Прошла информация, что покушением на Стерненко общество отвлекают от внимания

Що конкретно Вам не сподобалось в тексті, який оприлюднили?

Хз. Але цю п´єсу зі Стерненком для чогось поставили.А що конкретно Вам там сподобалось?

Давайте тогда вашу аргументацию в чем позор сделки)))

Давайте тогда вашу аргументацию в чем позор сделки)))

Теза: Угода — не стратегічне партнерство, а фактична здача ресурсного суверенітету
🔹 1. Україна – лише ’ресурсний придаток’ у договорі
Хоч формально говориться про «спільне управління» фондом, фактично:

Україна віддає критично важливі сировинні ресурси, які мають стратегічне значення в оборонній, космічній та IT-індустріях;

В обмін — незрозумілі ’внески’ від США (типу військової допомоги, яку й так маємо отримувати).

🛑 Питання: чому американці отримують частку в управлінні над нашими надрами в обмін на те, що вже є частиною існуючої військової підтримки?

🔹 2. Немає публічного обговорення або експертизи угоди
Договір не проходив парламентське обговорення, не залучали незалежних експертів з геології, економіки чи енергобезпеки;

Все було оформлено “по-тихому” — в день замаху на Стерненка, що виглядає як інформаційна завіса.

📉 Висновок: Угода, що стосується стратегічних ресурсів на десятиліття вперед, не може підписуватись кулуарно.

🔹 3. Потенційна втрата контролю над критичними секторами
Угода відкриває можливість іноземному бізнесу отримати право на видобуток і контроль над літієм, титаном, графітом, тощо;

Подібне вже було в Африці та Латинській Америці, де транснаціональні корпорації висмоктують ресурси, лишаючи мізер країнам-хазяїнам.

🧨 Це створює умови для неоколоніалізму, де держава формально має ’контроль’, але на практиці — не отримує ні прибутку, ні суверенного впливу.

🔹 4. Геополітична пастка: один партнер – одна залежність
Передача стратегічних активів в одні руки (навіть якщо це США) — це неприпустима втрата маневреності у зовнішній політиці;

Це прив´язує Україну до конкретного інвестора й унеможливлює самостійну модернізацію галузі.

🇨🇳 🇪🇺 При тому, що Європа та Китай уже також виявляли інтерес до наших ресурсів — Україна могла б вести багатовекторну політику, а не погоджуватись на одну «угоду дружби».

📌 Підсумок для форуму:
Ця угода — не стратегічна перемога, а приклад неоколоніального мислення, коли за обіцянки інвестицій і військову допомогу країна віддає контроль над своїми майбутніми багатствами. Те, що підписали це в день «замаху» — лише підсилює відчуття, що нас намагаються змусити не дивитися в той бік, куди треба.

Теза: Угода — не стратегічне партнерство, а фактична здача ресурсного суверенітету
🔹 1. Україна – лише ’ресурсний придаток’ у договорі
Хоч формально говориться про «спільне управління» фондом, фактично:

Україна віддає критично важливі сировинні ресурси, які мають стратегічне значення в оборонній, космічній та IT-індустріях;

В обмін — незрозумілі ’внески’ від США (типу військової допомоги, яку й так маємо отримувати).

🛑 Питання: чому американці отримують частку в управлінні над нашими надрами в обмін на те, що вже є частиною існуючої військової підтримки?

🔹 2. Немає публічного обговорення або експертизи угоди
Договір не проходив парламентське обговорення, не залучали незалежних експертів з геології, економіки чи енергобезпеки;

Все було оформлено “по-тихому” — в день замаху на Стерненка, що виглядає як інформаційна завіса.

📉 Висновок: Угода, що стосується стратегічних ресурсів на десятиліття вперед, не може підписуватись кулуарно.

🔹 3. Потенційна втрата контролю над критичними секторами
Угода відкриває можливість іноземному бізнесу отримати право на видобуток і контроль над літієм, титаном, графітом, тощо;

Подібне вже було в Африці та Латинській Америці, де транснаціональні корпорації висмоктують ресурси, лишаючи мізер країнам-хазяїнам.

🧨 Це створює умови для неоколоніалізму, де держава формально має ’контроль’, але на практиці — не отримує ні прибутку, ні суверенного впливу.

