Из Германии обратно в Украину. Вы пожалели?

ну, так, очки надeньтe.

Звідки ви?

Розовые?

узнайтe у офтальмолога.

Київ

Ребенку не нравиться школа, мне сложно адаптироваться. Мы в глухом селе

Вам нужнее,заодно к психиатру запишитесь.

Аналогично, очень серьезно настроены вернуться в Киев в следующем месяце, мы хоть и не в селе а в центре крупного города, но больше нет сил и здоровья здесь оставаться , ребенок почти в 4 года ни разу не был в саду мест нет и не просите или максимум на пол дня, старший ребенок на антидепрессантах в полной дипрессии. У меня вся голова седая и куча хронических заболеваний запущенных за 2.5 года, тянула лямку с возвращением так как тупо страшно, ракеты взрывы баллистика , я боюсь да до сих пор и за детей и за себя, как почитаешь тг сколько неадекватов на улицах , минирований шахедов и прочей херни- аж спать перестаю но я уже просто выдохлась, мне настолько плохо и тяжело морально что я не вывожу и не знаю где лучше сходить с ума дома в Киеве или здесь в Германии

Ребенку не нравиться школа, мне сложно адаптироваться. Мы в глухом селе

Ну у Киева больше шансов,чем у городков Ха и Д обл.

Знакомая семья переехала из Германии в Испании. Почувствовали себя свободнее, дети учат испанский язык.

Ребенку не нравиться школа, мне сложно адаптироваться. Мы в глухом селе

Ребенку не нравиться школа, мне сложно адаптироваться. Мы в глухом селе

Я напишу дуже суб´єктивно.

Чисто моя особиста думка і мої відчуття.

Всім, хто почне глузувати в стилі ’то повертайтесь’ - відповім, що рішення про повернення чи неповернення я буду приймати без Порадниці :).

Наразі я трохи адаптувалась, почала бачити переваги, вчуся дихати вільно і вже можу щиро сказати, що відчуваю почуття вдячності Німеччині не лише через моральні засади , але й від серця.

Але.
В перший рік я задихалась.
- Чужа незнайома мова з якою я й дотепер не подружилась) - ти відчуваєш себе неповноцінною в будь-якій установі, навіть з Гугл- перекладачем.

- Купа листів, заяв, документів - ось буквально КУПА.
На них потрібно відповідати, а без знання мови все дуже важко заповнити коректно.

- Відчуття несвободи і тотального контролю (так, це переважно стосується соціальщиків, але я - серед них, тому...).
- Незрозуміла медична система ( НЕ погана, але дуже відмінна віт тієї, для кої ми звикли).
Знаєте, я ніколи не зловживала медичною допомогою в Україні, але вдома мені було набагато спокійніше від самої думки про те, що за необхідності і моїм бажанням - цю медичну допомогу я отримаю через декілька днів, а не місяців ( як в Німеччині).
Уточню, що мова про планову допомогу.
З ургентною - тут дуже ок.

Далі.
- Шкільний обов´язок ( славнозвісний ’ шульпфліхт’).
Це мій особистий біль ))))).

В батьків нема права вибору форми освіти і школи для своєї дитини (ну, майже нема).
Дитина буде вчитись там, куди її направлять.
І крапка.
Перехід на дистанційну форму, індивідуальне навчання, екстерна - майже анріал.
Перевод в іншу школу без вагомих для шульамта причин - з тієї ж серії.
Ну, і ще багато- багатоінших шкільних моментів (гарних теж є багато, та зараз я про недоліки))).

- Дотримання тиші (інколи доведене до фанатизму), скарги на сусідів і інших порушників - як норма і обов´язок порядного громадянина :)

- Інший менталітет ( тут не можу пояснити конкретно - просто відчуття, що ти живеш чуже життя в чужій країні серед чужих людей. Прекрасних, але чужих).

І так, мені дійсно було морально важко, не дивлячись на те, що це країна з гарним соцзабезпеченням і чудовими умовами для українців в цілому.

Мене попустило десь аж через 1,5 роки.

