Які історії розповідали Вам Ваші предки?

Мене заворожують такі фото

Дякую вам за тему

Дідусь був із дуже бідної сім´ї. У голодомор голодував. Казав, що лежав на печі вже без сил, та знайшов там же шматок білого буряку, завдяки якому вижив. На наступний день поворушився, а його батько каже матері - диви, а Іван живий.
А бабуся була із ’заможної родини’. Її батько, мій прадід був директором школи. При школі і жили. Тримали худобу. Їх потім розкулачили. Її батько був на війні. А як повернувся, вкоротив собі віку.
Дід мій теж був на війні. Льотчик. Його літак підбили над Доном. Він евакуювався, але невдачно, пошкодив ногу, яка турбувала його все життя. Протягом життя отримував лікування у Криму. А коли приземлився з літака, його до себе забрав донський козак. З дружиною вони виходили мого діда. І він, коли йшов від них пообіцяв після війни приїхати до них у гості.
Ще мій дід, молодий парубок 20 років, був під Лененградом. Там почав пити, бо казав, що не пити не можна було. Кожна мить могла бути останньою.

из самого страшного бабушку мужа в 14 лет немцы расстреливали и недорасстреляли.
она ночью выбралась из под трупов и ушла в лес к партизанам

дуже багато що розповідали, і про голодомор і про війну і переселення коли Дніпру розширили русло.
Мою прапрабабцю з кріпосних викупив польський збіднілий шляхтич, побачив - покохав. Я постійно казала що почекав би ще кілька років і непотрібно було б витрачатись - відмінили панщину )) Прадід був ціарським офіцером, але на фронті зацікався комуністичними ідеями - повернувся до себе на батьківщину і зробив в власному селі революцію, зберіг панський будинок - і до самого останнього року життя піклувався і ремонтував. Будинок до цього часу стоїть, раніше в ньому була школа, зараз дитячий садок. Під час війни був госпіталь для пораненого німецького офіцерського складу. Були заможні, мали землю, худобу, наймитів - але коли постало питаненя Сибір чи колгосп, обрали друге.
В голод вижили за рахунок того, що в сусідньому селі був великий, ще Терещенків свого часу, цукровий завод, дід приносив з нього в кишені трохи цукру - то солодкою водою поїли дітей.
Бабуня по маминій лінії з бідної родини, труси перший раз пошили їй в 11-ть років, але на тканину гроші заробляла сама - плела кошелки, котрі потім продавали на базарі в Черкасах. Коли розливалось Дніпро в школу їх возили на лодках, одна дівчина приплила в ночвах )) В першу голодовку пройшла за чужим возом з котрого кидаа шкаралупші кавунів біля 10-ти кілометрів, спочатку за возом а потім загубилась, люди знайшли в сусідньому селі і привезли. Бабуні було 4-ри роки, патрали чайкині гнізда, горобині, ластів´ячі - збирали яйця, щоб щось з´їсти.
Прабабця, мама бабуні вийшла заміж в 16-ть років зимою, бо посвариась з батьком і він вигнав її здому, а слідом і її корову. То пішла за першого хто посватав, після Водохрещі. Казала що мороз був такий, що вінок до голови примерз поки ходила людей кликать на весілля. З її 6-ти дітей вижило тільки троє, потім старший син загинув на війні, а дівчат забрали до Німетчини на роботи.
Взагалі дуже багато що розповідали, а я любила слухать поки було кому розповідать.

Як багато спогадів Ви зберігаєте в собі. Моі бабусі/дідусі, на жаль, рано пішли з життя, а батьки якось не цікавились життям предків, тому немає й у кого розпитати(
Ваші родичі жили у Черкасах? Я також маю там рідню. Памʼятаю, у центрі збереглась стіна з надписом «Рибний ряд». То якраз колишній базар.