Ви були проблемним підлітком? Чи навпаки - були тихонею?

Проблемная, но тихая

до первой серьезной любви- как тогда казалось- будь она неладна

Тихонею точно не була. Але й не проблемна. Інколи додому пізно приходила, біля 00:00. Вчилась гарно.

В чому проблеми?

Я була не проблемною, але моя донька це капець ((
Погрожує покінчити життя самогубством, тіпа я вже все бачила в цьому житті (((

Була тиха сіра миша.

Тихо прогуливала школу, уводят собой человек 5, тихо в 15 лет свалила из дому, тихо тырила у мамы сигареты 🤣

Сама собі створювала проблеми і сама їх вирішувала) додому не приносила ніколи. Але батьки лишили мене одну і переїхали жити в Польщу, коли мені було десь 15 років. Закінчила школу сама, сама вступила на дизайн інтер’єру, пішла працювати за спеціальністю одразу після першого курсу і досі в цій професії. Батьки кажуть, що в порівнянні з молодшою я була янголом. Але суть дуже проста, давати дітям робити свої помилки і власноруч з ними справлятися. Мої батьки багато чого не знають, і я їм за цю волю щиро вдячна)

Я теж.
А батьки все одно вважають, що я була проблемна

Ви не тихоня)

Я сказала - тихая. Громкость не люблю.

Дівчинку б до психотерапевта, іноді це зовсім не жарти. Підлітковий час дуже важкий та болючий, особливо для дівчат. Та це не проблемний підліток, їй просто потрібна допомога, по собі знаю

Мама не знала о проблемах.
Сама я сейчас просто разрываюсь. С одной стороны я хочу, чтоб моя дочь сидела и дома и я была спокойна, но, с другой, она свободно передвигается по стране, уже увидела больше, чем я, благодаря бесплатному проезду.

Ми ходимо, не допомагає(
Щараз повернеться з Іспанії,,поведу її до психіатра, нажаль (((

Была проблемным подростком но родителям проблем никогда не доставляла. Всё переживала в одиночестве, и если мама узнала какие то подробности моего подросткового периода, то папа не догадывается ни о чем до сих пор. Все случилось после того как я первый раз влюбилась и парень ужасно поступил со мной. Потом начались прогулы учебы, алкоголь, сигареты, плохие компании и ТД. И немного попыток причинить себе физический вред. Прошло 8 лет с тех пор, я выросла абсолютно нормальным человеком, имею образование и работу, семью и всё в моей жизни стабильно. Из за своего опыта, могу сказать лишь одно, что никогда не стоит недооценивать подростковую импульсивность и то, что нам кажется ерундой, для подростка в большинстве случаев имеет огромное значение.

Скоріш за все пропишуть антидепресанти, але не хвилюйтеся, вони дійсно допомагають, двічі на них сиділа. А щодо думок про втрати життя… колись мені хтось сказав про те, що - « «полишити життя» - фраза не вірна, ви лишаєте життя не себе, а когось іншого, не ви будете плакати на похоронах і не знати, як жити далі, але вже без вас, не будьте егоїстичні, ваше життя належить не вам.» Процитуйте їй це, якщо буде влучний момент, колись ці слова перевернули моє ставлення до смерті

У мене теж було чимало проблем: з невдалими стосунками, з однолітками, з відсутністю друзів. З батьками не ділилася, мені завжди здавалось, що їм не до цього. Тихо страждала. Батьки в мене гіперопікаючі, але їх найбільше цікавило те, чи не голодна я, чи вивчила уроки і т д. Вважаю свою юність досить складною, а те, що я накручувала себе, замість того, щоб з кимось поділитися - мабуть лише поглиблювало проблеми

де ходили так допізна?

Не была проблемной.

