Ми з подругою віддалились дуже.

Як вчились разом були не розлий вода, гуляли майже кожного дня, про все на світі говорили, зараз бачимось в кращому випадку раз в два місяці. Вона з хлопцем живе в пригороді, я теж, але мені значно дальше потрібно добіратись, зустрічаємося ми в місті, я ніколи не була в неї, вона ніколи не була в мене. Так склалось, що вона може спокійно відкладати зп, бо хлопець її утримує , батьки скидають гроші на карту, купили їй квартиру в місті, по її словах і колишній інколи скидає гроші, він закордоном. Я рада, що в неї так все добре склалось, вона чудова людина. Але інколи її зверхня поведінка останнім часом мене ображає. Наприклад її слова: "чому ти так далеко їздиш в місто, невже тобі батьки не могли купити квартиру?" "Чому ти не купиш собі нормальний телефон(айфон), ходиш зі старим все?", "я тебе запрошую на день народження, але одягнись в щось красиве і тому подібне". А нещодавно ми з нею зустрітись повинні були, і через форс мажор я запізнювалась на пів години, а вона сказала ,що їй далеко їхати з Ірпіня і їй не нормально мене чекати по пів години, зате як я її раніше чекала по годині то це нічого, і завжди я до неї в місто приїжала, по дві години їхала туди й назад, вона до мене ніколи