Потрібна порада. Якщо можливо, без засуджень

Мені 19. Намагатимусь бути максимально відвертою, не знаю як швидко видалять цей пост, але можливо зможу виговоритись. Кілька місяців тому мій наречений помер від випадкової травми – ми жили разом 3 роки. Коли я його зустріла, забила на навчання, яке й так було дистанційним, бо відчувала, що мені більше не треба про нього турбуватися. Він повністю брав на себе відповідальність і ми жили доволі добре, і я могла займатися своїми хобі. Ми планували одружитися і вже подали документи, але до реєстрації не встигли. Глибоко переживаю цю втрату і приймаю антидепресанти, але не почуваюсь набагато краще. Просто плачу менше.

Зараз я розумію об’єктивно, а не лише через горе, що ніколи не зустріну таку людину, бо мене цікавила б лише та сама глибока зв’язок, який я відчувала з ним, і я ніколи не відчувала це ні з ким іншим. Інші мені були нудні, і він по суті був моїм єдиним другом. Коли все це сталося, його батьки вигнали мене з його квартири, щоб я, як його цивільна дружина, не мала ніяких претензій. Вони чомусь думали, що я почну судитися, хоча ніяких прав я не мала. І поки він помирав у лікарні, я доглядала за ним, продала речі які він мені купував. Після його смерті довелося повернутися до маленького рідного міста, яке так пригнічує, що важко з чимось порівняти.

Зараз батьки та бабуся не проти, щоб я жила з ними, але хочуть, щоб я рухалася далі. Я не вживаю алкоголь, наркотики, просто замкнулася і страждаю. Почуваю себе фізично погано. Було б легше жити так, як раніше. В мене був сад, ми планували дітей. Але я вже не зможу знайти такого чоловіка. Я наче гарна, але хлопці пропонують лише випадковий секс і нікого я не цікавлю. Цього року я вже пропустила вступ – я ніколи не здавала іспити і втратила звичку спілкуватися. не уявляю процес, не можу уявити, як жити десь, у гуртожитку… просто хочу повернутися до того життя і навіть не можу ходити тими вулицями. І мене панічно лякає робота – усе моє життя протягом останніх років полягало лише в тому, що я робила те, що любила. Я готувала, купувала собі речі, ходила плавати, танцювати, малювати. Але все ж ніколи не мала значущих соціальних взаємодій.

Я багато думала про смерть після цієї втрати, бо це життя – чисте пекло і нерозуміння. Знаю, що для інших є багато інших сфер життя - але мене нічого не цікавить, якщо я самотня. Важко прокидатися і засинати з тою думкою, що я взагалі не уявляю, що зі мною трапиться. Я намагалася покінчити життя самогубством у 14 років – тоді життя здавалося нудним і сірим. Я наковталась таблеток, мене відкачали, і я деякий час перебувала в психіатричній лікарні. Потім я зустріла його і справді розквітла – це було наче величезне натхнення. Зараз я розумію, що що який шлях я би не обрала зараз, це вже буде жахливо. Просто жалюгідне існування. Якщо б я поїхала за кордон на важку роботу, швидко зламалася б там теж. І я ніколи не відчувала, щоб хтось любив мене або розумів так, як він, і я знаю, що ніхто інший так ніколи не любитиме. Він був дуже спокійний та розуміючий, і я просто була собою.

Щиро хочу померти. Часто. Не вірю в життя після смерті та бога, просто є така думка, що все моє життя - страждання, і деколи вони змінюються на щось нейтральне, що не варто цього. Неважливо, прожила я б щасливо або ні, декілька місяців або 90 років - все одно один і той же результат. Якби я не була заморожена шоком, я б напевно хотіла бути кремованою разом з ним в той день. Зараз я боюся зробити помилку, випадково вижити і знову переживати те, що в 14. Я не можу різати себе чи колоти собі щось, боюсь крові і не маю доступу до морфію чи інших гуманних способів. А якщо спробую повільно добивати себе якимись речовинами, це буде теж довго. Я боюсь агонії та болю. І в той же час реально не хочу, щоб це продовжувалося. Коштів на евтаназію поїхати в Швейцарію теж не маю. Бо я розумію, що якби запропонували, то погодилась би. Можливо купила собі б мотоцикл, спробувала щось екстремальне щоб це було швидко. Але в мене нема таких можливостей. В усіх інших випадках паніка бере і інстинкт самозбереження. Як мені знайти мужність і рішучість? Будь ласка, порадьте що завгодно. Розумію, що це все звучить максимально безглуздо, але я в повній розгубленості і буду вдячна за будь-які слова.