Золоті слова, батькам треба забезпечити дитину нормальними умовами для життя, життя виховує, особистість, мозок взагалі будується тільки на власному пережитому досвіді, направляти дітей треба але не робити з них того кого ви хочете бачити, цього точно не вийде, батьки ніколи не сприймають дитину так як її сприймає світ в сімейному колі люди не такі як в школі чи на роботі в колі друзів. Чи знає вас ваша дитина тим ким знає ваш КУМ Тому не варто вказувати коли посміхатись і засуджувати непокорність, варто підтримати якщо ця підтримка потрібна можливо дозволять допомогти якщо ні то не варто винити ’проблемну’ дитину в тому що вона не довіряє батькам, В мене чудові батьки і відносини з ними, дякую їм за можливість бути собою в школі, хоча правила були жорстокі і завжди карались але жодного фізичного фінансового чи психологічного насилля, найбільшим страхом було бачити розчарування в очах батьків, взаємоповага і все, особисті границі звісно ж батькам не розказують такі життєві ситуації які дійсно важливі підлітку які роблять його дорослішим, не запитають того що дійсно їх турбує, але має бути якийся діалог відвертий з батьками посмішка, всі люблять своїх батьків, якщо не грузити дитину непотрібними наказами вимогами можливо їй захочеться контактувати спілкуватись і прислухатись не тому що ви так сказали, а тому що важаєте це правельним, всі накази і дорікання сприймались мною навпаки, це нормально дивно посміхатись коли лишають свободи вибору, в нас була певна моральна середина між моїм хуліганством і покараннями знали що постійні докори крики нотації не діють я не ідевл ,для мене вони приклад ствратимусь виховувати своїх так як мене, хочу зателефонуватт мамі подякувати за можливість вирости щасливою людиною з хорошии вихованням освітою психікою, і головне щасливим дитинством

Не было времени быть проблемной, честно. Отец умер, мать начала работать на двух работах, приходила после 12 ночи. На мне был быт, младший брат, музыкалка, ну и школа. И это все, начиная с 10 лет

Я была белой ворой в школе и всегда немного на своей волне. Сейчас тоже остались такие тенденции, но я смирилась.

Тихая, боялась папу и вообще была очень закомплексованная

В 15-17 лет у меня были трудности в общении со сверстниками. Не было друзей. Что касается вредных привычек и половой жизни - я не курила, не пила, не встречалась с мальчиками. По ночам не гуляла. Поздних приходов домой у меня не было

была тихоней в зависимости от ситуаций и возраста.
потому что меня учили, нужно быть хорошей, никому не перечить.

в детском возрасте, как то не обращала внимания.
была более развязной.

могла в поезде спокойно зайти в купе к проводнице и спрашивать за кнопочки.
могла в магазине снять с этикетки иголку и в задницу кого уколоть, потому что у тети толстая задница. и мне было интересно, будет ли ей больно.

могла по деревьям лазить, через заборы и так далее.
кто и что подумает не заботило.

со взрослением стали появляться комплексы на почве воспитания.

к примеру, я любила каждый год ездить в детский лагерь.

даже если мне где не особо нравилось, меня это не останавливало.

везде разный коллектив.

и в 14 лет поехала в один лагерь.
в нашей комнате было 10 человек.
и одна девочка, выше меня, плотнее меня в два раза.

постоянно на меня словесно наезжала.
особенно при всех любила унизить.

до меня не доходило почему так. я плохого ничего ей не делаю и почему она так со мной.
терпела в силу своего воспитания, нужно быть хорошей, никому не перечить.

было обидно и плакала.

но в один день, когда в комнате все сидели на своих кроватях.
она начала при всех с меня смеяться, пытаясь задеть, унизить.

на тот момент мне уже все надоело.
и я ей ответила.
она не ожидала, типа что это у меня голос прорезался и все стали смеяться.

я опять ей ответила, она от злости подскочила ко мне. как я посмела сказать.
я ее оттолкнула от себя.
и тут мы начали драться.

я ее схватила за волосы, повалила на пол, лицом вниз. села на нее сверху, головой ее в пол и говорю, ну как тебе нравится, и так несколько раз повторила.

после этого она уже меня не трогала.
и сказала, что считала меня лохушкой, которую можно чморить, а она будет молчать.

другие подходили и говорили, что такого не ожидали и я молодец, что смогла за себя постоять

вот тогда я поняла, нужно не бояться, и не пытаться быть для всех хорошей. а уметь всегда за себя постоять.

я была буйной отличницей, поэтому меня не трогали

Смотря с какой стороны оценивать. Я была отличницей, училась исключительно сама, помощи не надо было. Плюс полностью сама занималась бытом лет с 11, мама могла спокойно работать. Была здорова в основном)

Но первые отношения и секс в 13, потом с 14 до 15 год, где активно общалась, куча мальчиков, с девочкой встречалась, сигареты алкоголь (родители не видели, по крайней мере в открытую). В 15 встретила будущего мужа и все успокоилось). Но тоже могла на ночь например остаться где-то, а мне 15 же, думаю, мама переживала

А сейчас как с общением?

Получше, но так как мне бы хотелось

Просто я тоже такой была. Долго с этим боролась. К 40 только смогла преодолеть. Удачи Вам)