🔹 4. Геополітична пастка: один партнер – одна залежність
Передача стратегічних активів в одні руки (навіть якщо це США) — це неприпустима втрата маневреності у зовнішній політиці;

Це прив´язує Україну до конкретного інвестора й унеможливлює самостійну модернізацію галузі.

🇨🇳 🇪🇺 При тому, що Європа та Китай уже також виявляли інтерес до наших ресурсів — Україна могла б вести багатовекторну політику, а не погоджуватись на одну «угоду дружби».

📌 Підсумок для форуму:
Ця угода — не стратегічна перемога, а приклад неоколоніального мислення, коли за обіцянки інвестицій і військову допомогу країна віддає контроль над своїми майбутніми багатствами. Те, що підписали це в день «замаху» — лише підсилює відчуття, що нас намагаються змусити не дивитися в той бік, куди треба.

Хз. Але цю п´єсу зі Стерненком для чогось поставили.А що конкретно Вам там сподобалось?

Теза: Угода — не стратегічне партнерство, а фактична здача ресурсного суверенітету
🔹 1. Україна – лише ’ресурсний придаток’ у договорі
Хоч формально говориться про «спільне управління» фондом, фактично:

Україна віддає критично важливі сировинні ресурси, які мають стратегічне значення в оборонній, космічній та IT-індустріях;

В обмін — незрозумілі ’внески’ від США (типу військової допомоги, яку й так маємо отримувати).

🛑 Питання: чому американці отримують частку в управлінні над нашими надрами в обмін на те, що вже є частиною існуючої військової підтримки?

🔹 2. Немає публічного обговорення або експертизи угоди
Договір не проходив парламентське обговорення, не залучали незалежних експертів з геології, економіки чи енергобезпеки;

Все було оформлено “по-тихому” — в день замаху на Стерненка, що виглядає як інформаційна завіса.

📉 Висновок: Угода, що стосується стратегічних ресурсів на десятиліття вперед, не може підписуватись кулуарно.

🔹 3. Потенційна втрата контролю над критичними секторами
Угода відкриває можливість іноземному бізнесу отримати право на видобуток і контроль над літієм, титаном, графітом, тощо;

Подібне вже було в Африці та Латинській Америці, де транснаціональні корпорації висмоктують ресурси, лишаючи мізер країнам-хазяїнам.

🧨 Це створює умови для неоколоніалізму, де держава формально має ’контроль’, але на практиці — не отримує ні прибутку, ні суверенного впливу.

🔹 4. Геополітична пастка: один партнер – одна залежність
Передача стратегічних активів в одні руки (навіть якщо це США) — це неприпустима втрата маневреності у зовнішній політиці;

Це прив´язує Україну до конкретного інвестора й унеможливлює самостійну модернізацію галузі.

🇨🇳 🇪🇺 При тому, що Європа та Китай уже також виявляли інтерес до наших ресурсів — Україна могла б вести багатовекторну політику, а не погоджуватись на одну «угоду дружби».

📌 Підсумок для форуму:
Ця угода — не стратегічна перемога, а приклад неоколоніального мислення, коли за обіцянки інвестицій і військову допомогу країна віддає контроль над своїми майбутніми багатствами. Те, що підписали це в день «замаху» — лише підсилює відчуття, що нас намагаються змусити не дивитися в той бік, куди треба.

Теза: Угода — не стратегічне партнерство, а фактична здача ресурсного суверенітету
🔹 1. Україна – лише ’ресурсний придаток’ у договорі
Хоч формально говориться про «спільне управління» фондом, фактично:

Україна віддає критично важливі сировинні ресурси, які мають стратегічне значення в оборонній, космічній та IT-індустріях;

В обмін — незрозумілі ’внески’ від США (типу військової допомоги, яку й так маємо отримувати).

🛑 Питання: чому американці отримують частку в управлінні над нашими надрами в обмін на те, що вже є частиною існуючої військової підтримки?

🔹 2. Немає публічного обговорення або експертизи угоди
Договір не проходив парламентське обговорення, не залучали незалежних експертів з геології, економіки чи енергобезпеки;

Все було оформлено “по-тихому” — в день замаху на Стерненка, що виглядає як інформаційна завіса.

📉 Висновок: Угода, що стосується стратегічних ресурсів на десятиліття вперед, не може підписуватись кулуарно.

🔹 3. Потенційна втрата контролю над критичними секторами
Угода відкриває можливість іноземному бізнесу отримати право на видобуток і контроль над літієм, титаном, графітом, тощо;

Подібне вже було в Африці та Латинській Америці, де транснаціональні корпорації висмоктують ресурси, лишаючи мізер країнам-хазяїнам.