Причому попустило різко і конкретно - я неначе прокинулась - і в ту ж мить почала бачити не лише недоліки, а й переваги.

Не знаю, чи це така довга адаптація, чи просто сильні стресові особисті обставини (сімейні) відкрили очі на те, що якось раніше я не на тому акцентувала увагу....

І зараз я дивуюсь сама собі: як, ну ЯК можна було не помічати очевидних речей,?
Як можна було не бачити всіх плюсів і переваг, яких насправді набагато більше, ніж недоліків?

Але так, я тоді їх не бачила...
І не в повній мірі цінувала те, що маю....

Тому я добре розумію почуття людей, яких Німеччина ’ душить’..., прошу лише не робити поспішних висновків в прийнятті рішень.

І так, я і зараз не ідеалізую Німеччину.
Але все ж наразі я відчуваю себе вільною людиною, а не хом´ячком в клітці, і я насправді щиро вдячна цій країні за захист, безпеку, допомогу.

І це не обставини змінились,( вони залишились майже такими ж, як і були), це змінилось моє ставлення до них.

Якось так.

Кілька днів, як повернулася з молодшим сином з Чехії після 2,5 років. Кайфую від змоги швидко і зрозуміло вирішувати питання, спілкуватися. Є плани, які можу реалізувати тільки в україні. Але у мене є змога залишити старших хлопців там навчатися, а також обирати регіон тут (правда, ми зараз біля Бучі, але плануємо кудись західніше) і навіть надія на власне житло. А також розуміння, куди їхати, якщо стане гірше з війною. Тож зважуйте свої обставини. Мілліони живуть в Україні, сотні тисяч - за кордоном. І тут, і там - можливо.

Шкільний обов´язок мене дивує в тому сенсі, що школа тут стоїть над усім :). Я ж вважаю школу лише частиною життя ( важливою, але частиною), і тому мені дивно, що питання стосовно багатьох шкільних нюансів вирішують не батьки, а чужі тьоті і дяді. Зокрема, ти не маєш права поїхати з дитиною у відпустку під час шкільного періоду (це прямо злочин, можуть не пустити на літак), ти повинен йти в ту школу, в яку тебе направлять , а не ту, скажімо, яка знаходиться близько до дому ( і в якій є місця), тобі проблематично перевести дитину до іншого класу, якщо нема взаємопорозуміння з вчителем, і багато іншого. Зазначу, що тут я пишу не лише про власних дітей (одному з них якраз дуже пощастило з вчителями і т.п.), я в цілому про систему. Мені вона не зовсім близька, скажімо так. Мені ближче твердження ’ школа для дитини’ , а не ’дитина для школи’ ( Якщо що, то я теж деякою мірою колишній вчитель)))).
’ Про шуметь’ - я теж ’за’, якщо без перегинів. Але тут прийнято вмикати режим тиші мало не з 19.00. (бо в 20.00 молодші школярі вже сплять), а наші люди не дуже звикли до таких реалій )))). Мова не про бурну поведінку, мова про звук того ж чайника чи води в душі після після 21.00. Тут (принаймні, в нас)- ’картонні’ стіни, все дуже - дуже чутно, навіть звичайна розмова у вечірній час - буде чутна сусідам. А люди встають дуже рано, тому цінують своє право на комфорт. В сусідньому будинку знайомих попросили вночі не зливати унітаз, бо то дуже чутно )))). Причому, попросили не особисто, а офіційно, через управителів будинку )))). Неділя - святий день. Ніяких пилососів і пральних машин. В будні дні з 13.00 до 15.00 - теж максимальна тиша. Я не кажу, що то погано, я пишу, що то незвично і на перших порах дивує ))))). В мене є великий досвід з українською медичною системою. І вже не менший - з німецькою. Особисто для мене нема однозначної відповіді.... Хоча в Німеччині мою дитину неодноразово рятували від смерті, причому мені то нічого не коштувало в фінансовому плані. Тому я безмежно вдячна в будь- якому випадку. Ну, і знову ж таки: в кожного - власний особистий досвід. Тому і висновки можуть бути протилежними.

по поводу режима тишины смотрите хаусорднунг. Если там ничего не стоит, то вы ориентируетесь на закон. А по закону можно до 22 шуметь.
Если стоит, а вы шумите, то с вами будет общаться не полиция, а управдом. И нужно набрать вот прям очень много жалоб от соседей и то не факт, что вас выселят и не вселят обратно если вы обратитесь в суд.
Очень сложно выселить арендатора.
Просьба не смывать ночью - ок, но запрет - нет.
Про школу уже написали. Если бы была возможность не водить, то половина восточных беженцев вообще бы интегрировались, даже следующие поколения.
Многие запреты можно понять.
А несуществующие просто игнорировать)
У нас соседи немцы просто сунули в ящик записку: мы 20 октября празднуем др, будет немного шумно, спасибо за понимание. Даже не спрашивали, а просто проинформировали.

а вы ужe записались? и, да, у нас нe призывают с 18, как у вас в рашe.

Мы не шумим, во всяком случае - жалоб пока что не было )))). Просто вот такие моменты держат меня в некотором напряжении )))). Но в целом я согласна: подстраиваться должна я, а не под меня. Так как это именно я в гостях.

Когда людям есть куда вернуться,то это одно.Когда просто уже некуда,то вопрос отпадает сам собой.

Ну то коли обговорюють повернення, мають на думці, що повертатись є куди.
Інакше це вже не повернення, а внутрішня еміграція.

у меня девочка на курсах была 4 детей. До нее постоянно соседка лезла с критикой, что дети шумят. А потом эта девочка выучила немецкий, и однажды ответила, что мол законы не нарушают, имеют право в дневное время шуметь. Таким же тоном. И всё. Вопрос был закрыт.
Немцы любят жизни поучить по поводу и без)
Я к тому что когда вы знаете свои права, когда можете их озвучить то уже не чувствуешь этих ограничений. Правила одинаковы для всех. Сверх правил никто не имеет права требовать. Оковы зачастую в голове.
Тут девочка писала ’концлагерь’ ’тюрьма’ а я когда вижу как тут дети ходят толстые, худенькие, темненькие, светленькие, разноцветно окрашенные, в каких то лозмотьях, и все довольные, или как маленькие детишки прямо на земле валяются и у мамы крышу не срывает и когда вижу насколько уверенные в себе люди вырастают...ну какая же тюрьма? Мы (ну или я) намного более закомплексованные, чем они. В Украине темнокожему или гею или инвалиду намного намного намного сложнее жить. Там больше ’а что люди скажут’. И вот оно давит.

Коли ейфорія від можливості виспатися спокійно минає, то починаються інші проблеми. Вам щось відомо про піраміду Маслоу?

у меня девочка на курсах была 4 детей. До нее постоянно соседка лезла с критикой, что дети шумят. А потом эта девочка выучила немецкий, и однажды ответила, что мол законы не нарушают, имеют право в дневное время шуметь. Таким же тоном. И всё. Вопрос был закрыт.
Немцы любят жизни поучить по поводу и без)
Я к тому что когда вы знаете свои права, когда можете их озвучить то уже не чувствуешь этих ограничений. Правила одинаковы для всех. Сверх правил никто не имеет права требовать. Оковы зачастую в голове.
Тут девочка писала ’концлагерь’ ’тюрьма’ а я когда вижу как тут дети ходят толстые, худенькие, темненькие, светленькие, разноцветно окрашенные, в каких то лозмотьях, и все довольные, или как маленькие детишки прямо на земле валяются и у мамы крышу не срывает и когда вижу насколько уверенные в себе люди вырастают...ну какая же тюрьма? Мы (ну или я) намного более закомплексованные, чем они. В Украине темнокожему или гею или инвалиду намного намного намного сложнее жить. Там больше ’а что люди скажут’. И вот оно давит.

Смотря куда возвращаться.
Ну, вообще , морально плохо - это не знать - проснешься ли ты утром или тебе КАБ во двор прилетит. Вот это - не ок.
И зачем создавать себе такие проблемы - я не понимаю.
В Ужгород или в Черновцы можно и вернуться. Но зачем?