Панна Кота• 12 сентября в 16:17
Потрібна порада. Якщо можливо, без засуджень
Мені 19. Намагатимусь бути максимально відвертою, не знаю як швидко видалять цей пост, але можливо зможу виговоритись. Кілька місяців тому мій наречений помер від випадкової травми – ми жили разом 3 роки. Коли я його зустріла, забила на навчання, яке й так було дистанційним, бо відчувала, що мені більше не треба про нього турбуватися. Він повністю брав на себе відповідальність і ми жили доволі добре, і я могла займатися своїми хобі. Ми планували одружитися і вже подали документи, але до реєстрації не встигли. Глибоко переживаю цю втрату і приймаю антидепресанти, але не почуваюсь набагато краще. Просто плачу менше.
Зараз я розумію об’єктивно, а не лише через горе, що ніколи не зустріну таку людину, бо мене цікавила б лише та сама глибока зв’язок, який я відчувала з ним, і я ніколи не відчувала це ні з ким іншим. Інші мені були нудні, і він по суті був моїм єдиним другом. Коли все це сталося, його батьки вигнали мене з його квартири, щоб я, як його цивільна дружина, не мала ніяких претензій. Вони чомусь думали, що я почну судитися, хоча ніяких прав я не мала. І поки він помирав у лікарні, я доглядала за ним, продала речі які він мені купував. Після його смерті довелося повернутися до маленького рідного міста, яке так пригнічує, що важко з чимось порівняти.
Зараз батьки та бабуся не проти, щоб я жила з ними, але хочуть, щоб я рухалася далі. Я не вживаю алкоголь, наркотики, просто замкнулася і страждаю. Почуваю себе фізично погано. Було б легше жити так, як раніше. В мене був сад, ми планували дітей. Але я вже не зможу знайти такого чоловіка. Я наче гарна, але хлопці пропонують лише випадковий секс і нікого я не цікавлю. Цього року я вже пропустила вступ – я ніколи не здавала іспити і втратила звичку спілкуватися. не уявляю процес, не можу уявити, як жити десь, у гуртожитку… просто хочу повернутися до того життя і навіть не можу ходити тими вулицями. І мене панічно лякає робота – усе моє життя протягом останніх років полягало лише в тому, що я робила те, що любила. Я готувала, купувала собі речі, ходила плавати, танцювати, малювати. Але все ж ніколи не мала значущих соціальних взаємодій.
Я багато думала про смерть після цієї втрати, бо це життя – чисте пекло і нерозуміння. Знаю, що для інших є багато інших сфер життя - але мене нічого не цікавить, якщо я самотня. Важко прокидатися і засинати з тою думкою, що я взагалі не уявляю, що зі мною трапиться. Я намагалася покінчити життя самогубством у 14 років – тоді життя здавалося нудним і сірим. Я наковталась таблеток, мене відкачали, і я деякий час перебувала в психіатричній лікарні. Потім я зустріла його і справді розквітла – це було наче величезне натхнення. Зараз я розумію, що що який шлях я би не обрала зараз, це вже буде жахливо. Просто жалюгідне існування. Якщо б я поїхала за кордон на важку роботу, швидко зламалася б там теж. І я ніколи не відчувала, щоб хтось любив мене або розумів так, як він, і я знаю, що ніхто інший так ніколи не любитиме. Він був дуже спокійний та розуміючий, і я просто була собою.