🧨 Це створює умови для неоколоніалізму, де держава формально має ’контроль’, але на практиці — не отримує ні прибутку, ні суверенного впливу.

🔹 4. Геополітична пастка: один партнер – одна залежність
Передача стратегічних активів в одні руки (навіть якщо це США) — це неприпустима втрата маневреності у зовнішній політиці;

Це прив´язує Україну до конкретного інвестора й унеможливлює самостійну модернізацію галузі.

🇨🇳 🇪🇺 При тому, що Європа та Китай уже також виявляли інтерес до наших ресурсів — Україна могла б вести багатовекторну політику, а не погоджуватись на одну «угоду дружби».

📌 Підсумок для форуму:
Ця угода — не стратегічна перемога, а приклад неоколоніального мислення, коли за обіцянки інвестицій і військову допомогу країна віддає контроль над своїми майбутніми багатствами. Те, що підписали це в день «замаху» — лише підсилює відчуття, що нас намагаються змусити не дивитися в той бік, куди треба.

Ну,люди мають на увазі що в нас була земля і надра і ми були багатою країною а тепер продали все що над землею і під землею третім сторонам і тепер в нас немає нічого.Хоча в простих людей і так нічого не було до цього.Топто пофіг.і так нічого не мали і так нічого не маєм.Старшно це говорити але скажу - аби не стало гірше як є - а гірше,як відмомо може бути завжди.

​Аналізуючи відео замаху на Сергія Стерненка, оприлюднене 1 травня 2025 року, можна розглянути кілька аспектів, які викликають сумніви щодо автентичності події. Відео, опубліковане «Українською правдою», демонструє, як жінка чекає біля виходу з будинку, де проживає Стерненко, і здійснює постріл у його бік. Після цього один із супровідників активіста затримує нападницю, а Стерненко та інший чоловік сідають в автомобіль і залишають місце події .​
hromadske
+1
Новинарня – новини України, що воює
+1
Новинарня – новини України, що воює
+1
hromadske
+1

🔍 Моменти, що викликають сумніви:
Поведінка нападниці: Жінка стоїть спокійно біля виходу, не намагаючись приховати свою присутність або обличчя. Її дії виглядають нехарактерно для професійного кілера.​

Реакція супровідників: Один із чоловіків миттєво реагує на постріл і затримує нападницю. Це може свідчити про попередню підготовку або очікування нападу.​

Поранення Стерненка: Активіст отримав поранення, яке не загрожує життю, і куля пройшла навиліт, не зачепивши важливих органів. Це може виглядати як інсценування для створення резонансу без серйозних наслідків .​
ГЛАВКОМ
+1
ТСН.ua
+1

Час оприлюднення відео: Відео з´явилося в мережі досить швидко після події, що може свідчити про заздалегідь підготовлений сценарій.​

🧩 Можливі мотиви інсценування:
Відволікання уваги: Подія могла бути використана для відволікання уваги громадськості від інших важливих подій, таких як підписання угоди між Україною та США про співпрацю в галузі рідкісноземельних металів .​

Підвищення популярності: Інцидент міг бути спрямований на підвищення публічного іміджу Стерненка як жертви політичних переслідувань.​

Політичний тиск: Замах міг бути використаний для створення тиску на опонентів або для мобілізації прихильників.

А що Україна до цього дня вже більше 30 років не була сировинним придатком невідомо для кого?

Ну как бы мы никогда не были богатой страной) это какой-то миф, который внушают людям с не особо критическим мышлением

Арестович, перелогинься!

Так там же наче не політичне переслідування, а замовлення спецслужб рф

Давайте тогда вашу аргументацию в чем позор сделки)))

Ми ніколи не були багатою країною але ті хто були біля руля чи біля корита збагатилися на міліарди доларів і тонни золота.

В целом похоже как у алкоголика квартиру отбирают кредиты. Причем его же собутыльники.

Они и останутся богатыми)
Не стоит за них переживать)

Тут питання не в моїх переживаннях тут питання в тому що була багата країна а зробили її нищою і розвалили і збагатились.

Та никогда она не была богатой)
Ресурсной - возможно, богатой - нет)

Ніколи нічого не було але ті хто її окупував свого часу стали дуже багатими.Якось дивно