Я, звичайно, не перевіряла це на граматику, проте

— Що?! — голосом, повним шоку запитала Нерейва.
— Так-так, знаю, неочікувано, але й для мене це стало новиною...
— Ану, розкажи подетальніше. — майже наказовим тоном промовила Нерейва та жестом запросила Астрагора до кімнати. — Як був мраззю, так і залишився…
Відкусивши шоколадне зі шматочками апельсинової м´якоті фірмове печиво Нерейви, Астрагор сказав:
— До речі, хто вагітний — так це я.
Над столом повисла мовчанка.
— Це такий жарт, так? — у надії протягнула Нерейва. На шокований вираз обличчя жінки було боляче дивитися.
— Ні, не жарт. — лаконічно відповів на це Астрагор. — Та й чого питати? Я ж відразу повірив, що у тебе буде дитина.
— Ах, ну ти й порівняв — жіночу вагітність та чоловічу…
— Не треба поводити себе, як остання мразь, будь ласка. — з крижаним спокоєм відповів Астрагор.
Нерейва задихнулася від обурення.
— Я розумію, що у тебе зараз гормони бушують, але навіть я собі такого не дозволяла казати!
Астрагор дістав пачку цигарок «George Karelias and sons».
— О, серйозно? А що це тоді було пів години тому?
— Та я тоді чаєм поперхнулася, а ти, безсовісний, не допомагав! Всі нормальні люди зобов´язані мінімально піклуватися одне про одного… До речі, нічогенький такий з тебе батько, — додала вона, сковзнувши поглядом по коробочці.
— По-перше я навіть не людина. По-друге, що ще я зобов´язаний робити, гм?
Астрагор витягнув цигарку, запалив її вогники з пальців та, затягнувшись, пустив дим прямо чорноволосій в обличчя.
Його обличчя не мало ні сліду каяття.
Це вже було останньою краплею для Нерейви.
Її рука дала такого ляпаса Астрагору, що він відлунням загудів по всій кімнаті.
— Пішов геть з мого дому! — гарикнула Нерейва. — Поки я тебе бити не почала.
— Все-все, іду-іду. — Астрагор підхопився з місця, біжучи до дверей, оббитих шкірою, але дещо йому завадило. Справа стояли відкриті двері у кімнату, що, судячи по яскравим малюнкам на стінах та яслам, була дитячою. А на килимку, так близько біля порогу, лежала, борюкаючись, дитина. Астрагор неволі підійшов до неї, щоб розгледіти.
Хлопчик був середнього для немовляти росту, весь одягнений у біле. Очі його були фісташково-зеленими, а з волосся вже вибивався золотавий чубчик. Рот посміхався — все-таки добре, що маленький Нортон був ще замалим для того, щоб зрозуміти, що відбувалося. Тобто відбувається.
— Норте, — сказав Астрагор, трохи нагнувшись, щоб зменшити різницю у їх висоті, — а ти знаєш, що твоя мама є ще твоєю сест…
— ЗАБИРАЙСЯ ЗВІДСИ! — наказала вона, копнувши Астрагора так, що він аж полетів за поріг дверей її кімнати.
— Ауч… Боляче.