Щиро хочу померти. Часто. Не вірю в життя після смерті та бога, просто є така думка, що все моє життя - страждання, і деколи вони змінюються на щось нейтральне, що не варто цього. Неважливо, прожила я б щасливо або ні, декілька місяців або 90 років - все одно один і той же результат. Якби я не була заморожена шоком, я б напевно хотіла бути кремованою разом з ним в той день. Зараз я боюся зробити помилку, випадково вижити і знову переживати те, що в 14. Я не можу різати себе чи колоти собі щось, боюсь крові і не маю доступу до морфію чи інших гуманних способів. А якщо спробую повільно добивати себе якимись речовинами, це буде теж довго. Я боюсь агонії та болю. І в той же час реально не хочу, щоб це продовжувалося. Коштів на евтаназію поїхати в Швейцарію теж не маю. Бо я розумію, що якби запропонували, то погодилась би. Можливо купила собі б мотоцикл, спробувала щось екстремальне щоб це було швидко. Але в мене нема таких можливостей. В усіх інших випадках паніка бере і інстинкт самозбереження. Як мені знайти мужність і рішучість? Будь ласка, порадьте що завгодно. Розумію, що це все звучить максимально безглуздо, але я в повній розгубленості і буду вдячна за будь-які слова.
Зараз я розумію об’єктивно, а не лише через горе, що ніколи не зустріну таку людину, бо мене цікавила б лише та сама глибока зв’язок, який я відчувала з ним, і я ніколи не відчувала це ні з ким іншим. Інші мені були нудні, і він по суті був моїм єдиним другом. Коли все це сталося, його батьки вигнали мене з його квартири, щоб я, як його цивільна дружина, не мала ніяких претензій. Вони чомусь думали, що я почну судитися, хоча ніяких прав я не мала. І поки він помирав у лікарні, я доглядала за ним, продала речі які він мені купував. Після його смерті довелося повернутися до маленького рідного міста, яке так пригнічує, що важко з чимось порівняти.
Зараз батьки та бабуся не проти, щоб я жила з ними, але хочуть, щоб я рухалася далі. Я не вживаю алкоголь, наркотики, просто замкнулася і страждаю. Почуваю себе фізично погано. Було б легше жити так, як раніше. В мене був сад, ми планували дітей. Але я вже не зможу знайти такого чоловіка. Я наче гарна, але хлопці пропонують лише випадковий секс і нікого я не цікавлю. Цього року я вже пропустила вступ – я ніколи не здавала іспити і втратила звичку спілкуватися. не уявляю процес, не можу уявити, як жити десь, у гуртожитку… просто хочу повернутися до того життя і навіть не можу ходити тими вулицями. І мене панічно лякає робота – усе моє життя протягом останніх років полягало лише в тому, що я робила те, що любила. Я готувала, купувала собі речі, ходила плавати, танцювати, малювати. Але все ж ніколи не мала значущих соціальних взаємодій.
Я багато думала про смерть після цієї втрати, бо це життя – чисте пекло і нерозуміння. Знаю, що для інших є багато інших сфер життя - але мене нічого не цікавить, якщо я самотня. Важко прокидатися і засинати з тою думкою, що я взагалі не уявляю, що зі мною трапиться. Я намагалася покінчити життя самогубством у 14 років – тоді життя здавалося нудним і сірим. Я наковталась таблеток, мене відкачали, і я деякий час перебувала в психіатричній лікарні. Потім я зустріла його і справді розквітла – це було наче величезне натхнення. Зараз я розумію, що що який шлях я би не обрала зараз, це вже буде жахливо. Просто жалюгідне існування. Якщо б я поїхала за кордон на важку роботу, швидко зламалася б там теж. І я ніколи не відчувала, щоб хтось любив мене або розумів так, як він, і я знаю, що ніхто інший так ніколи не любитиме. Він був дуже спокійний та розуміючий, і я просто була собою.
