Мне больше нет ради кого жить. Как быть?

У моей подруги одноклассница пережила смерть сына, причем он сам повесился в подростковом возрасте. Она в итоге стала психологом и написала автобиографическую книгу о том, как проживать горе, и в частности, потерю ребенка.
Она нашла в себе силы родить после этого второго, вернее вторую
Благо возраст еще позволял.

Ще розкажу історію, щоб підбадьорити автора. Мій брат у 56 років лишився вдівцем, дружину дуже любив.... Кілька років навіть слухати не хотів, щоб його з кимось познайомили. А всі друзі і колеги з ентузіазмом кинулися це робити... А потім у вихідний поїхав зранку на базар купувати якусь розсаду (була дача, яку і до ума довести не міг сам, і покинути жалко) І купував там щось відверто негодне, то одна жіночка, яка щось купувала поряд не витримала і зачепила його, почала радити))) От вже живуть три роки. Правда, з дачі не вилазить, замахався, але схуд кілограм на 10 точно, молодцюватий став, живчик... Діти у обох дорослі і живуть дуууже далеко, коли вони познаймилися їй було 53, йому 60...

а что случилось что сын ваш так рано ушел?

Для себя жить , для того чтобы сына на ноги поставить. Всегда есть смысл жить дальше.

А вы в 40 не захотели рожать ещё одного ребёнка ?

Заведите собаку.
Имея мужа, двоих детей, родителей. Меня наполняет любовью только собака. Безумно её люблю, наверное, больше всех.
Остальные нервы трепают

А учиться сыну не надо ? В 18 он будет абсолютно самостоятельный и себя обеспечивающий и поддержка и любовь мамы ему уже не нужна будет ? И что мешает вам взять себя в руки и продолжать жить в том числе и для себя ?

Напишу Вам свою историю.У нас была учительница, учила старшего сына в начальной школе, потом она вышла на пенсию и средний сын ходил к ней с первого по шестой класс заниматься на дом каждый день. У нее погиб сын и она была одна. Но она очень позитивный человек была, наши с ней отношения продлились двадцать лет. Мы с ней созванивались, заходили в гости, помогали по мелочам. Навещали во время болезней, возили в больницу несколько раз. И так было до ее смерти. Умерла она в 2022 году и нам ее не хватает. Очень близкий была нам человек.

Співчуваю і хочу підтримати, маю таку саму проблему - під час війни пішли всі мої кохані. Майже шагнула з балкону, зупинило те що є кіт, старий дурний кіт, кому він потрібен крім мене, так і живу, кіт, віддалена робота, кава з сусідкою. А сьогодні мені 47..
Тримайтеся автор, живіть заради чогось, маленького, мрії, тваринки, спілкування, а там хто зна..

Мы сюда приходим,рождаемся,чтобы почувствовать эмоции,ощущать.
Познать любовь.
Любовь это хорошие эмоции,гармония,радость,счастье,наслаждение,удовольствие.
Не любовь это плохие эмоции,печаль,уныние,злость,зависть,обиды и т.д.

https://sovet.kidstaff.com.ua/question-1549119-1

https://sovet.kidstaff.com.ua/question-3337397-9



Здесь он в ролике говорит,зачем мне чувствовать боль,ведь я выбираю какие мне чувствовать эмоции.






















-

Я теж педагог. Але вас не розумію...

54 это же не много. Можно еще личную жизнь наладить

в мене подруга, вчителька початкових.., розведена, багато де була, дитина вчиться в Польщі

заведите Тикток и давайте подросткам жизненные советы, искренне, от сердца, будете дарить тепло аудитории, у которой нет бабушки

При зарплате 15к?

