Весёлая морковка• 28 сентября в 17:42
Які історії розповідали Вам Ваші предки?
Підписана на одну сторінку в соц мережі, там люди діляться історіями своїх предків, які жили 100 та більше років тому. Також викладають фото. Вразили історії про те, що багато хто (в тому числі й діти) ходили босоніж і це було варіантом «норми», бо не мали коштів на взуття. Добре, якщо була хоча б пара на осінь та зиму.
Також пишуть, що під час польових робіт і випасання худоби слідкувати за коровами. Якщо корова випорожнилась - одразу бігли, ставали у ту купу і гріли ноги…
На тріщини у пʼятах розміром з кратер не звертали уваги.
А зараз: 100500 пар взуття, а взути нічого. Кожні два тижні педикюр, тому що шкіра швидко грубіє…
Якими історіями ділились Ваші бабусі/дідусі/прабабусі?
Також пишуть, що під час польових робіт і випасання худоби слідкувати за коровами. Якщо корова випорожнилась - одразу бігли, ставали у ту купу і гріли ноги…
На тріщини у пʼятах розміром з кратер не звертали уваги.
А зараз: 100500 пар взуття, а взути нічого. Кожні два тижні педикюр, тому що шкіра швидко грубіє…
Якими історіями ділились Ваші бабусі/дідусі/прабабусі?
размахер• 28 сентября в 17:47
помню только одну. как бабушка была подростком и их собирались везти в концлагерь. и ей и еще одной девочке сотрудница помогла сбежать.
4
Сонячний зайчик• 28 сентября в 17:48
мне бабушка сказала, что их с 11 детей выжило двое в голодомор. родители посадили на телегу и увезли в ростовскую область. бабушка родила дочь и она вышла замуж за соседка, который пошел работать военным. ПО распределению попал на украину и я тут и выросла, связи были теснее некуда. Были... Хорошо, что мама и бабушка этого не видят( А. Корова стоила в начале 1900года и чуть дальше 3 рубля)
3
МатьЧасть• 28 сентября в 17:48
Так, бабуся 1927р.н. розповідала, що ходила босоніж з ранньої весни до пізньої осені у школу. А по дорозі мила ноги в струмочку, бо в школі на лінійці сварили тих хто був з дуже брудними ногами. І трусів тоді не було просто сорочки, спідниці й фартухи.
2
Викачую яйцями• 28 сентября в 17:56
1 сапоги были на 4 детей. В школу зимой ходили по очереди. Это из воспоминаний моей бабушки.
Мизимец• 28 сентября в 17:56
Мой дедушка с 14 ти лет работал на заводе, помню фото старое-сидит с краешку босиком, 1907 гр. А бабушка рассказывала, как она под Владивостоком в тайгу на охоту ходила, и рысь прыгнула на нее с дерева-промазала, пролетела над плечом.
Жена брата Админа• 28 сентября в 17:59
Семью моего прадеда раскулачили . Отца и старшего брата расстреляли. Его самого сослали в Сибирь. Там родился мой дед. Дед в 4 года отморозил ногу, остался без ноги. Но благодаря этому не воевал, и во время войны получил в/о.
Барабасиха• 28 сентября в 18:00
Багато розповідали різного. Без взуття теж були: зимою по снігу бігали хто далі від хати зможе.
Ядвига Юсьлегко• 28 сентября в 18:00
Прадід з току приносив зерно в чоботах і бабуня по ночам розносила зерно і молоко односельцям.
І ми про це дізнались випадково, коли їх вже не було, поділились врятовані в Голодомор ними люди...
І ми про це дізнались випадково, коли їх вже не було, поділились врятовані в Голодомор ними люди...
7
Місячне Сяйво• 28 сентября в 18:01
Про коровьи кизяки не рассказывали. Рассказывали, что жили прекрасной жизнью, пока не пришла советская власть. Они были простыми людьми, но у каждой из семей моих предков было все, чтобы нормальное по тем временам жить. А потом началось.
4
Блиск думки• 28 сентября в 18:05
Дідусь був із дуже бідної сім´ї. У голодомор голодував. Казав, що лежав на печі вже без сил, та знайшов там же шматок білого буряку, завдяки якому вижив. На наступний день поворушився, а його батько каже матері - диви, а Іван живий.
А бабуся була із ’заможної родини’. Її батько, мій прадід був директором школи. При школі і жили. Тримали худобу. Їх потім розкулачили. Її батько був на війні. А як повернувся, вкоротив собі віку.
Дід мій теж був на війні. Льотчик. Його літак підбили над Доном. Він евакуювався, але невдачно, пошкодив ногу, яка турбувала його все життя. Протягом життя отримував лікування у Криму. А коли приземлився з літака, його до себе забрав донський козак. З дружиною вони виходили мого діда. І він, коли йшов від них пообіцяв після війни приїхати до них у гості.
Ще мій дід, молодий парубок 20 років, був під Лененградом. Там почав пити, бо казав, що не пити не можна було. Кожна мить могла бути останньою.
А бабуся була із ’заможної родини’. Її батько, мій прадід був директором школи. При школі і жили. Тримали худобу. Їх потім розкулачили. Її батько був на війні. А як повернувся, вкоротив собі віку.
Дід мій теж був на війні. Льотчик. Його літак підбили над Доном. Він евакуювався, але невдачно, пошкодив ногу, яка турбувала його все життя. Протягом життя отримував лікування у Криму. А коли приземлився з літака, його до себе забрав донський козак. З дружиною вони виходили мого діда. І він, коли йшов від них пообіцяв після війни приїхати до них у гості.
Ще мій дід, молодий парубок 20 років, був під Лененградом. Там почав пити, бо казав, що не пити не можна було. Кожна мить могла бути останньою.
1
Швидка Настя• 28 сентября в 18:08
из самого страшного бабушку мужа в 14 лет немцы расстреливали и недорасстреляли.
она ночью выбралась из под трупов и ушла в лес к партизанам
она ночью выбралась из под трупов и ушла в лес к партизанам
4
младокошкина• 28 сентября в 18:10
Про бали у Варшаві, гімназію, як віддали усі нерухомість, щоб залишитись живими, як дорослі вдома розмовляли французькою, як молодший дядько поїхав у Францію на останньому теплоході з Криму, як дідуся мама в 10р посадила на потяг та відправила на Кавказ, щоб врятувати від голодомору, як гнали на роботи в Німеччину. Як евакуювались до Криму майже без нічого. Та багато чого ще.
1
Кили и Манджаро• 28 сентября в 18:12
Прадіда розкулачили - мав свою пекарню, все забрали, його в Сибір, жінка сама з трьома дочками на вулиці лишилась. Якісь родичі прихистили а потім вона збожеволіла і втопилась, одна дочка померла малою, бабуся і її сестра вижили... Таке воно життя було під СРСР
Чоловіка бабуся про голодомор багато розповідала, її батько працював на хлібозаводі тому вони вижили, кожен день приносив чверть хлібини і на всю сім´ю з 4 дітьми це було. І також їм вдалось закопати трохи буряків коли були обшуки, їх теж їли.
Чоловіка бабуся про голодомор багато розповідала, її батько працював на хлібозаводі тому вони вижили, кожен день приносив чверть хлібини і на всю сім´ю з 4 дітьми це було. І також їм вдалось закопати трохи буряків коли були обшуки, їх теж їли.
3
БезникаЯ• 28 сентября в 18:16
Розповідь покійної бабусі про її маму .
Їй було 9 коли мама померла від тифу.
Як же важко їй з маленьким сестрами жилося.
Бідували страшенно . І про взуття так само говорила .
Їй було 9 коли мама померла від тифу.
Як же важко їй з маленьким сестрами жилося.
Бідували страшенно . І про взуття так само говорила .
Лама_мама• 28 сентября в 21:40
дуже багато що розповідали, і про голодомор і про війну і переселення коли Дніпру розширили русло.
Мою прапрабабцю з кріпосних викупив польський збіднілий шляхтич, побачив - покохав. Я постійно казала що почекав би ще кілька років і непотрібно було б витрачатись - відмінили панщину )) Прадід був ціарським офіцером, але на фронті зацікався комуністичними ідеями - повернувся до себе на батьківщину і зробив в власному селі революцію, зберіг панський будинок - і до самого останнього року життя піклувався і ремонтував. Будинок до цього часу стоїть, раніше в ньому була школа, зараз дитячий садок. Під час війни був госпіталь для пораненого німецького офіцерського складу. Були заможні, мали землю, худобу, наймитів - але коли постало питаненя Сибір чи колгосп, обрали друге.
В голод вижили за рахунок того, що в сусідньому селі був великий, ще Терещенків свого часу, цукровий завод, дід приносив з нього в кишені трохи цукру - то солодкою водою поїли дітей.
Бабуня по маминій лінії з бідної родини, труси перший раз пошили їй в 11-ть років, але на тканину гроші заробляла сама - плела кошелки, котрі потім продавали на базарі в Черкасах. Коли розливалось Дніпро в школу їх возили на лодках, одна дівчина приплила в ночвах )) В першу голодовку пройшла за чужим возом з котрого кидаа шкаралупші кавунів біля 10-ти кілометрів, спочатку за возом а потім загубилась, люди знайшли в сусідньому селі і привезли. Бабуні було 4-ри роки, патрали чайкині гнізда, горобині, ластів´ячі - збирали яйця, щоб щось з´їсти.
Прабабця, мама бабуні вийшла заміж в 16-ть років зимою, бо посвариась з батьком і він вигнав її здому, а слідом і її корову. То пішла за першого хто посватав, після Водохрещі. Казала що мороз був такий, що вінок до голови примерз поки ходила людей кликать на весілля. З її 6-ти дітей вижило тільки троє, потім старший син загинув на війні, а дівчат забрали до Німетчини на роботи.
Взагалі дуже багато що розповідали, а я любила слухать поки було кому розповідать.
Мою прапрабабцю з кріпосних викупив польський збіднілий шляхтич, побачив - покохав. Я постійно казала що почекав би ще кілька років і непотрібно було б витрачатись - відмінили панщину )) Прадід був ціарським офіцером, але на фронті зацікався комуністичними ідеями - повернувся до себе на батьківщину і зробив в власному селі революцію, зберіг панський будинок - і до самого останнього року життя піклувався і ремонтував. Будинок до цього часу стоїть, раніше в ньому була школа, зараз дитячий садок. Під час війни був госпіталь для пораненого німецького офіцерського складу. Були заможні, мали землю, худобу, наймитів - але коли постало питаненя Сибір чи колгосп, обрали друге.
В голод вижили за рахунок того, що в сусідньому селі був великий, ще Терещенків свого часу, цукровий завод, дід приносив з нього в кишені трохи цукру - то солодкою водою поїли дітей.
Бабуня по маминій лінії з бідної родини, труси перший раз пошили їй в 11-ть років, але на тканину гроші заробляла сама - плела кошелки, котрі потім продавали на базарі в Черкасах. Коли розливалось Дніпро в школу їх возили на лодках, одна дівчина приплила в ночвах )) В першу голодовку пройшла за чужим возом з котрого кидаа шкаралупші кавунів біля 10-ти кілометрів, спочатку за возом а потім загубилась, люди знайшли в сусідньому селі і привезли. Бабуні було 4-ри роки, патрали чайкині гнізда, горобині, ластів´ячі - збирали яйця, щоб щось з´їсти.
Прабабця, мама бабуні вийшла заміж в 16-ть років зимою, бо посвариась з батьком і він вигнав її здому, а слідом і її корову. То пішла за першого хто посватав, після Водохрещі. Казала що мороз був такий, що вінок до голови примерз поки ходила людей кликать на весілля. З її 6-ти дітей вижило тільки троє, потім старший син загинув на війні, а дівчат забрали до Німетчини на роботи.
Взагалі дуже багато що розповідали, а я любила слухать поки було кому розповідать.
2
автор
Весёлая морковка
• 29 сентября в 00:06
Ответ дляЯдвига Юсьлегко
Дякую вам за тему
Перечитую усі відповіді. Дуже важко жив наш народ 😞
1
автор
Весёлая морковка
• 29 сентября в 00:08
Ответ дляБлиск думки
Дідусь був із дуже бідної сім´ї. У голодомор голодував. Казав, що лежав на печі вже без сил, та знайшов там же шматок білого буряку, завдяки якому вижив. На наступний день поворушився, а його батько каже матері - диви, а Іван живий.
А бабуся була із ’заможної родини’. Її батько, мій прадід був директором школи. При школі і жили. Тримали худобу. Їх потім розкулачили. Її батько був на війні. А як повернувся, вкоротив собі віку.
Дід мій теж був на війні. Льотчик. Його літак підбили над Доном. Він евакуювався, але невдачно, пошкодив ногу, яка турбувала його все життя. Протягом життя отримував лікування у Криму. А коли приземлився з літака, його до себе забрав донський козак. З дружиною вони виходили мого діда. І він, коли йшов від них пообіцяв після війни приїхати до них у гості.
Ще мій дід, молодий парубок 20 років, був під Лененградом. Там почав пити, бо казав, що не пити не можна було. Кожна мить могла бути останньою.
А бабуся була із ’заможної родини’. Її батько, мій прадід був директором школи. При школі і жили. Тримали худобу. Їх потім розкулачили. Її батько був на війні. А як повернувся, вкоротив собі віку.
Дід мій теж був на війні. Льотчик. Його літак підбили над Доном. Він евакуювався, але невдачно, пошкодив ногу, яка турбувала його все життя. Протягом життя отримував лікування у Криму. А коли приземлився з літака, його до себе забрав донський козак. З дружиною вони виходили мого діда. І він, коли йшов від них пообіцяв після війни приїхати до них у гості.
Ще мій дід, молодий парубок 20 років, був під Лененградом. Там почав пити, бо казав, що не пити не можна було. Кожна мить могла бути останньою.
Стільки болю 😕 про Голодомор то взагалі немає слів.
1
автор
Весёлая морковка
• 29 сентября в 00:09
Ответ дляШвидка Настя
из самого страшного бабушку мужа в 14 лет немцы расстреливали и недорасстреляли.
она ночью выбралась из под трупов и ушла в лес к партизанам
она ночью выбралась из под трупов и ушла в лес к партизанам
Без слів …що їй прийшлось пережити, відчувати, що то остання мить в її житті 😞 і потім все життя згадувати той жах.
автор
Весёлая морковка
• 29 сентября в 00:15
Ответ дляЛама_мама
дуже багато що розповідали, і про голодомор і про війну і переселення коли Дніпру розширили русло.
Мою прапрабабцю з кріпосних викупив польський збіднілий шляхтич, побачив - покохав. Я постійно казала що почекав би ще кілька років і непотрібно було б витрачатись - відмінили панщину )) Прадід був ціарським офіцером, але на фронті зацікався комуністичними ідеями - повернувся до себе на батьківщину і зробив в власному селі революцію, зберіг панський будинок - і до самого останнього року життя піклувався і ремонтував. Будинок до цього часу стоїть, раніше в ньому була школа, зараз дитячий садок. Під час війни був госпіталь для пораненого німецького офіцерського складу. Були заможні, мали землю, худобу, наймитів - але коли постало питаненя Сибір чи колгосп, обрали друге.
В голод вижили за рахунок того, що в сусідньому селі був великий, ще Терещенків свого часу, цукровий завод, дід приносив з нього в кишені трохи цукру - то солодкою водою поїли дітей.
Бабуня по маминій лінії з бідної родини, труси перший раз пошили їй в 11-ть років, але на тканину гроші заробляла сама - плела кошелки, котрі потім продавали на базарі в Черкасах. Коли розливалось Дніпро в школу їх возили на лодках, одна дівчина приплила в ночвах )) В першу голодовку пройшла за чужим возом з котрого кидаа шкаралупші кавунів біля 10-ти кілометрів, спочатку за возом а потім загубилась, люди знайшли в сусідньому селі і привезли. Бабуні було 4-ри роки, патрали чайкині гнізда, горобині, ластів´ячі - збирали яйця, щоб щось з´їсти.