Щиро хочу померти. Часто. Не вірю в життя після смерті та бога, просто є така думка, що все моє життя - страждання, і деколи вони змінюються на щось нейтральне, що не варто цього. Неважливо, прожила я б щасливо або ні, декілька місяців або 90 років - все одно один і той же результат. Якби я не була заморожена шоком, я б напевно хотіла бути кремованою разом з ним в той день. Зараз я боюся зробити помилку, випадково вижити і знову переживати те, що в 14. Я не можу різати себе чи колоти собі щось, боюсь крові і не маю доступу до морфію чи інших гуманних способів. А якщо спробую повільно добивати себе якимись речовинами, це буде теж довго. Я боюсь агонії та болю. І в той же час реально не хочу, щоб це продовжувалося. Коштів на евтаназію поїхати в Швейцарію теж не маю. Бо я розумію, що якби запропонували, то погодилась би. Можливо купила собі б мотоцикл, спробувала щось екстремальне щоб це було швидко. Але в мене нема таких можливостей. В усіх інших випадках паніка бере і інстинкт самозбереження. Як мені знайти мужність і рішучість? Будь ласка, порадьте що завгодно. Розумію, що це все звучить максимально безглуздо, але я в повній розгубленості і буду вдячна за будь-які слова.
показать весь текст
2
2
6
автор
Панна Кота
• 12 сентября в 16:46
Ответ дляТриндичіха Байрактар
Тема как раз что надо , для дурдома
Пожалуйста, просто свалите отсюда. Я уже заблокировала Вас, но не помогает. Здесь больше всего Ваших комментов - тема для дурдома, тема ужасно смешная - просто проигнорируйте её.
1
1
Триндичіха Байрактар• 12 сентября в 16:47
Ответ дляПанна Кота
Пожалуйста, просто свалите отсюда. Я уже заблокировала Вас, но не помогает. Здесь больше всего Ваших комментов - тема для дурдома, тема ужасно смешная - просто проигнорируйте её.
Удалено администрацией...
автор
Панна Кота
• 12 сентября в 16:47
Ответ длякотопёс
Голосую за ЗСУ, а там на серйозне завдання. Хоч користь буде. Заодно хлопця гарного знайде. Там вибір ого-го. На одну жінку кілька тисяч чоловіків. То знайдеться рідна душа обов`язково.
Дякую. Не замислювалась про це навіть
котопёс• 12 сентября в 16:47
Ответ дляТриндичіха Байрактар
Главное шоб женскую мобилизацию не объявили, иначе проект автора пойдет по женскому половому органу
Не об`являть. Хлопців випустили до 22.
Триндичіха Байрактар• 12 сентября в 16:48
Ответ длякотопёс
Не об`являть. Хлопців випустили до 22.
Хлопци не жинки. В них член е
1
3
Неваляшкина• 12 сентября в 16:49
Ответ дляТриндичіха Байрактар
Тема как раз что надо , для дурдома
Вам виднее
автор
Панна Кота
• 12 сентября в 16:50
Ответ дляТриндичіха Байрактар
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
Неваляшкина• 12 сентября в 16:50
Ответ дляПанна Кота
Пожалуйста, просто свалите отсюда. Я уже заблокировала Вас, но не помогает. Здесь больше всего Ваших комментов - тема для дурдома, тема ужасно смешная - просто проигнорируйте её.
Если вы не троль, попробуйте с животными поработать. Просто в приют с собачками. Там руки всегда нужны. Животные лечат. И не язвят как некоторые тут свой понос во все стороны кидают. Я теряла близкого друга, знаю о чем говорю
3
автор
Панна Кота
• 12 сентября в 16:52
Я никого не заставляю читать мою тему. Никого не троллю и не прошу денeг, как некоторые делают, просто говорю искренне. Всё. Я знаю, что я псих. И я никому не желаю переживать подобное. Но я не хочу читать эти гадости.
5
2
Триндичіха Байрактар• 12 сентября в 16:53
Ответ дляПанна Кота
Я никого не заставляю читать мою тему. Никого не троллю и не прошу денeг, как некоторые делают, просто говорю искренне. Всё. Я знаю, что я псих. И я никому не желаю переживать подобное. Но я не хочу читать эти гадости.
Удалено администрацией...
