Засмучуюсь через дрібниці. АД

Дуже важко мені з собою. Дуже сильно засмучують, вибивають з колії навіть дрібні неприємності. У мене син з РДУГ, не агресивний, нормальна дитина для оточуючих. Але в емоційному плані відстає від однолітків, треба постійно говорити, пояснювати, розігрувати ситуації. І навчання, все пояснюю йому і вчу з ним, але оцінки (а отже і знання) не дуже.
І в основному щоразу як я бачу погану оцінку (хоч це майже прийняла) чи знову якась проблема з однокласниками (а там все ще починається і буде гірше), в середині все просто опускається.
Щодо себе, таке рідко, бо я все контролюю, поводжусь як мені здається правильно і такого нема.
Я ніколи не показую йому свого настрою щодо цього, щоб не наростити сину комплексів, бути впевненою, бо так і він стає впевненішим, і тихо проживаю це всередині.

Я зверталась до психолога, але нічого не змінилось. Бо я прекрасно усвідомлюю проблему, розумію і знаю. Але заставити не відчувати це себе я не можу.
Найбільший страх, мабуть, що він нікуди не зможе поступити закордон, і я не вивезу і врятую його. І тут, не факт, що він кудись поступить. Страх - майбутнє.
Так от питання - це можна усунути антидепресантами? Хочу нічого не відчувати, хоч трохи, хай потім повернеться, але я б відпочила.