Как тяжело жить с человеком которого не любишь

Вот и для меня он что-то по-типу друга, а хочется именно любимого человека рядом

І я повторюю.Навіть найкращий тато на відстані і при розлученні перестає бути найкращим.Бо дитині тато і мама потрібні щохвилини.Зранку коли всі встають,ввечері коли лягають спати. Знаю одну дитину в родичів.Там після сварки одного разу в дитини виникла травма,що батьки розлучаться,Дитина має страх що батьки не будуть разом жити. Поки ще малі ,то вони не розуміють а потім замкнуться в собі.Це погано!

и какие варианты вы видите?

зіпсували мужику життя - жаліти вас? 2 дітей...Ну шукайте любов- тільки любов то таке мімольотне.. А нормальний чьоловік то як шанс який не усім випада. Я з чьоловіком з 15 мені 42 ..любов була але чи є зараз? почуття то таке що проходить з часом. А повага підтримка набувається з часом. І коли в 15 мені треба було почуття то зараз треба стабільність та повага. Вам так розумію ще не за 40 - життя одне відпустіть чьооловіка та шукайт своє щастя

Розлучаються якраз ті, хто з дурного кохання сунувся в шлюб, а треба на холодну голову, за розрахунком дуже міцні шлюби, головне, щоб розрахунок був правильний.

моя бабуся діда не любила виходила коли заміж в 24. Прожила з ним до 77 років- він її на руках носив- і бачачи як жили інші- чьоловік то пив то в кого бив. Діда обожнювати/любити стала- цінувати і тп. Це її слова- нажаль вже нема ні її ні дідуся.

От нехай спробує на строні знайти ’любов’.Там прозріє точно.Бо чужий мужик , то не свій перевірений роками.Скоро любити перехочеться.Тоді свого заціните ,і він стане ідеальним для вас. Шкода вашого чоловіка.

Вам одній буде краще з дітьми? Не думаю, якщо чоловік нормальний, то трималась би його, любов, то в фільмах прям, або коли підлітки, або перші півроку

Ава. То на життя матері можна покласти. Дійсно, воно ж не вартує вже нічого. Я ж кажу, наступне життя проживе як слід.

в ваших словах 99% правди. Але автор це не зрозуміє ми вчимося на своїх помилках- та віримо у казку. автор не зрозуміє щастя поки не втратить. А 1% що втративши що має знайде ще краще

Автор, а дітки у вас якого віку? Та ви самі якого віку? Чоловік вас забезпечує, чи хтось з дітьми допомагає? Чи ви весь час сама з дітьми? Можливо, ви дуже стомилися. На чоловіка фінансово можна покластися, ви заможні? Як чоловік до вас ставиться, до дітей, чи не ображає?

Не знаю, що вам порадити. Мені достатньо того, що у нас повага, однакові інтереси та погляди на життя, на сім´ю і виховання дітей. Нам цікаво разом, ми турбуємося один про одного, хвилюємося, щоб доїхав хтось знав, коли кудись їдемо один без одного, пишемо за день друг другу, любимо робити сюрпризи та щось дарувати просто так. Фізично він мені не друг і не огидний, так як у мене є потяг до нього. Але я не вважаю це коханням. Я знаю, що він мене дуже кохає. Мені цього в сімейному житті достатньо. Я вже доросла, також є минуле, щоб не проміняти стабільність на пристрасть протягом невеликого часу, а потім буде теж саме.

Почитайте Унесенные ветром. Там все написано. Если не дойдет, то тогда и не важно

Ваша ситуація нормальна і прекрасна. І те, що Ви зі школи разом - це теж дуже романтично і чудово.
А тепер мій приклад: жодних тривалих відносин до 29 років, тобто десяток побачень на декілька разів. З них 1 печальний сексуальний досвід в 27 років. В 29 років я зрозуміла, що полагатися на те, що колись мене ’любов і на пічці знайде’ - погана стратегія. І так, я вийшла заміж за некоханого чоловіка, який був в мене закоханий. Ну крім того, я давно його знала і він був порядний, добрий і розумний, що було важливо. Шлюб дав мені 2 прекрасних дітей. Щастя в шлюбі я не отримала, тільки тил і підтримку.
Думаєте ті, хто так виходять заміж мають великий вибір партнерів перед собою? Скоріш за все, це єдиний, з ким можна була будувати сім´ю на той момент. Ви думаєте, я б не хотіла відносин в юності? Да ще які продовжуються і потім? Але в мене їх не було.
На жаль, з близьких моїх подруг, окрім мене, дві ближче до 30 вийшли заміж за некоханих. Одна залишилася старою дівою без відносин. Одна мала декілька нещасливих відносин, а в 40 років знайшла свого чоловіка, який через два роки трагічно загинув. І знов вона одна, бо знов не складається.
Ваш досвід дійсно з меньшості. І це добре, що Ви не знаєте іншого.