автор
Панна Кота
• 12 сентября в 16:53
Ответ дляНеваляшкина
Если вы не троль, попробуйте с животными поработать. Просто в приют с собачками. Там руки всегда нужны. Животные лечат. И не язвят как некоторые тут свой понос во все стороны кидают. Я теряла близкого друга, знаю о чем говорю
Спасибо. Его кот старенький тоже недавно умер, я сомневалась, не хотела заводить нового. Это меня добило ещё больше. Но я попробую. Я люблю собак тоже.
3
1
автор
Панна Кота
• 12 сентября в 16:54
Ответ дляТриндичіха Байрактар
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
СкумбріяП8• 12 сентября в 16:58
Ох, уж эти абзацы
Так чат gpt уже скоро самовыпилится от промптов автора.
Так чат gpt уже скоро самовыпилится от промптов автора.
1
Гарантую неперелевки• 12 сентября в 16:58
Ответ дляНекомильфо
Вас чекає ЗСУ . Там і жити і любити буде бажанння .
Дно
1
котопёс• 12 сентября в 17:00
Ответ дляПанна Кота
Дякую. Не замислювалась про це навіть
Там багато чоловіків що втратили побратимів. Вас зрозуміють, бо в них такі самі проблеми. То ви там знайдете собі як не хлопця, так будете в середовищі що вас розуміє. Заодно навчитесь цінити своє життя, коли побачите як інші вмирають.
4
СкумбріяП8• 12 сентября в 17:01
Ответ дляРубаю олівлє
Авторе, напишіть мені на телеграм
Я розумію вас
Зараз на антидепресантами, втратила кохану людину рік тому
Можемо поговорити
+380956551803 по номеру знайдіть мене
Я розумію вас
Зараз на антидепресантами, втратила кохану людину рік тому
Можемо поговорити
+380956551803 по номеру знайдіть мене
Это ж надо - при первом удобном случае так щедро раздавать свои телефоны
Как тут, например
https://sovet.kidstaff.com.ua/question-3713850-1
Как тут, например
https://sovet.kidstaff.com.ua/question-3713850-1
3
Пік Антна• 12 сентября в 17:02
Ответ дляПанна Кота
Пожалуйста, просто свалите отсюда. Я уже заблокировала Вас, но не помогает. Здесь больше всего Ваших комментов - тема для дурдома, тема ужасно смешная - просто проигнорируйте её.
Автор, вам потрібна мета і зайнятість часу.
Life is a way, not a destination.
Потрібний рух. Напишіть план.
1. Робота. Терміново. І не онлайн, а з людьми. Чим можете займатися зараз. Не з супер навантаженням, якщо нема у вашому місті- шукайте у райцентрі.
2. Яку зайнятість хочете собі надалі. Виходячи з цього- план підготовки до нмт, якраз зараз гарно починати, до іспиту встигнете гарно підготуватися.
3. Людей і в тому числі хлопців, ви ще зустрінете повно, життя лише почалося, і зараз час, коли ви закладаєте собі перспективи. при тому не маєте висюків на шиї у вигляді дітей чи хворих батьків. А бути дружиною чоловіку- це не єдина цінність вашого життя.
4. Вже не мають рідні за вами доглядати. Піклуйтеся про себе, наче ви сама собі дитина. В цьому і полягає бути дорослою- піклуватися про себе, як тато і мама разом
5. Ставте за мету якомога частіше, краще кожного дня, дізнаватися щось нове і зі своєї ініціативи розмовляти з різними людьми. Через силу
Всі ці поради- від людини, яка все життя з 12 років має тягу до самогубства і самотужки впоралася із панічними атаками. Через кіьька місяців мені 40, життя склалося непросто, але я навчилася знаходити радість якщо не в кожному дні, то точно в будь-якій життєвій ситуації. Ваш порятунок- зайнятість і самодисципліна. Ну і не нехтуйте порадами лікарів
Life is a way, not a destination.
Потрібний рух. Напишіть план.
1. Робота. Терміново. І не онлайн, а з людьми. Чим можете займатися зараз. Не з супер навантаженням, якщо нема у вашому місті- шукайте у райцентрі.
2. Яку зайнятість хочете собі надалі. Виходячи з цього- план підготовки до нмт, якраз зараз гарно починати, до іспиту встигнете гарно підготуватися.
3. Людей і в тому числі хлопців, ви ще зустрінете повно, життя лише почалося, і зараз час, коли ви закладаєте собі перспективи. при тому не маєте висюків на шиї у вигляді дітей чи хворих батьків. А бути дружиною чоловіку- це не єдина цінність вашого життя.
4. Вже не мають рідні за вами доглядати. Піклуйтеся про себе, наче ви сама собі дитина. В цьому і полягає бути дорослою- піклуватися про себе, як тато і мама разом
5. Ставте за мету якомога частіше, краще кожного дня, дізнаватися щось нове і зі своєї ініціативи розмовляти з різними людьми. Через силу
Всі ці поради- від людини, яка все життя з 12 років має тягу до самогубства і самотужки впоралася із панічними атаками. Через кіьька місяців мені 40, життя склалося непросто, але я навчилася знаходити радість якщо не в кожному дні, то точно в будь-якій життєвій ситуації. Ваш порятунок- зайнятість і самодисципліна. Ну і не нехтуйте порадами лікарів
2
Оце фіфа• 12 сентября в 17:06
Адміністратори, будь ласка, видаляйте такі пости. Це ж не зібрання суїцидників.
1
2
Неваляшкина• 12 сентября в 17:10
Ответ дляПанна Кота
Спасибо. Его кот старенький тоже недавно умер, я сомневалась, не хотела заводить нового. Это меня добило ещё больше. Но я попробую. Я люблю собак тоже.
Не надо заводить. Пришли, ухаживаете, гладите, играете. И помощь от вас, и вы заняты. И вам реабилитация
1
Просто красавица• 12 сентября в 17:13
Ответ дляПанна Кота
Я обращалась к психиатру и психологам. И принимала лекарства, которые мне выписали. Я не лечу ничьи мозги - если нет желания, не читайте. Извините, пожалуйста.
Ваш дух получил жизненный урок: нпльзя растворяться в другом человеке, как бы он хорош нп был. Иначе его смерть Вас одной ногой тоже в могилу поставит.
Вы в следующий раз Вы не стаеете так делать, духом чуя такие последствия.
Вы в следующий раз Вы не стаеете так делать, духом чуя такие последствия.
СкумбріяП8• 12 сентября в 17:13
Ответ дляТриндичіха Байрактар
Хлопци не жинки. В них член е
Ну, у вас теж член є. Але ви їм вже років 20 не користуєтесь.
1
1
Оце фіфа• 12 сентября в 17:20
Ответ дляРубаю олівлє
Напишіть мені, я залишила свій номер в телеграмі +380956551803
Цей сайт - не те місце, де можна почути щось адекватне і толкове
Цей сайт - не те місце, де можна почути щось адекватне і толкове
Авжеж. Цей сайт - не зібрання суїцидникїв.
Рубаю олівлє• 12 сентября в 17:29
Ответ дляОце фіфа
Авжеж. Цей сайт - не зібрання суїцидникїв.
Я сама в такій ситуації була, ще виходжу.
Підтримка людей дуже важлива, в тут її нема
Хоча порадниця мені в свій час допомогла сильно
Підтримка людей дуже важлива, в тут її нема
Хоча порадниця мені в свій час допомогла сильно
Чтооооооооооо?• 12 сентября в 17:31
Ответ дляПанна Кота
Я зрозуміла. Перепрошую за тему. Не варто було, спробую закрити
автор, долгое общение тут на форуме советчиц сделало скептиками. плюс тут много тролей. плюс таких же нездоровых психически и ментально личностей. не обращайте внимания и просто ищите смысл жизни. постарайтесь сделать этот мир лучше. идите волонтерить, идите помогать, идите садите деревья. умирать это больно и мучительно.
1
Чтооооооооооо?• 12 сентября в 17:37
Ответ дляОце фіфа
Адміністратори, будь ласка, видаляйте такі пости. Це ж не зібрання суїцидників.
вам чем они мешают?
2
Organic• 12 сентября в 17:42
Авторе, раджу налагодити прийом ад, дози можливо замінити препарат з лікарем.
І рухатися далі. Які ваші роки, світності ви не зустрічали іншого чоловіка, бо з16 до 19 були лише з цим.
Час лікує, притупляє біль , загоюються рани. У вас ще все життя попереду.
І рухатися далі. Які ваші роки, світності ви не зустрічали іншого чоловіка, бо з16 до 19 були лише з цим.
Час лікує, притупляє біль , загоюються рани. У вас ще все життя попереду.
1
Дуняша• 12 сентября в 18:23
Автор тримайтеся, щось мені підказує що люди які вас люблять або любили, точно не хотіли б того щоб ви так чахли та страждали, вам тут дали корисну пораду спробуйте попрацювати з тваринками, спробуйте себе у чомусь новому і з часом будет трохи краще. Також втрачала бизьких і розумію вас, терпіння вам та сил пережити це горе.
1
Мавка• 12 сентября в 18:58
Дуже співчуваю вашій втраті, розумію що у вас досі горе.
Напишу тільки досвід моєї сімʼї, чоловік пробув 2,5 роки на Донбасі, почалась страшна депресія, пішов в СЗЧ, відмовлявся пити антидепресанти, потім мені довелося поїхати на тривалий час до батьків, він зовсім розклеівся, постійно говорив про суїцид, кричав ночами бо має птср. І врешті решт, була спроба самогубства, він розрізав собі шию в приступі психозу, але його врятували. Зараз він в психіатричній лікарні, і дуже жалкує про свій вчинок. Приймає таблетки, за місяць став іншою людиною. На таблетках почуває себе зовсім не так, хоча попереду у нього скоріше за все буде тюрма або знову війна, тобто нормального життя ще довго не буде, але це його вже не лякає. Вам треба лікувати депресію, спостерігатись у психіатра, і з часом все налагодиться. Ви ще дуже молода, не робіть будь ласка нічого із собою, в вашому житті точно ще буде щось хороше.
Обіймаю вас, бажаю одужання!
Напишу тільки досвід моєї сімʼї, чоловік пробув 2,5 роки на Донбасі, почалась страшна депресія, пішов в СЗЧ, відмовлявся пити антидепресанти, потім мені довелося поїхати на тривалий час до батьків, він зовсім розклеівся, постійно говорив про суїцид, кричав ночами бо має птср. І врешті решт, була спроба самогубства, він розрізав собі шию в приступі психозу, але його врятували. Зараз він в психіатричній лікарні, і дуже жалкує про свій вчинок. Приймає таблетки, за місяць став іншою людиною. На таблетках почуває себе зовсім не так, хоча попереду у нього скоріше за все буде тюрма або знову війна, тобто нормального життя ще довго не буде, але це його вже не лякає. Вам треба лікувати депресію, спостерігатись у психіатра, і з часом все налагодиться. Ви ще дуже молода, не робіть будь ласка нічого із собою, в вашому житті точно ще буде щось хороше.
Обіймаю вас, бажаю одужання!
1
Мавка• 12 сентября в 19:09
Доповню що за 2,5 роки він звісно пережив там не одну втрату. Звісно це не кохана людина, але братерство на війні - це як члени родини, тому теж залишає слід. Не хочете таблетки - можна ходити до психолога, бути серед людей, чимось постійно займатись, головне не замикатись у собі і знайти сили щось робити. З часом стане легше
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу