Я жадная и время от времени мне за это стыдно

Автор, а вы донатите?

Озвучили мои мысли прям)

Да, и сборы для знакомых организовываю и продвигаю

Просто свекровь ваша решила за вас что вы можете и должны везти её, вот и вся суть её обиды. Вы думали по другому и обидели её тем что у вас есть свое мнение. Привыкайте к тому что большинство людей любит использовать других и ваши близкие уже давно привыкли использовать вас. Видимо у вас работает какой то сторожевой инстинкт который как может так вас и защищает

ви не ділетесь з друзями їжою?
Автор, у вас друзі є? як ви з ними спілкуєтесь? подаркунки якісь даруєте? в гості як приходять, чай-тортик вгощаєте?

Угостить это одно, а отдать другое
Не утрируйте так

ну ви ж написали, що не ділетесь їжею, як це виглядає, не розумію.

автор,о таком ничего не пишет.

Вам правильно пишуть, це не про жадібність, а про відстоювання власних кордонів.
В мене була схожа ситуація в дитинстві і в дорослому віці я не люблю віддавати свої речі чи їжу, але без проблем куплю таку ж річ чи ще одну порцію їжі комусь із близьких. Наприклад, якщо мені сподобалося щось із речей для дому, косметики і т.д., я купляю таке ж мамі, тьоті або двоюрідним сестрам (в нас хороші стосунки). Іноді навіть одразу замовляю/купляю в кількох екземплерях. Але для мене дуже дискомфортно віддати щось своє і більше цього не мати, навіть якщо це якась дрібниця. Іноді до абсурду доходить і сама на себе злюся.
А в дитинстві в мене не було права розпоряджатися власними речима, мама все вирішувала сама. Більше того, в мене було відчуття, що навіть моє тіло і я сама собі не належу.
В дитинстві мама в моїй присутності віддала іграшки і улюбленого Карлсона своїй співробітниці. Мої красиві шкарпетки, які так і не дозволили вдягнути, в моїй присутності новими віддали родичці. Це робилося мовчки і без коментарів. 2 нові барбі довгий час запакованими лежали на шафі і мені не дозволяли ними гратися. Набір гарних закордонних акварельних олівців досі лежить не використаний, мені не дозволили ним користуватися, бо дорогий. Навіть насварили, бо одним олівцем таки наважилася малювати і він не виглядав новим.
Мої дитячі книги і малюнки без дозволу вивезли на дачу, а потім і продали разом з дачею. А книги я любила і дуже трепетно до них ставилася. Тато нещодавно назвав цей набір олівців своїм, хоча тоді наче мені привозив його з Польщі.
При цьому я хоч і була єдиною дитиною, але не розбалуваною, дитинство на важкі 90ті припало.
Помитися і помити голову могла тільки з дозволу мами, а одного разу вона порвала улюблену резинку, бо зривала її з мого волосся - їй не сподобалося, що я зав´язала хвіст надто низько.
При цьому мама наче любляча і турботлива, але авторитарна. Вона навіть готувала тільки те, що вважала ща потрібне, не питала що і кому приготувати.

Жадібна -- це коли є щось для всіх , наприклад , а хтось один гребе все тільки собі .
А в вашому випадку я саме жадібності не бачу -- це по-перше , а по друге : не давайте собою маніпулювати . Чому ви маєте доводити свою щедрість ? Назвали вас жадібною ? ’ Так . Я така і я цим пишаюсь ! ’

У вас молодший без кордонів вже зараз. Зверніть на це увагу терміново, бо оті кощти так і литимуться повз його кишені(

Я звертаю увагу, але поки що нічого не виходить, він відразу хоче потратити, навіть плаче, коли кажу давай хоч не сьогодні....

Мені здається це саме психологічне щось. В мене також таке було і також з молодшим.
Ходили до психолога, але трохи запізно на жаль, вже почав себе зі старшою порівнювати що ось вона ідеальна, а я гівно. Так всю школу було і дуже відбилося на його комунікації з однокласниками.

Зараз вже 20+, то вирівнялося, але зараз розумію що треба було ще в школі йти до психолога щоб допоміг збоку поглянути - мама ж банально могла не помітити чи не зрозуміти, бо дитину щодня бачить..