Пока Вы есть, есть ради кого и жить. Что за манера жить ради кого-то, ведь всегда есть шанс что этот кто-то уйдет или как в данном случае все умерли, и что? Сегодняшним настроем Вы обесцениваете все что было. Ваши сын и муж уже просто пустое место, их жизни ничего не значили?
Жизнь это не болото, где сидишь как жаба и корпишь над нажитым. Жизнь это река, она несется от берега к берегу, круто поворачивает, преодолевает препятствия, разливается на ручьи, дельты... а итог у всех один. Растворение в безграничном океане, где уже не поймешь что ты и кто ты. Жизнь это процесс, а не итог.

у вас есть кот, а это живая душа, для которой вы весь мир!

Есть кот, как минимум. Он без вас пропадет. Найдите кого-то ещё, если вам это необходимо.

Советую мульт «мемуары улитки». Там похожая история! Он такой тяжеловат в начала а далее терапевтический.

да. Это как ребенок вечный эти собаки и всегда будет с кем словом перекинуться. И плюс огромная любовь от собаки к тебе, ты любая будешь для нее королевой)

Мені майже 42,сину майже 15,чоловік 2 роки в ЗСУ.
Живу заради сина,адже я йому ще потрібна,хоча назвати життям то важко.Від мене лишилася тільки оболонка,все інше кудись вивітрилось.

Що саме смішне, я нормально фунціоную.
Мені он сусідка сказала, що я якось дуже добре тримаюсь.
Ну, звісно.. я ж плачу вночі в спальні, в не на вулиці...

А хто вам сказав, що я не тримаю себе в руках?
Я прекрасно функціоную. Йогою займаюся. Працюю. Ходжу в кіно і театр.

Тільки от це все таке... Не життя. Функція.

Живу, так...
Парфуми купую . В театр ходжу. Працюю.

Тільки от не те воно все. Не те...

Люди, вы больные что ли такое писать, скорей всего вы не знаете КАК это - похоронить ребенка, и да, дети не взаимозаменяемы!!!!
Вы как себе представляете, у гроба поплакали и « пошли нового сделаем»
Писец, коммент

У вас все ок? Никто никого не сравнивает. Вы странная реально.

Не рівняйте це зі смертю дитини. Не одне й те саме

Так,погоджуюсь із вами.Життєві функції я виконую,теж працюю,їжджу на відпочинок,але це життя зі смаком життя.Коли прокидаюся вранці,то думаю про те,щоб швидше наступив вечір.Що зробиш, треба тримати лице перед оточуючими,а це дуже важко,боюсь,щоб мене не зложила яка болячка від цієї внутрішньої пустоти,бо на мені син,і мені треба вистояти попри все.

Авто, як Ви? Знайшла вашу тему.
Я в цьому році втратила єдину донечку в травні. Аварія. Винен свекор. Померла донька і свекруха. Я вижила.
Ось вже 4 місяці живу в аду, який час від часу перетворюється на цирк.
Цирк в тому, що за весь час свекор не попросив вибачення. Чоловік завжди вибирає батька. Батько для нього ближче чим я. А я цей час пахала і допомагала також свекру, їздила на городі пахала йому, їсти виварювала. Так мені обідно дуже, моє життя зламалось, кожен раз переступала через себе. Аж до вчора. А вчора почула про себе від свекра, тітки і всієї рідні. Вони обісрали повністю всю мене. Все моє життя, всіх моїх покійних рідних, всі роки життя. І обвинили мене в смерті моєї дитини, а це вже я терпіти не буду. Там був наклеп за наклепом. Побачила по камерами відеонагляду. Таке лилось на мене, що волоси дибом. Все, награлася.
Хай ідуть всі вони лісом. Плакала цілу ніч. Чоловік і вашим і нашим. Вже вигоріло все до нього.
Я кожного дня живу в аду.
В мене вже не залишилось ні сил ні жаги до життя, нічого.
Зараз почався суд над свекром. Я знаю що його посадять, я навіть хочу щоб так було. Але життя не повернеш. Донька була моєю зірочкою. Я жила заради неї.
Зараз мені немає для кого жити.
Ще й кожного разу втоптують в гівно.
Боже, як далі жити...