Менее Более• 18 мая в 15:54
Я не можу зупинитися?
Я не знаю, чи вийде коротко.
Коротше, я не можу зрозуміти, чи в мене невроз, чи що., але відчуватьється однозначно як якийсь розлад. Я вчитель, працюю онлайн в мовній школі і веду групи, індивідуальних учнів. Так сталося, що останні чотири роки в мене не було відпустки. Ні влітку, вихідні теж я постійно веду уроки. І ось в травні кожного разу треба вирішувати, чи роблю я перерив і коли. І кожного разу паніка і заціпеніння. Я боюсь, боюсь розслабитися. Я періодично вигоряю, але пересилюю себе і якось переварюю це. Але це вже 4 рік буде, як я відчуваю, що знову залишу учнів на літо, бо ціни скрізь страшні. Я живу з 3 дітьми, вони вже дорослі, студенти, але тільки один повноцінно заробляє, 1 підробляє курсовими. Але всі ще ми разом і все я як мама забезпечую. І хочеться якнайбільше помогти всім, захистити, на житло щоб більше відклали собі. В мене дуже помірні доходи, щоб все їм дати, тому й страшно може. Але мені вже 45, я дуже втомлююсь. І не можу зупинитись, паніка.
Чи йти мені до лікаря, і якого? І що він мені поможе, в держлікарні всі байдужі сидять, там мало толку. якесь розгублене ниття у мене. Чи все знову добре обдумати і вирішити самій. Хоч і так ясно, що я вирішу, я це відчуваю
Коротше, я не можу зрозуміти, чи в мене невроз, чи що., але відчуватьється однозначно як якийсь розлад. Я вчитель, працюю онлайн в мовній школі і веду групи, індивідуальних учнів. Так сталося, що останні чотири роки в мене не було відпустки. Ні влітку, вихідні теж я постійно веду уроки. І ось в травні кожного разу треба вирішувати, чи роблю я перерив і коли. І кожного разу паніка і заціпеніння. Я боюсь, боюсь розслабитися. Я періодично вигоряю, але пересилюю себе і якось переварюю це. Але це вже 4 рік буде, як я відчуваю, що знову залишу учнів на літо, бо ціни скрізь страшні. Я живу з 3 дітьми, вони вже дорослі, студенти, але тільки один повноцінно заробляє, 1 підробляє курсовими. Але всі ще ми разом і все я як мама забезпечую. І хочеться якнайбільше помогти всім, захистити, на житло щоб більше відклали собі. В мене дуже помірні доходи, щоб все їм дати, тому й страшно може. Але мені вже 45, я дуже втомлююсь. І не можу зупинитись, паніка.
Чи йти мені до лікаря, і якого? І що він мені поможе, в держлікарні всі байдужі сидять, там мало толку. якесь розгублене ниття у мене. Чи все знову добре обдумати і вирішити самій. Хоч і так ясно, що я вирішу, я це відчуваю
показать весь текст
1
4
44
0
Ответ дляИграю_на_кларнете
Боже, натали, я думала тебя хлопнули наконец-то навсегда. А ты тут, продолжаешь заманивать в лички?
А не боишься, что автор этой темы тоже, скажем так, не совсем 45-летняя мама трех корзиночек?
А не боишься, что автор этой темы тоже, скажем так, не совсем 45-летняя мама трех корзиночек?
А Вы не боитесь задавать такие несуразные вопросы? Или это приглашение к разговору?
1
Та все є. Ну я ж не можу автобіографію у старпості писати. Я вибудувала собі таке життя, як завжди хотіла. 20 років займаюся улюбленою роботою, яка є моїм хоббі, і ще й досі вона мене надихає. Просто перепрацьовую роками. В мене квартира в передмісті києва, ліс, стадіон, я люблю місце, де живу. Я постійно читаю, слухаю книги, раніше їздила в київські парки, просто для душі, тепер вже якось ні. З чоловіком гармонійні стосунки, просто я завжди прагнула незалежності, і її маю. теж рада, так я хотіла. Діти хороші, на 2-3 курсі зараз. Я все маю, просто втома, нервове напруження чи що. Хочеться безперервно *підстеляти солому*, нема спокою внутрішнього
Ответ дляИграю_на_кларнете
Боже, натали, я думала тебя хлопнули наконец-то навсегда. А ты тут, продолжаешь заманивать в лички?
А не боишься, что автор этой темы тоже, скажем так, не совсем 45-летняя мама трех корзиночек?
А не боишься, что автор этой темы тоже, скажем так, не совсем 45-летняя мама трех корзиночек?
Та ладно, нічого страшного, я можу здаватися трохи недалекою, може, з першого погляду, але якщо людина хоче щось мені продати, то це не протизаконно, нехай 
Где-то вы обманываете себя. В старпосте у вас нет выходных и отпуска, а здесь все прекрасно. Кроме чтения, чем еще занимаетесь? Что с физической активностью? Муж служит насколько я помню было выше. Получается вы или работаете или сама? Нигде не увидела про социальную жизнь, подруги, родственники?
Крім книг, я готуюсь до уроків і проводжу їх. Я все життя кожен день на стадіоні, або через день. В мене інвалідність по ендокринології, я звикла слідкувати за здоров´ям. Але я досить слаба через це,фізично багато не можу навантажуватися. Чоловік у військовій сфері, інвалід війни і далі служить, подруг нема, мені ок. Так, я живу майже весь час сама, тобто з дітьми. Працюю онлайн. Для мене ідеально. В школі працювала колись, з жахом згадую соціальне життя. Дуже втрачала енергію.
Так у вас ваш круг общения замкнут на детях. Мозг не может переключиться, по сути кроме работы больше ничего нет. Отсюда и ваша тревога за будущее, потому что настоящее так себе, все одно и то же по кругу.
Что делала бы я- установила себе один выходной, пусть воскресенье. Время только для себя. Заглянула бы внутрь себя, какие у меня желания? Красиво выглядеть? Играть на пианино? Оригами? Танцы? Если ничего не привлекает, просто попробовать разное. Сегодня я иду в театр. Через неделю пешая прогулка по Киеву. Еще через неделю Чернигов. Не важно что именно, но нужно искать источник новых впечатлений. И не один. Запланировать отпуск, желательно с мужем. Не знаю, Карпаты или Одесса или спа-викенд или домик с шашлыками на озере.
Что делала бы я- установила себе один выходной, пусть воскресенье. Время только для себя. Заглянула бы внутрь себя, какие у меня желания? Красиво выглядеть? Играть на пианино? Оригами? Танцы? Если ничего не привлекает, просто попробовать разное. Сегодня я иду в театр. Через неделю пешая прогулка по Киеву. Еще через неделю Чернигов. Не важно что именно, но нужно искать источник новых впечатлений. И не один. Запланировать отпуск, желательно с мужем. Не знаю, Карпаты или Одесса или спа-викенд или домик с шашлыками на озере.
Дуже дякую, звучить справді розумно. Про вихідний - так я б звісно не була б проти, але це не завжди можливо втиснути всіх учнів у розклад з 1 вихідним. Ну от ніяк. І відпрацювання, переноси все одно на вихідних. Але я стараюся, звісно, але потім з´являються нові учні, і я все одно заповнюю всі вікна в усі дні. Мені цікаві нові проекти, щиро цікаві. Хоч і потерпаю від головних болей регулярно.
З чоловіком періодично виникаю суперечки через оце моє перевантаження. Але я не можу нікому довірити життя, ніколи не могла. Тільки на себе і свої ресурси розраховую, а їх треба поповнювати пезперервно. Коротше, перечитала це, я дійсно безнадійна, просто з віком стала гірше тягнути об´єм. Я завжди виберу роботу, а не відпочинок. Ще відчуваю якийсь внутрішній страх раптово померти, моя хвороба з таких, підсвідомо відчуваю типу - коли мені розслаблятися, я не в тих умовах.
З чоловіком періодично виникаю суперечки через оце моє перевантаження. Але я не можу нікому довірити життя, ніколи не могла. Тільки на себе і свої ресурси розраховую, а їх треба поповнювати пезперервно. Коротше, перечитала це, я дійсно безнадійна, просто з віком стала гірше тягнути об´єм. Я завжди виберу роботу, а не відпочинок. Ще відчуваю якийсь внутрішній страх раптово померти, моя хвороба з таких, підсвідомо відчуваю типу - коли мені розслаблятися, я не в тих умовах.
Простой совет продажника- поднимаете прайс на 10%-15%. После этого 10-15% клиентов у вас отваливаются и освобождается время. Оставшиеся приносят то же кол-во денег что и раньше.
1
Честно, звучит как бред , не хочу вас обидеть. Но у вас есть риск умереть и именно поэтому вы не наслаждаетесь жизнью.
Я вас очень понимаю, почти 20лет жила работой, бежала быстрее, выше, сильнее. Точно как вы, ни подруг ни друзей, только коллеги.
Пока из-за войны не уехала и не стала строить жизнь заново. И оказалось, что жизнь может быть другой. С подругами, с выходами в кафе, с поездками в разные места вокруг. С красивой одеждой, с концертами. С танцами и теннисом.
Я изменилась изнутри. Стала излучать женственность, а не пот вечно бегущей кобылы. При этом я иду своим путем на работе, прогрессирую но уже нет вот этой сумасшедшей зацикленности.
Я вас очень понимаю, почти 20лет жила работой, бежала быстрее, выше, сильнее. Точно как вы, ни подруг ни друзей, только коллеги.
Пока из-за войны не уехала и не стала строить жизнь заново. И оказалось, что жизнь может быть другой. С подругами, с выходами в кафе, с поездками в разные места вокруг. С красивой одеждой, с концертами. С танцами и теннисом.
Я изменилась изнутри. Стала излучать женственность, а не пот вечно бегущей кобылы. При этом я иду своим путем на работе, прогрессирую но уже нет вот этой сумасшедшей зацикленности.
Так, саме це, страх відстати! Бути не в потоці нового в професії, відволіктись. Цей страх завжди зі мною. І чесно, я не хочу. Зараз я ще в силі, але мені 50 через 5 років. Я ще хочу бігти цей період. П
Червень ще працюю в повному об´ємі, на липень тільки 1-2 термінових НМТ залишу.
Червень ще працюю в повному об´ємі, на липень тільки 1-2 термінових НМТ залишу.
Ваша проблема что вы себя ассоциируете с профессией. А это должно быть только частью вашей личности. Найдите и почитайте о колесе жизненного баланса, может вам это поможет.
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу