Чому коли питаєш якусь інформацію в наших людей які закордоном, в основному так

Агресивно відповіли ви, того і аидалені пости саме ваші.
Та ще й нелогічно.

Я в Румынии, квартиру снимаем, когда звонят, расспрашивают, так и говорю, нужно работать минимум двоим в семье чтобы жить нормально, выплат нет… Наверное обижаются, больше не звонят.
А так жильё есть, работа есть. Много наших. Приезжайте.

Ну то ваша думка.

Я не на соціалі, але не скажу що Німеччина вже такий жах, так є моменти, як і в кожній іншій країні, але не критичні. Єдине що згодна, житло зараз знайти капець як важко, забрала маму до себе, вже більше півроку шукаю, і не відомо як довго то буде тривати, хоч оформила усі доки для людей 60+. Розмовляла з дівчиною з житлової компанії, яка раніше підібрала мені житло, то каже що любі українці докладають один на одного, що аж гаї шумлять, якщо раніше німці йшли на поступки, то зараз суто згідно черги, таки навчилися листи-скарги німецькою писать
Але вдома до війни, при набагато меншій ЗП, почувала себе у 100 крат краще, що нажаль зараз під великим питанням...

Нам, хто і не виїздив і любить свою країну і в горі, і в радості, вас просто гидко читати. Тримайте себе в руках, а рот на замку. Сором.

Відкрию таємницю, в Україні, особливо там, де регулярно прилітає, також на АД стдять. Я з них тільки закордоном змогла зійти. А то 2.5 роки плотно сиділа

Ми також в Румунії. Ціни як в Україні, житло зйомне. В принципі норм, мова тільки важкувата, одне напрягає - не можу знайти сімейного лікаря, який би укладав договір з українцями. Нема місць, і все((

Ви в якому місті зараз живете? Всю війну в ньому прожили?

Это вполне закономерно.
Тут речь скорее о том, что за границей тоже не сладко, и это понимают те, кто это пережил. Просто проблемы другие.
Некоторые, сидящие там, где прилетает, не хотят выезжать, даже по Украине, когда предлагают помощь. А почему? Потому, что начинать на новом месте сложно, даже, когда язык и ментальность не поменялись.

Не погоджуюсь з Вами. Проблеми: прилітає на голову в Херсоні, Мико, Запоріжжі, Харкові, Одесі і ’тікаю від сирен’ з Франика, Чернівців чи Мукачево (особисто чула розповідь однієї біженки звідти) - трохи різне. І момент, коли ви після перезду спите всю ніч без бабахів зразу нівелює дуже багато труднощів закордону.

Мы же не сравнивали, кому хуже. Но, от того, что в некоторых регионах Украины жить небезопасно, трудности жизни за границей никуда не пропали.

Не читайте.
Назву теми бачили? Що ви тут робите?

А что она такого написала?

Не знаю... Помітила що нити в хаяти все навкруги наш національний вид спорту) ну і у людей різні умови життя, різні знання, навички і бажання шукати роботу, різні мізки щоб вчити мову. І різні звички в плані витрачати гроші. У мене є знайома, так їй чоловік з України гроші шле, бо їй не вистачає. Мені вистачає

А що дете робити якщо росіяни таки здійснять свої плани і Київ стане столицею ’проросійського державного утворення’?

Может у тех, кому вы вопросы задаете, все так и есть.
У меня родственники в Польше, пенсионеры. Живут вдвоем в одной комнате. Тут у них 4-комнатная квартира, дача, машина в гараже стоит, но возвращаться они тупо боятся.

Подивіться скільки людей в темі вам написало, що для вилучення мала б бути вагома причина. Те, що вам озвучили - маячня, вибачте. А реальність точно інша.

Такова украинская ментальность. Ничего с этим не поделать. Ни войны, ни голод, ни другие беды не меняют это на протяжении многих лет.
Есть адекватные люди, но их мало и, как правило, они не участвуют ни в каких обсуждениях.

Вопреки мнению здесь и вообще в обществе, мне лично если встречались классные люди, так они всегда из Донецка и одна семья из Мариуполя. Не знаю почему так.

Як показав досвід, вчасно було на самому початку війни

У меня приятельницы жили в одном огромном доме с детьми и мамами, хозяин приезжал раз в месяц- давал деньги на заправку авто( его он тоже выделил), никаких каммун., да что там- даже авто и штрафы за одного из детей покрывал. Но нет- все вернулись в Харьков…. Благо этой осенью две снова вернулись, но пока в лагерь😒

І моя знайома торік повернулася в Харків з 12-річним сином, бо син все ненавидить, не таке.
Тепер в Харкові під обстрілами далі маму ненавидить - і там не таке.
Дехто вже по два рази вертався, на третє коло заходять. Німці сумирно закривають і відкривають заново параграфи і документи.

Вот это у людей выдержка ( документов же уйма)🤪. Да подросткам очень тяжело, рвались все домой… мальчикам , кому уже 18 - все привыкли. Вариантов нет😒

Та наші біженці стожильні, можуть що завгодно. Був ще протилежний движ - в Канаду всі з´їздили, трошки постогнали там і назад в Німеччину повернулися.

Возможно, у меня многие знакомые брали Германию как режим ожидания и дальше в США выезжали, одна семья в Финляндию и 6 семей в белорусь, что повергло меня в дикий шок( они рассказали потом , как уехали)

Двое написали, которые знают лучше чем человек, который при этом присутствовал.

Примерно год. Полгода на АД. Точно сказать не могу, все как в тумане в это время. И муж тоже. Но мы справились, у детей все было как раз отлично. Прям легко не стало, как я писала, сначала ковид, потом война. Нужно было вывозить всех кого можем. Наверное, легче стало примерно год назад. А вообще стандартно нужно лет 5 на ’приживание’ в новой стране. Студентам и детям намного быстрее.

Да ну, на уборки, фабрики, сортировку мусора берут. Не берут на продавцов, кассиров. Но это потому что язык слабый, а был бы хороший уровень то берут. Но опрокидывают тоже часто. Из нового: семье работу на фабрике пообещали, они отказались от квартиры в региональном центре, поперлись в то городишко, нашли жилье вообще в селе, а им через 3 месяца отказали в контракте. Ну и все, из города оказаться в селе без языка и работы- это капец.

у автора шанс на хорошую работу 10% в случае, если язык знает хорошо, востребованный специалист с ор в интернациональных компаниях. Иначе 0%.
И 20% шанс на плохую.
Примерно 99% шанс присесть на пособие на пару лет.

Ну посидить на соціальній допомозі, вивчить мову, перекладе і зробить оцінку диплому і знайде роботу. Якщо не пробувати, не дізнатися, вийде чи ні.
У всіх є шанси, не всі їх використовують