І так постійно, без перерви,як ми вижили у ковід- то взагалі був дах. Мене коли питають про війну, і ракети, те, що зараз турбує всіх українців, то я на це не звертаю уваги, в мене своя війна, вже багато років, довше, ніж повномасштабна навіть. В мене не то що біг в колесі, мене придавлюж важкою плитою все більше, а я намагаюсь втримати її, щоб мене не розчавило.