Як поводитися із мамою

В 22му мама була вимушена переїхати до нас, бо живе недалеко від бойових дій. Живемо я, вона, мій чоловік і діти.
Вона завжди була трохи з істеричними схильностями, ще пам´ятаю з дитинства, як зранку я її якось "жахливо доведу", вона ляже вмирати, а я іду до школи, а в самої душа розривається, біжу додому після першого уроку.

Ще такий в неї прикол - як що не по її - вона кудись йде на весь день, і повний ігнор, не відповідає на дзвінки тощо. Я собі, звісно, місця не знаходжу.

Я в декреті, не працюю. Вдома вже намагаюся взагалі нічого її не просити допомагати, і все одно вона каже: "Я хочу гулять (тобто десь вештатися вулицями), мені потрібен власний простір.

Ось сьогодні вона кілька разів спитала, чи не бачила я фрезу для нігтів, я сказала ні, і коли вона почала знову щось питати, я перебила і знов сказала " Ні, і не пам´ятаю, і не згадаю вже, не питай мене про це більше," на що знов почалася істерика і збір речей, щоб піти, куди очі дивляться. Але я пішла перша під предлогом того, що треба купити хліба, бо вона як піде, то ні на кого буде лишити дітей, щоб піти в магазин. Пішла, вона незабаром дзвонить: "Приходь, мені погано". Приходить - дійсно погано. Її трусить, серце болить, голова болить, вже випила 2 таблетки нітрогліцерину. Викликала швидку, приїхали, зробили кардіограму, інсульту-інфаркту нема, то поїхали.

А я вже кожного дня боюся. Просто не знаю, на що вона обратиться завтра, і чим цей наступний припадок закінчиться.

Це взагалі якось лікується? Оці намагання десь блукати під час кожної образи? Це до психіатра, чи куди? (Те, що напишуть "обом" - то ясно) Хоча не знаю, погодиться вона, чи ні. За її версією, я її не поважаю, відношуся погано тощо, ну і я в усьому винна.

Ше раз напишу: дітьми намагаюся взагалі не грузити, як про що прошу - то мінімум, тільки якщо взагалі нікому більше допомогти, а так чоловік допомагає, коли не на роботі, чи старша дитина.

Мамі 67. Проблем зі здоров´ям море. І гіпертонія, ішемічна хвороба серця, хронічна обструктивна хвороба серця, і ще багато чого.

Боюся, що вона і без мене помре сама, а як буду далеко - не встигну допомогти, а зі мною їй теж погано.