А какой тут может быть совет?
И вам не его жалко. Вам себя жалко. Уровень комфорта резко упадёт, если вы уйдёте, не так ли?

Дивлячись що вважати любов´ю.

Якшо ви з тих кому потрібен драйв, біготня, емоційні качелі, люблюнімагу - до психолога.

Спокійне життя з нормальною людиною яка до тебе гарно ставиться - шо може бути краще?

Автор у мене знайома пішла за ’коханням’ з 2 дітьми до йобаря, де були квіти, дорогі машини і любофь, він її мурижить третій рік. Юзає бо вона симпатична. Заміж не пропонує. Приїхала недавно, дивлюсь - вона вже у мами живе

Її тихий та спокійний чоловік зараз за кордоном, нарасхват, бо нормальний і з руками, шо ростуть з правильного місця, має гарну роботу в сша і дівчину яка за ним трясеться

Думайте

Это не ваше дело
Займитесь своей жизнью

Не все способны любить впринципе. Ну и вцелом, уйдёт автор от мужа с 2мя маленькими детьми. И что, любовь найдётся? Не факт. До брака же что то не находилась, что аж замуж вышла за не любимого, и детей родила.

Автор, вас за эти слова здесь высмеяли. А я с вами согласна. Это предательство.
Вам сейчас мужа жалко, а после измены угрызение совести перед ним будет еще больше. Но поймут это лишь только те у кого еще остались моральные принципы и уважение к своим мужьям.

Впервые, я соглашусь с Лилу🤣

Себя не жаль? Ваша же жизнь проходит мимо.

Вы поймёте что любили его когда потеряете.

Прекраснейший совет! Но автор Вас не услышит, не поймет. Она хочет жить не головой, а сердцем. Грустно, ее ждут большие разочарования.

а у вас был когда то любимый человек? есть с чем сравнивать? может вы просто не способны на это чувство?
Дружба, уважение, общие интересы, дети - прекрасный фундамент для семьи.
Вам может просто после декрета тяжело? Быт накрыл.
Автор, а если бы вы узнали, что муж вас не любит, а просто вы ему нравитесь, вы бы разрушили семью и развелись или остались бы вместе?

Найдите любовника. Муж спалит. Если с нормальной самооценкой, то пошлет Вас. Вот тогда вас накроет и начнете любить его и страдать, что Вы не вместе.
Если не пошлет, тут конечно проблемно. Уходите к любовнику. Или в никуда. Потом ждать пока он успокоится, найдет себе новую женщину, вот тогда можно пытаться вернуть и начинать страдать, осознавать что вы его столько лет любили, просто неосознанно

через время бросать его нужно, себя жалеть и искать своего человека, жить с нелюбимым это мука, ищите любимого. Многие мужики живут с женщиной тк она удобная, при этом гуляя с другими, можно так же попробовать, их же методами

Спрошу у Вас насколько Вы не любите мужа? Просто равнодушны или отторжение физическое? На уровне неприятен его запах и т.д.?

А почему через время? Зачем забирать время другого человека? Может более честно будет уйти и дать ему возможность встретить человека, который полюбит его?
Если муж автора ее любит и хорошо относится наверно заслужил на то, что бы с ним были хотя бы искренны. А не использовали как временный вариант, быстро поменяв на другого при первой возможности.

Любимый человек был и любовь была большой и взаимной. Но, нам двоим было тяжело. Я человек эмоция, мой муж более логичный, спокойный и не особо эмоциональный, бывший тоже был человеком эмоцией. Были постоянные эмоциональные качели. С мужем просто и спокойно.