Як знайти середину між срачем і порядком, щоб не дратувало і не соромно

Я з дитинства приучена до порядку. Мама взагалі все життя трохи схиблена на чистоті, з тих хто постійно шафи відсовує при прибиранні і обої з потолками миє.
Я, слава Богу, не наскільки заморочуюсь.
Але дуже залежний настрій від порядку вдома. З появою дітей трохи змирилась, що вже не буде як раніше.
Поставила собі найважливіші пункти, мені важлива чистота кухні, сан вузла і підлоги в домі.
Але скільки не прибираю, а знов за замацані шафи на кухні, плінтуса в пилі, потьоки на плитці в ванній.
Ось ливлюсь у вікно, а воно знов брудне, а я ж тільки 3 тижні тому всі вікна перемила і перепрала штори. І так мене пригнічує ця гонка за порядком. Кожен день щосььтреба поправляти, підмивати, підчищати. Візуально наче і чисто, але якесь відчувається запущення, якщо тиждень тільки підлогу мити.
Куєву тучу часу це все забирає.
А прання.....капец, щодня є прання, а буває і 2 чи 3. Якщо вдається з речей щось підсобирати на пару днів темне/світле/делікатне, то в цей день вже буде прання постільної білизни і рушників. 4 людини в хаті і корзина повна завжди.
Щось я накрутила себе зранку капец