Прабабця, мама бабуні вийшла заміж в 16-ть років зимою, бо посвариась з батьком і він вигнав її здому, а слідом і її корову. То пішла за першого хто посватав, після Водохрещі. Казала що мороз був такий, що вінок до голови примерз поки ходила людей кликать на весілля. З її 6-ти дітей вижило тільки троє, потім старший син загинув на війні, а дівчат забрали до Німетчини на роботи.
Взагалі дуже багато що розповідали, а я любила слухать поки було кому розповідать.
Мою прапрабабцю з кріпосних викупив польський збіднілий шляхтич, побачив - покохав. Я постійно казала що почекав би ще кілька років і непотрібно було б витрачатись - відмінили панщину )) Прадід був ціарським офіцером, але на фронті зацікався комуністичними ідеями - повернувся до себе на батьківщину і зробив в власному селі революцію, зберіг панський будинок - і до самого останнього року життя піклувався і ремонтував. Будинок до цього часу стоїть, раніше в ньому була школа, зараз дитячий садок. Під час війни був госпіталь для пораненого німецького офіцерського складу. Були заможні, мали землю, худобу, наймитів - але коли постало питаненя Сибір чи колгосп, обрали друге.
В голод вижили за рахунок того, що в сусідньому селі був великий, ще Терещенків свого часу, цукровий завод, дід приносив з нього в кишені трохи цукру - то солодкою водою поїли дітей.
Бабуня по маминій лінії з бідної родини, труси перший раз пошили їй в 11-ть років, але на тканину гроші заробляла сама - плела кошелки, котрі потім продавали на базарі в Черкасах. Коли розливалось Дніпро в школу їх возили на лодках, одна дівчина приплила в ночвах )) В першу голодовку пройшла за чужим возом з котрого кидаа шкаралупші кавунів біля 10-ти кілометрів, спочатку за возом а потім загубилась, люди знайшли в сусідньому селі і привезли. Бабуні було 4-ри роки, патрали чайкині гнізда, горобині, ластів´ячі - збирали яйця, щоб щось з´їсти.
Прабабця, мама бабуні вийшла заміж в 16-ть років зимою, бо посвариась з батьком і він вигнав її здому, а слідом і її корову. То пішла за першого хто посватав, після Водохрещі. Казала що мороз був такий, що вінок до голови примерз поки ходила людей кликать на весілля. З її 6-ти дітей вижило тільки троє, потім старший син загинув на війні, а дівчат забрали до Німетчини на роботи.
Взагалі дуже багато що розповідали, а я любила слухать поки було кому розповідать.
Як багато спогадів Ви зберігаєте в собі. Моі бабусі/дідусі, на жаль, рано пішли з життя, а батьки якось не цікавились життям предків, тому немає й у кого розпитати(
Ваші родичі жили у Черкасах? Я також маю там рідню. Памʼятаю, у центрі збереглась стіна з надписом «Рибний ряд». То якраз колишній базар.
Ваші родичі жили у Черкасах? Я також маю там рідню. Памʼятаю, у центрі збереглась стіна з надписом «Рибний ряд». То якраз колишній базар.
Лама_мама• 30 сентября в 15:24
Ответ дляВесёлая морковка
Як багато спогадів Ви зберігаєте в собі. Моі бабусі/дідусі, на жаль, рано пішли з життя, а батьки якось не цікавились життям предків, тому немає й у кого розпитати(
Ваші родичі жили у Черкасах? Я також маю там рідню. Памʼятаю, у центрі збереглась стіна з надписом «Рибний ряд». То якраз колишній базар.
Ваші родичі жили у Черкасах? Я також маю там рідню. Памʼятаю, у центрі збереглась стіна з надписом «Рибний ряд». То якраз колишній базар.
так, в Черкасах та в Вінницькій області (татова рідня). Рибний ряд то за корпусом фізкультурників. То дореволюційний базар, а до війни базар був ще на місці Пагорба слави
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу
